Вирішенню спору про поділ квартири має передувати з’ясування питання про законність її вибуття з власності колишнього подружжя. Такий висновок зробив ВС в постанові №369/2397/17.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
6 березня 2019 року м.Київ №369/2397/17
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д.,
суддів: БІЛОКОНЬ О.В., ГУЛЬКА Б.І., СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ЧЕРНЯК Ю.В. (суддя-доповідач),
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 2, від імені якого діє адвокат Х., на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.09.2017 та постанову Апеляційного суду Київської області від 24.04.2018,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Особа 1 звернулася до суду з позовом до Особи 2 про поділ спільного майна та кредитного зобов’язання подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що 20.09.2012 між нею та Особою 2 зареєстровано шлюб.
7.04.2014 вона за згодою Особи 2 взяла в Особи 4 в борг $80000 з метою придбання житла.
5.06.2014 за позичені нею кошти та за її згодою на ім’я Особи 2 було придбано майнові права на квартиру в новобудові, на яку після завершення будівництва видане свідоцтво про право власності.
Оскільки квартиру за Адресою 1 сторонами набуто за час перебування в шлюбі за кошти, отримані нею в борг, тобто в інтересах сім’ї, Особа 1 просила суд:
— поділити спільно набуте майно та боргові зобов’язання подружжя Особи 2 та Особи 1;
— визнати право власності Особи 1 на 1/2 частину квартири за Адресою 1;
— визнати зобов’язання Особи 2 щодо повернення 1/2 частини взятих у борг $80000 за договором безпроцентної позики грошей від 7.04.2014, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Києво-Святошинського райсуду від 21.09.2017 позов Особи 1 задоволено частково.
Поділено спільно набуте майно подружжя Особи 2 та Особи 1. Визнано право власності Особи 1 на 1/2 частини квартири за Адресою 1. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира була набута сторонами за час шлюбу, тому є їхньою спільною сумісною власністю, а їх частки в цьому майні є рівними. Водночас позивачем не доведено того, що кошти, отримані за договором позики, були використані в інтересах сім’ї.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою АСКО від 24.04.2018 апеляційну скаргу Особи 2 відхилено.
Заочне рішенням Києво-Святошинського райсуду від 21.09.2017 залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, дав усім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті та справедливе рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Особа 2, від імені якого діє адвокат Х., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив частково скасувати ухвалені рішення, а справу передати на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є незаконними, оскільки ухвалені при неповному з’ясуванні всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Так, вирішено питання про права та законні інтереси Особи 5, яка не була залучена до участі у справі та якій на праві приватної власності належить квартира за Адресою 1 на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2016. Тобто під час розгляду справи та ухвалення судом першої інстанції рішення спірна квартира не перебувала у власності Особи 2. Матеріали справи містять заяву про допит свідків від 11.12.2017, яка залишена судом без уваги. Крім того, факт придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя спростовується матеріалами справи <…>.
Фактичні обставини справи, установлені судами
Суди попередніх інстанцій установили, що з 20.09.2012 Особа 1 та Особа 2 перебували в зареєстрованому шлюбі.
7.04.2014 між Особою 4 та Особою 1 був укладений та нотаріально посвідчений договір безпроцентної позики грошей.
Під час перебування в шлюбі Особою 2 придбана квартира за Адресою 1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 5.06.2014.
Заочним рішенням Києво-Святошинського райсуду від 13.10.2016 шлюб між Особою 1 та Особою 2 розірвано.
Позиція Верховного Суду
Згідно з ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що скарга підлягає задоволенню.
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
<…> Аналізуючи підстави звернення до суду з указаним позовом, установлені судами обставини на підставі досліджених у справі доказів, зміст оскаржуваних рішень та касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно зі ст.60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.1 ст.70 СК у разі поділу майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо іншого не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в пп.23, 24 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 №11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело й час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне в нього на час розгляду справи, та те, що перебуває в третіх осіб.
