Відсутність фінансування не може бути перешкодою для перерахунку заробітної плати на виконання судового рішення. Такий висновок зробив ВС в постанові №822/1080/17.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
28 лютого 2019 року м.Київ №822/1080/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого — СМОКОВИЧА М.І.,
суддів: БІЛОУСА О.В., ДАНИЛЕВИЧ Н.А. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом Прокуратури Хмельницької області до департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції, третя особа — старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень ДДВС Канцедал О.О., про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ДДВС на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.04.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 4.07.2017.
І. Суть спору
1. У травні 2017 року прокуратура звернулася до суду з адмінпозовом до ДДВС, третя особа — старший держвиконавець відділу примусового виконання рішень ДДВС Канцедал О.О., в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову останнього від 21.03.2017 у ВП №53010858 про накладення на прокуратуру штрафу в розмірі 10200,00 грн. за невиконання вимог виконавчого листа ХОАС від 8.08.2016 у справі №822/765/16.
2. Обґрунтовуючи позов, прокуратура зазначила, що отримала постанову від 1.12.2016 про відкриття виконавчого провадження №53010858 щодо примусового виконання виконавчого листа ХОАС від 8.08.2016 у справі №822/765/16, яким прокуратуру зобов’язано перерахувати та виплатити Особі 3 заробітну плату, інші виплати за період з 15.07 до 11.10.2015 включно, відповідно до ст.81 закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII з урахуванням уже здійснених виплат.
3. Вказане рішення (разом з рішенням суду апеляційної інстанції) прокуратура оскаржила в касаційному порядку, у зв’язку з чим позивач направив на ім’я начальника відділу примусового виконання рішень ДДВС клопотання, в якому просив звернутися до суду із заявою про роз’яснення постанови ХОАС, а також навів мотиви, через які неможливо виконати це судове рішення. Позивач твердить, що прокуратура фінансується згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених державним бюджетом на поточний бюджетний період. Кошторисом доходів та видатків прокуратури на 2016 рік, затвердженого ГПУ, не передбачено коштів на виплату заробітної плати, нарахованої згідно зі ст.81 закону №1697-VII. Між тим на казначейському рахунку по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» є лише кошти, призначені для виплати зарплати працівникам органів прокуратури згідно з постановою КМ «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 №505.
4. З урахуванням наведеного позивач уважає, що підстав для накладення штрафу за невиконання судового рішення не було, відповідно, постанова старшого держ виконавця ДДВС про накладення штрафу від 21.03.2017 є протиправною та підлягає скасуванню.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
5. ХОАС постановою від 11.05.2016 у справі №822/765/16 (залишеною без змін ухвалою ВААС від 14.07.2016) визнав протиправними дії прокуратури щодо ненарахування та невиплати Особі 3 зарплати за період з 15.07 до 11.10.2015 включно відповідно до ст.81 закону №1697-VII; зобов’язав прокуратуру здійснити перерахунок та виплату зарплати, інших виплат Особі 3 за період з 15.07 до 11.10.2015 включно відповідно до ст.81 закону №1697-VII з урахуванням уже здійснених виплат за цей період.
6. Вищий адміністративний суд ухвалою від 26.09.2016 відкрив провадження за касаційною скаргою прокуратури на вказані вище рішення, але на дату розгляду цього позову касаційне провадження не було завершено.
7. 8.08.2016 ХОАС видав виконавчий лист в адміністративній справі №822/765/16, яким зобов’язав прокуратуру перерахувати та виплатити Особі 3 зарплату, інші виплати за період з 15.07 до 11.10.2015 включно відповідно до ст.81 закону №1697-VII з урахуванням уже здійснених виплат за цей період.
8. Старший держвиконавець ВПВР ДДВС виніс постанову від 21.03.2017 про накладення на Прокуратуру Хмельницької області штрафу в розмірі 10200,00 грн. за повторне невиконання вимог виконавчого листа ХОАС від 8.09.2016 у справі №822/765/16.
