Узагальнення по розгляду цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки за 2013-2014 роки
Питання, пов’язані з розглядом справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, мають особливе значення, оскільки актуальність цих проблем зумовлена великою кількістю відповідних цивільно-правових спорів у судовій практиці.
Слід зважати також на ті обставини, що у випадку завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, процес вчинення та умови виникнення зобов’язань суттєво відрізняються від загальних правил, що, відповідно, потребує виділення вказаних випадків як особливого різновиду деліктних зобов’язань.
Законодавче врегулювання спорів щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки
Відносинам про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, присвячені, зокрема ст.ст. 3, 27, 41, 68 Конституції України, ст. ст. 11–16, 22, 23, 316–327, 355, 386, 979–999, 1166–1168, 1172, 1187, 1188, 1191–1206 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), положення Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).
Правову природу відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та шкоди, завданої внаслідок взаємодії цих джерел, урегульовано законами України «Про дорожній рух» вiд 30 червня 1993 року (зі змінами); «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» від 05 липня 2011 року (після набрання ним чинності скасовано вимоги щодо обов’язкової наявності у водія дорожнього (маршрутного) листа та нотаріально посвідченої довіреності на керування транспортним засобом); «Про автомобільний транспорт» вiд 05 квітня 2001 року; «Про міліцію» вiд 20 грудня 1990 року.
Норми, що стосуються обов’язкового страхування, містяться у спеціальному законодавстві, зокрема, законах України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вiд 01 липня 2004 року; «Про страхування» вiд 07 березня 1996 року; «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 березня 2000 року; «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 року, Директиві Ради ЄЕС від 24 квітня 1972 року «Щодо зближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та виконання зобов’язання про страхування такої відповідальності», Правилах добровільного страхування транспортних засобів «КАСКО», затверджених Укрстрахнаглядом 25 березня 1997 року № 19-1, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження розмірів страхових платежів за договорами міжнародного обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 06 січня 2005 року № 5.
Із метою забезпечення правильного та однакового застосування законодавства при вирішенні спорів цієї категорії Пленумом Верховного Суду України було прийнято ряд постанов, які застосовуються судами під час вирішення спорів вказаної категорії, серед яких постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2; постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14; постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6; постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4; постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року № 8.
Вирішуючи спори цієї категорії справ, суди у своїй діяльності також керуються Правилами дорожнього руху України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України «Про правила дорожнього руху» від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі – ПДР України), Методикою товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженою спільним наказом Міністерства юстиції України, Фондом державного майна України від 24 листопада 2003 року, Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року та іншими нормативно-правовими актами, що регламентують спірні правовідносини.
Водночас існує й спеціальне законодавство, яке регулює правовий режим відповідальності володільців спеціальних джерел підвищеної небезпеки. Наприклад, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» вiд 25 червня 1991 року визначає обов’язок осіб, які володіють джерелом підвищеної екологічної небезпеки, компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо вони не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Крім того, спірні правовідносини регулюються земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Певні особливості має порядок відшкодування ядерної шкоди. Відносини щодо цивільної відповідальності за ядерну шкоду регулюють закони України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» від 05 квітня 2006 року; «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» вiд 12 червня 2011 року, а також ратифікована Україною Віденська конвенція «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» вiд 12 вересня 1997 року.
Зазначений вище перелік законів та нормативно-правових актів не є вичерпним. Загалом суди дотримуються його, проте під час розгляду справ такої категорії трапляються випадки, коли судді не завжди правильно застосовують норми матеріального права, припускають помилки щодо встановлення дійсних правовідносин сторін, застосування до них норм права, наслідком чого є скасування або зміна судових рішень.
Джерело підвищеної небезпеки та його види
Поняття джерела підвищеної небезпеки на рівні закону (легальна дефініція) закріплено у ст. 1187 ЦК України, відповідно до якої під джерелом підвищеної небезпеки розуміють діяльність, пов’язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для осіб, які цю діяльність здійснюють, та інших осіб.
Основні ознаки джерела підвищеної небезпеки також наведено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, відповідно до якого джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об’єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Наприклад, літак, автомобіль небезпечні неможливістю їх миттєвої зупинки, а будівництво – тією ж неможливістю зупинки техніки, предметами, піднятими на висоту або заглибленими, і заподіянням саме механічних ушкоджень (каліцтва). Майнова відповідальність за шкоду, завдану діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Статтею 1187 ЦК України встановлено відповідальність за завдання шкоди особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Крім того, у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року надано приблизний перелік володільців джерел підвищеної небезпеки, до яких, зокрема, належать власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни тощо); організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи); організації та громадяни, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду); громадяни, які мають доручення на керування транспортним засобом; організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування.
Можливості застосування положень про регрес та суброгацію
Відповідно до цивільного законодавства шкода, завдана майну та особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Завдання шкоди потерпілому можливе за двома підставами: у результаті невиконання контрагентом потерпілого своїх договірних зобов’язань; у результаті дій особи, яка не пов’язана з потерпілим будь-якими договірними відносинами (деліктна відповідальність).
