Вимагаючи визнання спірного правочину удаваним, позивач має довести, яким нормам права суперечить укладений, на його переконання, договір. Такий висновок зробив ВС в постанові №917/2060/17.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
20 лютого 2019 року м.Київ №917/2060/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого — СУХОВОГО В.Г.,
суддів: БЕРДНІК І.С., МІЩЕНКА І.С. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агросфера ЛТД» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2018 та рішення Господарського суду Полтавської області від 26.07.2018 у справі за позовом ТОВ «Агросфера ЛТД» до приватного сільськогосподарського підприємства «Нагода», приватного підприємства «Нагода +», третя особа — відділ примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Полтавській області, про визнання правочину недійсним.
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. ТОВ «Агросфера ЛТД» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до ПСП «Нагода» (відповідач 1), ПП «Нагода +» (відповідач 2), відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Полтавській області про визнання недійсним договору підряду від 29.02.2016, укладеного між відповідачами (з урахуванням заяви про виправлення технічної описки в резолютивній частині позовної заяви щодо зазначення скороченої назви підприємств відповідачів).
2. На обґрунтування позовних вимог (з урахуванням заяви про зміну підстави позову) позивач посилається на те, що постановою Новосанжарського ВДВС ГТУЮ у Полтавській області на підставі судового наказу №917/2366/15 про стягнення з відповідача 1 боргу в сумі 1093183,97 грн. накладено арешт на все майно відповідача 1 та заборону його відчуження, а саме — на посіви соняшнику та кукурудзи, що належать відповідачу 1 та розташовані на орендованих зазначеною особою землях. Проте здійснити збір та реалізацію виявлених посівів для погашення заборгованості відповідача 1 перед позивачем виявилося неможливим, оскільки врожай було зібрано відповідачем 2, яке є власником сільськогосподарської продукції, яка була вирощена на орендованих відповідачем 1 землях, на підставі договору підряду від 29.02.2016. Укладений відповідачами договір підряду вчинений з протиправним наміром ухилитися від виконання рішення суду та спрямований на приховування іншого правочину — договору суборенди земельної ділянки, а тому є удаваним правочином згідно з ч.1 ст.235 Цивільного кодексу і підлягає визнанню недійсним на підставі стст.203, 215 ЦК, оскільки оспорюваний договір передбачає передання в користування (суборенду) земельних ділянок без дотримання вимог закону «Про оренду землі». Позивач зазначає, що порушення його права полягає в тому, що він не зміг отримати кошти в рахунок відшкодування наявної заборгованості відповідача 1 з виявленого у нього врожаю, оскільки відповідач 2 здійснив збирання і відчуження арештованого майна.
Короткий зміст оскаржуваного рішення, прийнятого судом першої інстанції
3. Рішенням ГСПО від 26.07.2018 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Рішення суду мотивовано тим, що оспорюваний договір містить всі ознаки, притаманні договору підряду, і матеріалами справи підтверджено факт виконання сторонами оспорюваного правочину, а також відсутні докази наявності у сторін спірного договору мети встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені вчиненим правочином. Також позивач не довів, яким чином укладення спірного правочину порушує його права, яке саме право порушено та яким чином права та охоронювані законом інтереси позивача будуть поновлені в результаті задоволення позовних вимог.
Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції
5. Постановою САГС від 21.11.2018 рішення ГСПО від 26.07.2018 залишено без змін з тих же підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Позивач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Аргументи учасників справи
Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
7. Судами не застосовано стст.837, 843 Цивільного кодексу, ст.180 Господарського кодексу, які підлягали застосуванню, щодо відсутності умов договору підряду, наявності у договорі підряду умов, які за своєю суттю не можуть бути передбачені в договорі підряду (передання земельної ділянки в користування, перехід права власності на результат робіт до підрядника), що призвело до неправильних висновків щодо дійсності договору підряду.
8. Суди попередніх інстанцій порушили ст.236 ГПК, оскільки не врахували висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/167/16.
9. Суди застосували стст.6, 627 ЦК, які не підлягали застосуванню, оскільки договір підряду не передбачає передання землі в користування, в договорі мають бути визначені зміст та ціна робіт, договором підряду не може бути передбачений перехід права власності на результат робіт до підрядника.
10. Суди не застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню, зокрема ч.2 ст.235 ЦК, ст.93 Земельного кодексу, стст.8, 15 закону «Про оренду землі», оскільки не врахували, що пп.1.1 та 4.1.1 спірного договору визначено передання відповідачем 1 орендованих земельних ділянок відповідачу 2, а положення договору підряду не можуть передбачати передання у користування (суборенду) земельних ділянок без дотримання земельного законодавства.
11. Висновки судів про доведеність факту виконання зобов’язань щодо оскаржуваного договору відповідачами зроблені з порушенням ч.1 ст.76 ГПК, оскільки взято до уваги неналежні докази, які не входять до предмета доказування, такі як первинні документи щодо придбання нафтопродуктів, запасних частин до автомобілів, документи про здійснення посіву сільськогосподарських культур на орендованих відповідачем 2 земельних ділянках.