Зазначену постанову прокуратура оскаржила до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення
9. ХОАС постановою від 20.04.2017 позов задовольнив.
10. Визнав протиправною та скасував постанову старшого держвиконавця ВПВР ДДВС від 21.03.2017 у ВП №53010858 про накладення на Прокуратуру Хмельницької області штрафу в розмірі 10200,00 грн. за невиконання вимог виконавчого листа ХОАС від 8.08.2016 у справі №822/765/16.
11. ВААС ухвалою від 4.07.2017 залишив постанову суду першої інстанції без змін.
12. Такі рішення суди попередніх інстанцій пояснили тим, що, оскільки з 1.07 до 1.09.2016 Кабінет Міністрів не вніс змін до постанови «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 №505, а законами «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 №80-VІІІ та «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VІІІ видатки на реалізацію положень ст.81 закону №1697-VІІ не передбачено, прокуратура не має можливості перерахувати й виплатити Особі 3 заробітну плату в розмірах інших, ніж установив Кабмін.
13. Відповідно до кошторису доходів та видатків прокуратури на 2016 рік грошей на виплату заробітної плати, нарахованої відповідно до ст.81 закону №1697-VII, не передбачено.
14. З посиланням на ч.1 ст.75 закону «Про виконавче провадження» від 2.06.2016 №1404-VIII, а також на правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постановах від 24.03.2015 у справі №21-66а15, від 2.12.2015 у справі №21-5115а15, суди зазначили, що прокуратура з поважних причин не може виконати постанову суду щодо нарахування та виплати зарплати на користь Особи 3 у зв’язку з відсутністю відповідного фінансового забезпечення та фактичною відсутністю коштів на вказані цілі.
IV. Касаційне оскарження
15. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
16. Касаційну скаргу обґрунтовує, зокрема, тим, що суди не дали належної правової оцінки всім обставинам цієї справи, зокрема залишили поза увагою те, що постанова ХОАС від 11.05.2016, на підставі якого видано виконавчий лист від 8.08.2016, набрала законної сили й підлягає виконанню, однак станом на 20.04.2017 документів про те, що це рішення виконано, не було; позивач мав можливість звернутися до суду із заявою про встановлення порядку та способу виконання рішення відразу після набрання ним законної сили, але цього не зробив; суд не зупиняв виконавчого провадження. Оскільки боржник повторно не виконав судового рішення (за яким зобов’язаний вчинити дії) у встановлений строк держвиконавець правомірно наклав на нього штраф відповідно до ст.75 закону №1404-VIII.
17. Відповідач твердить, що боржник не подавав клопотань/заяв, спрямованих на те, щоб відкласти, зупинити проведення виконавчих дій чи відстрочити/розстрочити виконання судового рішення, а також не вжив жодних заходів для того, щоб його виконати. Щодо останнього, то відповідач звертає увагу на те, що прокуратура не тільки не виплатила коштів за згаданим виконавчим документом, а й не перерахувала стягувачу грошей відповідно до постанови ХОАС від 11.05.2016.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
18. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
19. Відповідно до ст.1 закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) — це сукупність дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, цим законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.
20. Згідно з чч.1, 2 ст.23 Бюджетного кодексу будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про держбюджет.
21. Відповідно до ст.89 закону №1697-VII фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів держбюджету. Функції головного розпорядника коштів держбюджету щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються ГПУ.
22. Відповідно до ст.90 закону №1697-VII фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами й щомісячними розписами видатків, затвердженими Генпрокурором, у межах річної суми видатків, передбачених держбюджетом на поточний бюджетний період.
23. Відповідно до п.1 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою КМ від 28.02.2002 №228, кошторис бюджетної установи — її основний плановий фінансовий документ, яким на бюджетний період установлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов’язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.
24. За змістом абз.1 п.5 порядку №228, установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду.
