Правило щодо виконання кількох рішень тим виконавцем, який відкрив перше провадження, стосується виключно державних, а не приватних виконавців. Такий висновок зробив ВС в постанові №750/1590/18.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
13 лютого 2019 року м.Київ №750/1590/18
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — СТРІЛЬЧУКА В.А.,
суддів: КУЗНЄЦОВА В.О. (суддя-доповідач), ОЛІЙНИК А.С., ПОГРІБНОГО С.О., УСИКАГ.І. —
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області, подану представником Особою 6, на ухвалу Деснянського районного суду м.Чернігова від 23.03.2018 та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 8.05.2018.
Описова частина
Короткий зміст скарги
У лютому 2018 року Особа 4 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця щодо неперевіряння інформації про наявність боржника у виконавчому провадженні №* з примусового виконання постанови від 19.06.2017 №51300061 про стягнення витрат виконавчого провадження під час виконання виконавчого листа Щорського райсуду Чернігівської області у справі №2524/415/2012; визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця щодо непередання виконавчого провадження №* на виконання органу ДВС, державним виконавцем якого 20.06.2017 відкрито перше виконавче провадження №**; зобов’язати приватного виконавця усунути вказані порушення відповідно до вимог закону «Про виконавче провадження».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Деснянського райсуду м.Чернігова від 23.03.2018 заяву задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області щодо непередання виконавчого провадження №* на виконання Сновського відділу ДВС ГТУЮ у Чернігівській області, держвиконавцем якого 20.06.2017 відкрито перше виконавче провадження №**, і зобов’язано приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області передати виконавче провадження №* на виконання Сновського відділу ДВС ГТУЮ Чернігівської області.
Ухвала мотивована тим, що згідно з нормами законодавства, які регулюють спірні правовідносини, на приватного виконавця покладено обов’язок щодо перевірки інформації про наявність боржника, його майна, місця роботи в іншому виконавчому окрузі; якщо стосовно боржника відкрито кілька виконавчих проваджень, то вони об’єднуються у зведене виконавче провадження та виконуються виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою АСЧО від 8.05.2018 апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області залишено без задоволення, ухвалу Деснянського райсуду від 23.03.2018 — без змін.
Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з’ясував обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2018 року представник приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області — Особа 6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували законодавчо визначених розмежувань повноважень державних та приватних виконавців. Ні законом «Про виконавче провадження», ні Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції від 2.04.2012 №512/5 не передбачено обов’язку приватного виконавця передавати виконавчі документи або виконавчі провадження до органу ДВС з тих підстав, що держвиконавець цього органу першим розпочав виконавче провадження стосовно того самого боржника. При цьому ст.19 згаданого закону надає стягувачу право вибору виконавця (державного чи приватного), який здійснюватиме примусове виконання виконавчого документа. Крім того, суди належним чином не дослідили та не надали оцінки доказам щодо пропущення заявником строку на оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця.
Ухвалою ВС від 3.07.2018 відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для подання відзиву.
Сторони не скористалися своїм правом та не подали до суду відзивів на касаційну скаргу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.402 ЦПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.400 цього кодексу.
За правилами ч.1 ст.400 ЦПК, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
<...>Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів першої судової палати КЦС дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 20.06.2017 постановою держвиконавця Сновського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області відкрито виконавче провадження №** щодо примусового виконання постанови відділу ДВС від 19.06.2017 №51300061 про стягнення з Особи 4 на користь держави витрат виконавчого провадження в сумі 5042,89 грн.
30.01.2018 приватний виконавець виконавчого органу Чернігівської області відкрив виконавче провадження №* щодо примусового виконання виконавчого листа від 9.07.2015, виданого Деснянським райсудом, про стягнення з Особи 4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за генеральним договором про надання кредитних послуг BL2913 та додатковою угодою від 26.06.2018 в розмірі 691599,39 грн.