Отже, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен установити факт перебування в подружжя майна, набутого ними в шлюбі, яке підлягає поділу.
Відповідно до вимог ст.60 ЦПК 2004 року кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Аналогічні положення містяться й у ст.81 ЦПК в чинній редакції.
Зі змісту ч.4 ст.10 ЦПК 2004 року та пп.3—5 ч.5 ст.12 ЦПК вбачається, що суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків, чим фактично сприяє всебічному й повному з’ясуванню обставин справи.
Звертаючись до суду з указаним позовом, Особа 1, окрім договору безпроцентної позики грошей від 7.04.2014, не надала суду доказів того, що спірна квартира взагалі зареєстрована за будь-ким із подружжя.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув.
Апеляційний суд, переглядаючи заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, передчасно відхилив доводи апеляційної скарги Особи 2 про те, що на момент вирішення цього спору спірна квартира належала на праві власності третій особі — Особі 5, яку не було залучено до розгляду справи.
До апеляційної скарги на заочне рішення Києво-Святошинського райсуду від 21.09.2017 Особа 2 долучила витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, зі змісту якого випливає, що на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2016 власником квартири за Адресою 1 є Особа 5.
З огляду на неможливість подання таких відомостей відповідачем до суду першої інстанції через його відсутність у судовому засіданні 21.09.2017 суд апеляційної інстанції під час розгляду справи повинен був перевірити зазначені обставини, враховуючи наявність процесуальної можливості на здійснення таких повноважень.
Це має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки визначає наявність та правомірність підстав пред’явлених позовних вимог.
Відсутність спірної квартири у власності сторін на час розгляду й вирішення справи по суті вказує на неможливість її поділу без попереднього з’ясування низки питань, які стосуються факту та правомірності її відчуження третім особам.
При цьому суд першої інстанції під час попереднього судового засідання, на порушення пп.1, 2 ч.6 ст.130 ЦПК 2004 року, не уточнив позовних вимог і заперечень проти позову та не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.
Вказані обставини необхідно зіставити з пред’явленими вимогами в цій справі.
Отже, вирішенню спору про поділ спірної квартири має передувати з’ясування питання про законність її вибуття з власності колишнього подружжя.
Суди попередніх інстанцій не встановили дійсних обставин справи та не дали їм належної правової оцінки, у результаті чого дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позову Особи 1.
Встановлення обставин правомірності набуття третьою особою у власність спірної квартири можливе лише за участі у справі нового власника як співвідповідача.
Залучення до участі у справі співвідповідача здійснюється судом першої інстанції за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження — до початку першого судового засідання (ч.1 ст.51 ЦПК).
Враховуючи викладене, справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно роз’яснити сторонам їхні процесуальні права та обов’язки, визначені в ст.49 ЦПК, у тому числі звернути увагу позивача на положення п.2 ч.1 та ч.4 зазначеної норми щодо можливості збільшення позовних вимог та зміни предмета або підстав позову, враховуючи передумови звернення Особи 1 до суду по захист своїх прав, а також фактичні обставини справи.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання зобов’язання Особи 2 щодо повернення 1/2 частини взятих у борг $80000 за договором безпроцентної позики грошей від 7.04.2014 заявником не оскаржується, а тому в силу вимог ст.400 ЦПК у касаційному порядку не переглядається.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд установив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Оскільки для правильного вирішення спору потрібне встановлення додаткових обставин, а також дослідження доказів у справі, колегія суддів уважає, що за вказаних умов неможливо ухвалити нове рішення по суті заявлених позовних вимог.
Керуючись стст.141, 400, 409, 411, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 2, від імені якого діє адвокат Х., задовольнити.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.09.2017 та постанову Апеляційного суду Київської області від 24.04.2018 в частині задоволення позовних вимог Особи 1 скасувати.
Справу в цій частині передати до суду першої інстанції на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