25. Установи мають право брати бюджетні зобов’язання, витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
26. Відповідно до п.9 «Прикінцевих положень» закону «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 №80-VІІІ та п.11 «Прикінцевих положень» закону «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VIIІ положення ч.2 ст.33, ст.81 закону №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, установлених КМ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
27. Відповідно до ч.1 ст.75 закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника — фізичну особу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб — 200 н.м.д.г., на боржника — юридичну особу — 300 н.м.д.г. та встановлює новий строк виконання. За ч.2 цієї статті, в разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
VI. Позиція ВС
28. У справі встановлено, що підставою для накладення на прокуратуру штрафу відповідно до спірної постанови держвиконавця слугувало те, що позивач як боржник у ВП повторно не виконав у встановлений йому держвиконавцем строк судового рішення (постанови ХОАС від 8.08.2016 у справі №822/765/16), яким його зобов’язано перерахувати та виплатити Особі 4 зарплату відповідно до ст.81 закону №1697-VII.
29. Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті обставин цієї справи, колегія суддів теж погоджується з тим, що невиконання позивачем судового рішення в частині виплати зарплати за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
30. Такий правовий висновок ВСУ висловив у постановах від 24.03.2015 (справа №21-66а15) та від 2.12.2015 (справі №21-5115а15).
31. Між тим фактичні обставини справ, за наслідками перегляду судових рішень в яких ВСУ висловив таку правову позицію, дещо відрізняються від фактичних обставин, які встановили суди першої та апеляційної інстанцій в цій справі.
32. Зокрема, ВСУ в тих справах урахував, що територіальний орган Пенсійного фонду (боржник у виконавчому провадженні, на якого наклали штраф за невиконання судового рішення) перерахував кошти, які належало виплатити особі (стягувачу) згідно із судовим рішенням, але не виплатив їх через відсутність у бюджеті коштів на ці витрати. Тобто рішення боржник (у тих справах) у межах своїх можливостей виконав, а причини, через які рішення не виконано в повному обсязі, суд розцінив як поважні, що виключає наявність підстав для накладення штрафу.
33. Судячи з обставин цієї справи, за постановою ХОАС від 8.08.2016 у справі №822/765/16 прокуратура як боржник у ВП зобов’язана, крім як виплатити, також перерахувати зарплату Особі 4 (стягувачу у ВП) як передумову для її виплати. Якщо виконати останнє позивач не міг з об’єктивних на те причин (відсутність бюджетного фінансування), то обставин стосовно того, чи перерахував він зарплату Особі 4 (стягувачу у ВП) відповідно до вказаного рішення, суди попередніх інстанцій не з’ясовували.
34. Між тим однією з умов для накладення штрафу відповідно до ч.2 ст.75 закону №1404-VII є невиконання рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, саме з поважних причин.
35. Висновок судів попередніх інстанцій, що позивач не виконав рішення з поважних причин, ґрунтується на тому, що кошторис прокуратури не передбачає видатків на такі виплати. Проте відсутність фінансування не може бути перешкодою для перерахунку зарплати, адже без такого перерахунку виконати рішення в частині виплати зарплати позивач не зможе, навіть якщо для цього виділять необхідні кошти. Однак обставин щодо перерахунку позивачем зарплати відповідно до постанови ХОАС від 8.08.2016 у справі №822/765/16 суди попередніх інстанцій в цій справі не досліджували.
36. Переглянувши судові рішення в межах своїх повноважень та доводів касаційної скарги відповідно до стст.341, 349 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів вважає, що в обсязі встановлених у цій справі обставин і відповідних їм правовідносин висновки судів попередніх інстанцій в цій справі є передчасними.
37. З урахуванням вимог чч.2, 4 ст.353 КАС, оскільки обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, залишилися нез’ясованими, а суд касаційної інстанції виправити це порушення в межах своїх повноважень не може, оскаржувані рішення слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
VII. Судові витрати
38. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись стст.3, 12, 262, 263, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС, ВС
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції задовольнити частково.
2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.04.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 4.07.2017 в цій справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
_03_03.png)
