Законодавство не передбачає необхідності повторного направлення податкової вимоги в разі зміни (крім зменшення до нуля) суми боргу. Такий висновок зробив ВС в постанові №806/4015/15.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
4 грудня 2018 року м.Київ №806/4015/15
Верховний Суд у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду:
головуючого судді — ШИПУЛІНОЇ Т.М.,
суддів: БИВШЕВОЇ Л.І., ХОХУЛЯКА В.В. —
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Лана» на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29.12.2015 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016 у справі за позовом Житомирської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області до ПП «Лана» про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
Житомирська об’єднана ДПІ ГУ ДФС у Житомирській області в серпні 2015 року звернулася до адміністративного суду з позовом до ПП «Лана» про стягнення податкового боргу в сумі 23494,16 грн.
ЖОАС постановою від 29.12.2015 адміністративний позов задовольнив.
ЖААС ухвалою від 16.02.2016 залишив постанову ЖОАС від 29.12.2015 без змін.
ПП «Лана» звернулося з касаційною скаргою, в якій просило постанову ЖОАС від 29.12.2015 та ухвалу ЖААС від 16.02.2016 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема п.59.5 ст.59, п.95.2 ст.95 Податкового кодексу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Зокрема, вказує на те, що податковим органом не виконано умов щодо надсилання на адресу ПП «Лана» податкової вимоги про сплату боргу в сумі 23494,16 грн., а визначений до сплати в податковій вимозі від 2.01.2013 борг повністю погашений та не стосується заборгованості, стягнення якої є предметом цього позову. Крім того, вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства та розглянув справу в порядку письмового провадження без участі відповідача.
Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ВС дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідача згідно з довідкою від 18.12.2015 станом на 18.12.2015 обліковується податковий борг в загальній сумі 23494,16 грн., який виник у зв’язку з несплатою ПП «Лана»:
податкових зобов’язань у сумі 12155,26 грн., які самостійно узгоджені позивачем згідно з поданими податковими деклараціями з податку на додану вартість за вересень — грудень 2014 року;
штрафних (фінансових) санкцій в загальній сумі 10451,74 грн., нарахованих податковим органом згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 8.04.2015 (в сумі 86,8 грн.) та від 8.04.2015 (в сумі 10364,94 грн.), які набули статусу узгоджених після набрання законної сили постановою ЖААС від 25.11.2015 у справі №806/1128/15, якою скасовано постанову ЖОАС від 22.09.2015 та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ПП «Лана» про скасування податкових повідомлень-рішень від 8.04.2015;
нарахованої пені в сумі 887,16 грн.
Житомирською ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області сформовано й надіслано на адресу відповідача податкову вимогу від 2.01.2013.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався наявністю у відповідача непогашеної заборгованості, а також дотриманням податковим органом процедури, яка передує зверненню до суду з позовом про стягнення податкового боргу.
Згідно з приписами пп.16.1.3, 16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов’язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, установлених цим кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий борг — сума узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання.
Отже, факт узгодження податкового зобов’язання має наслідком обов’язок платника податку сплатити таке зобов’язання в установлений законом строк. Своєю чергою невиконання обов’язку щодо сплати узгодженого податкового зобов’язання у встановлений законом строк має наслідком включення такого зобов’язання до податкового боргу платника податків, процедура стягнення якого визначається законом.
Як зазначено вище, податковий борг, вимоги про стягнення якого є предметом цього позову, включає несплачені податкові зобов’язання, які самостійно узгоджені позивачем та узгоджені за наслідками судового оскарження рішень органу контролю про нарахування штрафних санкцій, а також нараховану пеню на суму боргу.
Відповідно до п.95.2 ст.95 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.
Відповідно до п.59.5 ст.59 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Аналіз вказаної норми свідчить про відсутність обов’язку в органу контролю направляти платнику податків нову податкову вимогу у випадку збільшення суми податкового боргу. Тобто в разі, коли після направлення платнику податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкова вимога на збільшену суму не направляється.
У пп.60.1.1 п.60.1 ст.60 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що податкова вимога вважається відкликаною в разі, якщо сума податкового боргу була погашена самостійно платником податків або органом стягнення.
Таким чином, надіслана платнику податків податкова вимога на податковий борг, що не погашений, не втрачає своєї правової дії.
При цьому податковим законодавством не передбачено необхідності повторного направлення платнику податків податкової вимоги в разі зміни (крім зменшення до нуля) суми його податкового боргу.
У такому випадку право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає в органу контролю на наступний день після закінчення 60 днів з дня скерування на адресу платника податків податкової вимоги, надісланої на раніше визначений податковий борг, і реалізація такого права в часі не обмежена, а право на стягнення новоствореного податкового боргу виникає на наступний день, що настає за днем граничного строку сплати узгодженого грошового зобов’язання.
Відповідач на обґрунтування того, що податковий борг з моменту формування податкової вимоги від 2.01.2013 до звернення орану контролю із цим позовом переривався, посилався на те, що податковим органом вже заявлявся позов від 30.09.2014 до суду про стягнення з ПП «Лана» коштів у сумі 15665,38 грн., утім, ЖОАС ухвалою від 10.02.2015 у справі №806/4465/14 залишив такий позов без розгляду у зв’язку з відкликанням позовної заяви з огляду на сплату грошових зобов’язань.
Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними вказані посилання відповідача, оскільки вищезазначена сума погашеного податкового боргу не входить до суми боргу, вимоги про стягнення якого є предметом цього позову.
Однак суд апеляційної інстанції не з’ясував, чи зменшувався податковий борг відповідача в період з 2.01.2013 (формування податкової вимоги) до серпня 2015 року (звернення Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області з позовом про стягнення до суду) до нуля.
Такі обставини входять до предмета доказування в цій справі, їх установлення має значення для правильного вирішення спору, оскільки у випадку погашення заборгованості в будь-який період після направлення податкової вимоги така вимога вважається відкликаною.
Вимоги чч.4 та 5 ст.11 КАС (у редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам ч.4 ст.9 КАС (у редакції, чинній з 15.12.2017), зобов’язують суд до активної ролі в судовому процесі, у тому числі до офіційного з’ясування всіх обставин справи й у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Таким чином, у справі, що розглядається, висновки суду апеляційної інстанції про дотримання податковим органом процедури, яка передує зверненню до суду з позовом про стягнення податкового боргу, та відповідно наявність підстав для задоволення позову є передчасними та зроблені без належного з’ясування фактичних обставин справи.
Разом з тим матеріалами справи підтверджено обставини щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи в порядку, установленому ст.35 КАС (у редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій), тому суд касаційної інстанції відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача на відсутність у суду першої інстанції підстав застосовувати ч.6 ст.128 КАС (у редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій) та здійснювати розгляд справи без участі відповідача, повідомленого належним чином про розгляд справи.
Згідно з п.1 ч.2 ст.353 КАС підставою для скасування рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібраних у справі доказів.
Таким чином, постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з’ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Керуючись стст.341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ПП «Лана» задовольнити частково.
Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