У разі якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинено збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди або за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією.
Суброгація дає можливість суб’єктам вибрати момент, коли здійснювати це право, наприклад, після сплати страхового відшкодування чи під час сплати, а також можливі випадки застосування суброгації до виплати страхового відшкодування. На практиці це право використовується ще й до настання реальної виплати відшкодування. Наприклад, якщо через ДТП третя особа серйозно пошкодила автомобіль страхувальника і проти неї порушено кримінальну справу, страховик ще до виплати страхового відшкодування може подати позов до суду про стягнення з винного завданої шкоди в тій частині, яку страховик має сплатити страхувальникові. Це робиться для того, щоб суд мав змогу врахувати претензії страховика при винесенні рішення у справі. Обсяг права вимоги не може перевищувати меж реально здійсненої виплати страхового відшкодування (воно може бути менше страхової суми, проте не перевищувати її). Таким чином, суброгація не передбачає переходу права вимоги до страховика в порядку регресу (в цьому випадку новий кредитор має право вимагати від боржника виконання зобов’язання в повному обсязі). Право вимоги, що переходить до страховика, здійснюється відповідно до правил, які регулюють відносини між страхувальником (вигодонабувачем) та особою, яка є відповідальною за збитки. Страхувальник (вигодонабувач) повинен передати страховику всі документи і докази, повідомити йому всі відомості, які є необхідними для здійснення страховиком такого права. Наприклад, документами можуть бути текст договору, платіжні доручення, квитанції, в тому числі й листування сторін, речові докази тощо. Документи та докази передаються, оскільки без них страховик не зможе реалізувати своє право вимоги.
Протягом 2013-2014 років Бериславським районним судом Херсонської області було розглянуто 8 цивільних справ за позовами щодо відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки: із зазначеної кількості: 2 було задоволено повністю, 2 – задоволено частково, 2 –відмовлено, 1 справу було направлено за підсудністю, 1 справу було закрито через відмову позивача від позову. На кінець звітного періоду залишку нерозглянутих справ не було.
- Так, ухвалою Бериславського районного суду Херсонської області, від 04.04.2013 року по цивільній справі за позовом Панчик Віталія Анатолійовича до товариства з обмеженою відповідальністю "Югтразитсервіс-Агропродукт", третя особа: Маркевич Владислав Святославович про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої дорожньо-транспортною пригодою та моральної шкоди провадження по справі було закрито, оскільки позивач в судовому засіданні відмовився від позову.
- Рішенням суду від 25.07.2013 року за позовом Бойко Анатолія Олексійовича до Приватного підприємства «Агро-Текс», Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», третя особа Кулик Андрій Павлович, про відшкодування майнової шкоди, завданою дорожньо-транспортною пригодою, було відмовлено у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю, оскільки позивачем не надано суду доказів у розумінні ст.10,60 ЦПК України на підтвердження витрат понесених внаслідок оплати робіт по відновленню його автомобіля платником податку на додану вартість у розмірі зазначено у уточненій позовній заяві, та відсутня вина відповідачів у тому, що позивач розпочав відновлювати автомобіль через шість місяців після визначення розміру шкоди, оскільки його відповідачем своєчасно поставлено до відому про існування договору страхування та назву страхової компанії.
- При розгляді цивільної справи за позовом Шведун Любові Володимирівни до Шульга Євгенія Ігоревича, приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, рішенням суду від 17.04.2014 року, Позовні вимоги Шведун Любові Володимирівни - задоволинити частково. Суд вважає, що у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою, загибеллю чоловіка та спричиненням шкоди позивачу завдана і моральна шкода. Проте, заявлений позивачем розмір моральної шкоди не достатньо обґрунтований, тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
При визначені розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує душевні хвилюваннях та страждання позивача, яких вона зазнала внаслідок загибелі чоловіка в дорожньо-транспортній пригоді, порушення нормальних життєвих зв’язків, адже через втрату близької людини вона змінила звичний спосіб життя і їй довелося докладати додаткових зусиль для організації свого життя, та з врахуванням характеру та глибини фізичних та душевних страждань, вимог розумності, виваженості і справедливості, враховуючи, що відповідач має на утриманні малолітню дитину, в теперішній час відбуває покарання за вироком - знаходиться в місцях позбавлення волі, не працює, суд визначає розмір стягнення у сумі 12550 гривень, з яких 10000 гривень підлягають стягненню з Шульги Євгенія Ігоревича, а 2550 гривень підлягають стягненню з приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС», згідно вимог пункту 22.3 статті 22, пункту 9,3 статті 9 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року, в редакції чинній на час виникнення страхового випадку.
Позовні вимоги Шведун Любові Володимирівни про стягнення витрат на оплату судової автотехнічної експертизи в розмірі 3000 гривень в межах кримінальної справи не підлягають задоволенню, оскільки такі витрати є судовими витратами згідно ст. 91 КПК України 1960 року, тому вони не можуть бути стягнені в межах цієї справи на заявлених у позові підставах.