12. Суди не врахували обставин, установлених в ухвалі Апеляційного суду Полтавської області від 16.11.2016 у справі №552/5467/16-ц, стосовно того, що діяльність з вирощування сільськогосподарської продукції фактично здійснював відповідач 1.
13. Суд першої інстанції не надав мотивованої оцінки аргументам позивача, наведеним у позовній заяві, та долученим до позовної заяви документам, які підтверджують ці аргументи, зокрема документам із виконавчого провадження, що є порушенням ч.4 ст.238 ГПК.
Позиція відповідачів 1, 2 у відзивах на касаційну скаргу
14. Суди правильно визначили, що в оспорюваному договорі сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору підряду, а тому відсутні підстави вважати, що між відповідачами укладався удаваний договір суборенди.
15. Спірний договір укладено 29.02.2016, тобто за 4 місяці до ухвалення рішення в іншій справі про стягнення з відповідача 1 на користь позивача заборгованості, що свідчить про те, що вказаний договір не порушує прав позивача.
16. Обов’язок доведення наявності обставин, з якими закон пов’язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача, але позивач не надав належних та допустимих доказів недійсності спірного правочину, а також не довів, що позивач є належним позивачем за цим позовом, а існування спірного договору підряду порушує його права.
17. Позиція позивача про необхідність застосування до цих правовідносин правової позиції, викладеної в постанові ВСУ від 14.06.2017 у справі №923/167/16, є хибною, оскільки фактичні обставини у цих справах є різними.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
18. Третя особа відзив на касаційну скаргу не подала, що відповідно до ч.3 ст.295 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі у касаційному порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
19. Як установлено судами попередніх інстанцій, 14.06.2016 ГСПО на виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 2.06.2016 у справі №917/2366/15 видав наказ про примусове стягнення з ПСП «Нагода» на користь ТОВ «Агросфера ЛТД» боргу в сумі 1093183,97 грн., який був пред’явлений до Новосанжарського РВДВС ГТУЮ у Полтавській області для примусового виконання.
Новосанжарський РВДВС ГТУЮ 5.07.2016 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на все майно відповідача 1 та заборону його відчуження.
19.1. Попередні судові інстанції дослідили, що станом на 1.01.2016 за відповідачем 1 числяться орендовані землі на території Малоперещепинської сільської ради площею 48,1533 га та на території Пологівської сільради — дві ділянки загальною площею 9,62 га і відповідно до акта державного виконавця від 8.08.2016 на зазначених земельних ділянках розташовані посіви зернових, а саме: на території Малоперещепинської сільради — посіви соняшнику, а на території Пологівської сільради — посіви кукурудзи, а тому постановою Новосанжарського РВДВС ГТУЮ від 19.08.2016 накладено арешт на виявлені посіви соняшнику та кукурудзи, що належать відповідачу 1. Борг станом на 18.08.2016 відповідач 1 не сплатив.
19.2. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що здійснити збір та реалізацію виявлених посівів для погашення заборгованості відповідача 1 перед позивачем виявилось неможливим, оскільки 9.09.2016 врожай було зібрано відповідачем 2, яке є власником сільськогосподарської продукції, що була вирощена на орендованих землях відповідача 1, на підставі укладеного між відповідачами договору підряду від 29.02.2016, який, як зазначає позивач, вчинений з протиправним наміром ухилитися від виконання рішення суду №917/2366/15 та спрямований на приховування іншого правочину — договору суборенди земельної ділянки, а тому є удаваним правочином згідно з ч.1 ст.235 ЦК. Оскільки оспорюваний договір передбачає передання в користування (суборенду) земельних ділянок без дотримання вимог закону «Про оренду землі», він є недійсним.
20. За результатами розгляду спору суди дійшли висновку, що позивач не довів, яке саме цивільне право позивача порушено, по захист якого він звернувся до суду, в чому полягає порушення цього права та яким чином права або охоронювані законом інтереси позивача будуть поновлені в результаті задоволення позовних вимог.
20.1. Також позивач не довів належними та допустимими доказами в розумінні ГПК наявності у сторін спірного правочину мети встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені насправді вчиненим правочином — договором підряду, а також настання між сторонами інших прав та обов’язків, ніж ті, що передбачені зазначеним договором.
21. Проте колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.
22. Здійснюючи розгляд позовних вимог, суди дали оцінку умовам спірного договору на предмет його удаваності і, як наслідок, дійшли висновку, що позивач не довів, яким чином укладення спірного правочину порушує його права, яке саме право порушено та яким чином права та охоронювані законом інтереси позивача будуть поновлені в результаті задоволення позовних вимог. Проте судам слід було передусім з’ясувати правові підстави, з яких виникли цивільні права, обов’язки або інтерес у позивача, щодо захисту яких пред’явлено позов, а також які саме права та інтереси позивача порушені відповідачами внаслідок укладення між відповідачами спірного договору.