На виконання виконавчого провадження №** держвиконавець Сновського відділу ДВС ГТУЮ у Чернігівській області 9.02.2018 виніс постанову про накладення арешту на кошти, що містяться на рахунках та належать боржнику Особі 4, на суму 5145,09 грн., а також звернув стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яку направлено для виконання ТОВ «Спецспектр» і для відома боржнику та яка отримана 14.02.2018, що підтверджується роздруківкою відстеження поштового відправлення.
Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права
Відповідно до стст.1, 5 закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) — це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи ДВС (держвиконавців) та у передбачених цим законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються законом №1403-VIII.
Законом «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів ДВС та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів ДВС та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (ст.3)
Пункт 6 ч.1 ст.4 закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та п.4 ч.1 ст.2 закону «Про виконавче провадження» установлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов’язковість при здійсненні виконавчого провадження органами ДВС та приватними виконавцями.
Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору — пред’явити виконавчий документ для примусового виконання до органу ДВС або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до ст.5 закону «Про виконавче провадження» віднесено до компетенції і органів ДВС, і приватних виконавців (абз.2 ч.1 ст.19 цього закону). Тобто вказані положення дають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між ДВС та приватними виконавцями.
Застосування правила щодо обов’язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного і навпаки призведе до порушення основоположного принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого законом.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.30 закону «Про виконавче провадження» виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється держвиконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Абзацом 2 ч.1 цієї норми передбачено, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
Положення, викладені у двох абзацах ч.1 ст.30 закону «Про виконавче провадження», по суті, становлять два логічно завершені автономні аспекти регулювання, що відносяться до предмета цієї статті, яка визначає особливості виконання кількох рішень державним або приватним виконавцем залежно від того, до кого надійшли на виконання кілька виконавчих документів щодо одного боржника.
Разом з тим установлене абз.1 ч.1 ст.30 закону «Про виконавче провадження» правило щодо виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження тим виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, стосується виключно державних, а не приватних виконавців, тоді як щодо останніх діє правило абз.2 ч.1 цієї ж статті щодо виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами заявника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема неправильне застосування ст.30 закону «Про виконавче провадження», предметом регулювання якої є лише порядок виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника у зведеному виконавчому провадженні державним або приватним виконавцем незалежно один від одного.
Що стосується обов’язку приватного виконавця передавати матеріали виконавчого провадження до органу ДВС для приєднання до зведеного виконавчого провадження, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Закон «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Мін’юсту від 2.04.2012 №512/5 (у редакції наказу від 29.09.2016 №2832/5) та зареєстрованою в Мін’юсті 2.04.2012 за №489/20802.
Пункт 14 розд.ІІІ цієї інструкції регламентує дії держвиконавця у випадках, якщо відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного боржника, та встановлює обов’язок перевірити наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника за даними автоматизованої системи виконавчого провадження при відкритті виконавчого провадження.
Якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншому органі ДВС, то таке виконавче провадження передається на виконання до органу ДВС, державним виконавцем якого відкрито перше виконавче провадження, або в порядку, визначеному розд.V цієї інструкції. Якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління ДВС або ВДВС, то виконавче провадження передається на виконання до цих відділів.
Згідно з п.15 розд.ІІІ інструкції об’єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника у зведене виконавче провадження та приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження здійснюється приватним виконавцем у порядку, визначеному п.14 цього розділу.
У той же час вказана інструкція розроблена відповідно до законів «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» і «Про виконавче провадження», інших законодавчих актів та нормативно-правових актів Мін’юсту і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню (п.1 розд.1 інструкції).
Отже, положення цієї інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог цих законів, та такі, що не можуть їм суперечити, в тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця інструкція затверджена.
Так, положення закону «Про виконавче провадження» не зобов’язують приватного виконавця передавати виконавче провадження, яке перебуває у нього на виконанні, держвиконавцю з тієї підстави, що держвиконавець відкрив перше виконавче провадження щодо одного боржника.