- Рішенням суду від 03.06.2013року по цивільній справі за позовом Прийма Анатолія Івановича до Ліферова Ігоря Івановича, відкритого акціонерного товариства Національна страховакомпанія «Оранта» про відшкодування майнової шкоди, було задоволено. Стягнуто з відкритого акціонерного товариства Національна страховакомпанія «Оранта» на користь Прийма Анатолія Івановича 6600 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 16.12.2012 року.
- Рішенням суду від 27.02.2013 року за позовом Мелащенко Тетяни Георгіївни до Гаєвського Анатолія Васильовича про стягнення моральної шкоди - позов задоволено повністю.Стягнуто з Гаєвського Анатолія Васильовича, 08.06.1984 року народження, на користь Мелащенко Тетяни Георгіївни моральну шкоду завдану злочином в розмірі гривень 100000 грн. 00 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн. 00 коп., всього стягнути 102000 (сто дві тисячі) грн. 00 коп.
- А по цивільній справі за позовом Сковородки Олександри Юріївни до Глушко Сергія Юхимовича, ПП «Люкс-Темпо»про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, рішенням від 24.12.2014року. В задоволенні позовних вимог Сковородки Олександри Юріївни до Глушко Сергія Юхимовича, ПП «Люкс - Темпо» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди- відмовлено, оскільки відповідальність Галушко Сергія Юхимовича було застраховано відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», то згідно положень ст.ст. 22-26 цього Закону, відшкодувати шкоду, пов'язану зі стійкою втратою працездатності, зобов'язаний страховик в межах ліміту страхової відповідальності, чого позивачем не заявлено, а суд позбавлений права вийти за межі позовних вимог.
Для визначення питання, чи підлягає відшкодуванню відповідачем у справі завдана ДТП шкода і в якому розмірі, суддям слід ретельно перевіряти докази, що підтверджують вину учасників події – матеріали перевірки органів ДАІ, вироки судів у кримінальних справах та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, висновки автотоварознавчих експертиз, звертати увагу на умови договорів страхування транспортних засобів та автоцивільної відповідальності їх власників, акцентувати увагу на зазначені в договорах страхування інформації про вигодонабувача та ліміт відповідальності страховика, за наявності фактів, що підтверджують вину всіх осіб, діяльністю яких завдано шкоди, визначити частину вини кожного з них шляхом повного та всебічного з’ясування всіх обставин справи та відповідно до цих часток розраховувати розмір відшкодування.
Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Враховуючи наведене положення законодавства, суддям слід пересвідчитись у тому факті, що особа, яка завдала шкоду, володіє джерелом підвищеної небезпеки саме на відповідній правовій підставі, ретельно досліджувати докази, що підтверджують цей факт, зокрема данні – чи перебуває заподіювач шкоди у трудових відносинах із власником транспортного засобу, чи не є нікчемним правочин, на підставі якого здійснюється використання транспортного засобу заподіювачем шкоди (наприклад, чи дотримано вимоги ст. 799 ЦК України щодо нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи тощо).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» розмір страхової суми та (або) розмір страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладення договору страхування або у випадках, передбачених чинним законодавством.
Згідно зі ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик згідно з лімітами відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров’ю та майну третьої особи.
Суддям при оцінці розрахунків шкоди, спричиненої транспортному засобу внаслідок ДТП, викладених у висновках автотоварознавчих експертів та розрахунках страхових відшкодувань, здійснених страховиками, слід враховувати положення Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування шкоди, завданої нею іншій особі, зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
При оцінці моральної (немайнової) шкоди, спричиненої потерпілим особам внаслідок ДТП, судді повинні належним чином оцінювати ступінь їх немайнових витрат, а також у випадках пред’явлення таких вимог до страховиків враховувати положення ст. 611 ЦК України про те, що таке відшкодування може бути застосовано лише у передбачених законом або договором випадках порушення страховою компанією зобов’язань і виходити з того, чи передбачено укладеним договором страхування можливість такого відшкодування страховиком. Необхідно звернути увагу на те, що п. 22.3. ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України обов’язок відшкодування моральної шкоди, завданої пошкодженням майна, покладено на особу, яку визнано винною у скоєнні ДТП.
При визначенні розміру відшкодування шкоди, завданої здоров’ю потерпілої особи внаслідок ДТП (розміру відшкодування заробітку (доходу), втраченого нею внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, додаткових витрат, стороннього догляду тощо), судді повинні звертати увагу на виплати, без урахування яких згідно з ч. 3 ст. 1195 ЦК України визначається шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Також враховувати, що у випадках, коли середньомісячний заробіток потерпілого, виходячи з якого встановлюється розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я заробітку (доходу), є меншим від п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку згідно з вимогами ст. 1197 ЦК України обчислюється саме виходячи з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, а не фактичного за місцем роботи, а розмір втраченого доходу від підприємництва – на підставі даних державної податкової служби (ст. 1198 ЦК України).
В усіх випадках слід виконувати вимоги ст. 212 ЦПК України щодо оцінки доказів і ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду.
Вик.Святцева Н.М.
_03_03.png)