23. Статтею 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.1, п.2 ч.2 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність з підстав, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст.215 ЦК).
24. Вирішуючи спір, суд повинен дати об’єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до господарського суду.
25. Відповідно до ст.11 ЦК цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.
26. Таким чином, цією нормою договори або інші правочини та рішення суду визначені різними підставами виникнення цивільних прав та обов’язків.
27. У цьому випадку обов’язки відповідача 1 перед позивачем виникли не із судового рішення, з метою виконання якого органом ДВС було накладено арешт на посіви зернових, розташовані на орендованих відповідачем 1 землях, та заборонено відповідачу 1 здійснювати відчуження будь-якого майна, а з правочину, невиконання якого стало підставою для ухвалення рішення у вказаній справі та стягнення з відповідача 1 заборгованості, тобто право вимоги позивача виникло не з рішення суду, а з правочину.
28. Отже, суди попередніх інстанцій, давши оцінку умовам спірного договору з метою визначення його правової природи, не дослідили, чи виникли права або інтерес між позивачем та відповідачем 1 на момент укладення спірного договору, враховуючи при цьому первинні підстави виникнення у позивача права вимоги до відповідача 1 та наявність зазначеної вище заборони здійснення відчуження будь-якого майна, яке належить відповідачу 1, з метою виконання рішення суду у справі №917/2366/15.
28.1. Даючи оцінку при з’ясуванні вказаного вище, слід врахувати також додану позивачем до матеріалів справи постанову органу ДВС ВП від 27.10.2016 №51571940 про виправлення помилки у процесуальному документі, в якій зазначено про накладення арешту на всі зернові культури, бобові культури та насіння олійних культур будь-якого року врожаю, які зберігаються або будуть передані на зберігання до зерносховищ, що належать боржнику (ПСП «Нагода»), в межах суми звернення стягнення або виконавця робіт згідно з договором підряду від 29.02.2016 (ПП «Нагода+»), а тому доводи, наведені в п.13 постанови, є обґрунтованими.
<…> 30. Звертаючись до суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну підстави позову), позивач зазначає, що, аналізуючи умови спірного договору, він не виявив ознак, притаманних відносинам у сфері підряду, оскільки договір не містить умов, передбачених стст.843, 846 ЦК, відсутні дані, які ідентифікують земельні ділянки, що передаються в користування відповідачу 2, відсутній об’єкт суборенди, не передбачено умови і строки передання земельних ділянок, умови їх повернення, наявність обмежень (обтяжень) щодо використання земельних ділянок, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини.
31. Згідно зі ст.235 ЦК удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
31.1. Встановивши, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі ч.2 ст.235 ЦК має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
32. Отже, звертаючись з позовом про визнання спірного договору удаваним і стверджуючи, що між відповідачами вчинено не договір підряду, а договір суборенди, позивач має довести, яким нормам права суперечить укладений, на його переконання, договір суборенди.
33. Відносини, пов’язані з орендою (суборендою) землі, регулюються ЗК, ЦК, законом «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до чч.1, 2 ст.15 закону «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об’єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.
34. Таким чином, договір оренди (суборенди) землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.
34.1. При цьому правовими наслідками договору оренди (суборенди) землі є для однієї сторони (суборендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (суборендаря) — використання майна (земельної ділянки).
35. У свою чергу суди попередніх інстанцій не дали оцінки умовам спірного договору з огляду на позовні вимоги позивача, який послався на те, що спірний договір передбачає передання в користування (суборенду) земельних ділянок без дотримання вимог, установлених ст.93 ЗК, стст.8, 15 закону «Про оренду землі». З огляду на наведене доводи касаційної скарги, вказані в пп.7, 9, 10 постанови, заслуговують на увагу.
36. Водночас колегія суддів не погоджується з доводами касаційної скарги, визначеними в п.8, та погоджується з доводами відзивів на касаційну скаргу, визначених в п.17 постанови, оскільки правовідносини у справі №923/167/16 та у цій справі не є подібними.
37. Посилання скаржника, наведене в п.12 постанови, відхиляється судом, оскільки під час розгляду АСПО справи №552/5467/16-ц вирішувалось питання щодо діяльності фізичної особи і встановлені у ній обставини не підтверджують обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
38. Що стосується доводів, зазначених у п.11 постанови, то колегія суддів вважає, що такі доводи зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст.300 ГПК.
39. Посилання у відзивах на касаційну скаргу, визначені в пп.14, 15, 16 постанови, суд відхиляє з підстав, наведених у цій постанові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
<…> 42. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені стст.300, 310 ГПК, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв’язку із чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
43. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно і об’єктивно дослідити наявні у справі докази і залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства прийняти відповідне рішення.
Щодо судових витрат
44. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку ст.129 ГПК не здійснюється.
Керуючись стст.300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ТОВ «Агросфера ЛТД» задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2018 та рішення Господарського суду Полтавської області від 26.07.2018 у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