Натомість ч.5 ст.5 цього закону допускає передання виконавчого документа від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу ДВС або від органу ДВС приватному виконавцю лише за заявою стягувача.
Порядок передання виконавчого провадження визначається стст.42 і 44 закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Таке передання відбувається лише у прямо передбачених законом випадках. Зокрема, в разі зупинення діяльності сам приватний виконавець або Мін’юст (у випадку припинення діяльності на підставі наказу за наявності незакінчених проваджень) вирішує питання про заміщення такого приватного виконавця іншим. Таке передання здійснюється за погодженням зі стягувачем. У разі незгоди стягувача приватний виконавець повертає виконавчий документ стягувачу або відповідно до рішення останнього передає його відповідному органу ДВС або іншому приватному виконавцю.
Принцип передання виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, повною мірою не може бути реалізований щодо приватних виконавців, оскільки вони мають низку обмежень у своїй діяльності, зокрема:
— щодо змісту рішень (ч.2 ст.5 закону «Про виконавче провадження» містить перелік рішень, які можуть виконуватися лише держвиконавцями. За змістом цієї норми, до таких рішень фактично відносяться рішення, де боржником чи стягувачем є держава, або здійснюється виконання рішень адміністративних судів, Європейського суду з прав людини, рішень про виселення та вселення фізичних осіб, про конфіскацію майна, рішень, де боржники — діти або недієздатні особи та інші);
— щодо кількості виконавчих документів (згідно з п.1 ч.3 ст.5 закону «Про виконавче провадження» приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу, якщо на момент подання стягувачем заяви про примусове виконання рішення кількість виконавчих документів за рішеннями про стягнення періодичних платежів, заробітної плати, заборгованості фізичних осіб з оплати житлово-комунальних послуг, поновлення на роботі перевищує 20% загальної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні у приватного виконавця);
— щодо суми стягнення (протягом першого року заняття діяльністю приватного виконавця приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить 20 та більше млн. грн. або еквівалентну суму в іноземній валюті (абз.13 ч.2 ст.5 закону «Про виконавче провадження).
Таким чином, поширення на приватних виконавців дії правила щодо передання всіх виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, призведе до створення для держвиконавців більш сприятливих умов діяльності, що є неприйнятним з огляду на мету реформи системи примусового виконання рішень — дотримання балансу повноважень приватних і державних виконавців.
Виходячи з наведеного, передання виконавчого документа чи виконавчого провадження від приватного виконавця до іншого приватного чи держвиконавця може здійснюватися лише за заявою чи згодою стягувача.
Такі правові висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої палати ВС від 5.12.2018 №12-197гс18.
За таких обставин суди попередніх інстанцій, розглядаючи скаргу боржника на дії та бездіяльність приватного виконавця, неправильно застосували положення законів «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» і «Про виконавче провадження», не врахували принципу диспозитивності виконавчого провадження, що призвело до помилкових висновків стосовно виникнення у приватного виконавця обов’язку передати виконавче провадження до ВДВС, який відкрив перше виконавче провадження щодо Особи 4, натомість такі дії вчиняються лише за заявою стягувача.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового — про відмову в задоволенні скарги.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Ураховуючи вищевикладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового — про відмову в задоволенні скарги.
Згідно з пп.«б» п.4 ч.1 ст.416 ЦПК резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається в тому числі з нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, — у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Згідно з платіжними дорученнями від 5.04.2018 №221 та від 30.05.2018 №255 приватним виконавцем сплачено судовий збір у загальному розмірі 3524 грн. (1762+1762) за подання апеляційної та касаційної скарг.
Враховуючи, що ВС дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового — про відмову в задоволенні скарги, то сплачений судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг підлягає стягненню з Особи 4 на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області.
Керуючись стст.400, 412, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області, подану представником Особою 6, задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду м.Чернігова від 23.03.2018 та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 8.05.2018 скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні скарги Особи 4 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області відмовити.
Стягнути з Особи 4 на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області 3524 грн. судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
