Невиконання судових доручень або неявка осіб у засідання не можуть бути беззаперечними підставами для виправдання. Такий висновок зробив ВС в постанові №761/12730/14-к.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
18 грудня 2018 року м.Київ №761/12730/14-к
Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — ЛАГНЮКА М.М.,
суддів: КОРОЛЯ В.В. та ОГУРЕЦЬКОГО В.П. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 20.04.2017 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12014100100002735, за обвинуваченням
Особи 1, Інформація 1, громадянина України, уродженця та жителя Адреса 1, раніше судимого, у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.189, ч.2 ст.289 Кримінального кодексу.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 14.11.2016 Особу 1 визнано винуватим і засуджено за ч.2 ст.189 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років, за ч.2 ст.186 КК — на 4 років 6 місяців, ч.2 ст.289 КК — на 6 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
На підставі ч.1 ст.70 КК шляхом часткового складання призначених покарань Особі 1 за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі на 6 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
Також Особу 1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК (за епізодом від 23.03.2014 щодо Особи 2 та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення).
Вирішено обчислювати строк відбування покарання Особі 1 з 20.09.2015, зарахувавши у строк покарання строк перебування його під вартою з 23.03.2014 до 12.03.2015.
На підставі ч.5 ст.72 КК Особі 1 у строк покарання зараховано строк попереднього ув’язнення в період із 23.03.2014 до 12.03.2015, з 20.09.2015 до дня набрання вироком чинності з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід Особі 1 у вигляді тримання під вартою залишено без зміни.
Згідно з вироком Особу 1 визнано винуватим і засуджено за скоєння злочинів за таких обставин.
Особа 1 23.03.2014, о 1:30, перебуваючи на вул.Великій Житомирській, 10 у м.Києві, підійшов до автомобіля «Опель Астра» №1, належного Особі 3, із шашкою служби таксі. З метою вимагання у таксиста безкоштовних послуг перевезення Особа 1 дістав із кобури предмет, схожий на пістолет, і, перезарядивши його, направив у бік Особи 3, який у цей час сидів у автомобілі.
Потім Особа 1 сів на праве пасажирське сидіння авто і, продовжуючи погрожувати вбивством за допомогою предмета, схожого на пістолет, шляхом залякування вимагав від Особи 3 відвезти його на вул.Білоруську, 2 в м.Києві. Особа 3, злякавшись за своє життя й здоров’я, відвіз Особу 1 у вказане місце. Особа 1, не розрахувавшись, вийшов з автомобіля та пішов у напрямку вул.Артема в м.Києві. Внаслідок таких своїх дій Особа 1 завдав Особі 3 матеріальної шкоди на суму 40 грн.
Крім того, 3.04.2015, о 20:30, перебуваючи у салоні автомобіля №2, належного Особі 4, який на той момент був припаркований поблизу будинку №51 на б-рі І.Лепсе в м.Києві, Особа 1, помітивши ключ у замку запалення, вирішив повторно незаконно заволодіти вказаним транспортним засобом. Сидячи на водійському місці, Особа 1 за допомогою зазначеного ключа завів двигун автомобіля, на якому доїхав до перехрестя просп.Перемоги та вул.Гарматної в м.Києві, де з його вини сталася дорожньо-транспортна пригода за участю іншого транспортного засобу. Таким чином, Особа 1 протиправно, всупереч волі особи, яка користувалася транспортним засобом, повторно незаконно заволодів указаним транспортним засобом.
Крім того, 20.09.2015, о 4:15, він разом із невстановленою особою проходив поблизу будинку №19 на вул.Малій Житомирській у м.Києві та звернув увагу на Особу 6, який сидів на лавочці поряд із указаним будинком. Особа 1, діючи за попередньою змовою з невстановленою особою, підійшов до Особи 6, а невстановлена слідством особа, діючи згідно з попередньо розробленим планом, пирснула невідомою речовиною в обличчя Особи 6. В результаті цього останній відчув фізичний біль. У цей же час Особа 1 та невстановлена особа, користуючись безпорадністю Особи 6 та діючи згідно з розробленим планом, повторно відкрито викрали майно та гроші потерпілого на суму 7110 грн.
Також органом досудового розслідування Особа 1 обвинувачувався у вимаганні безкоштовних послуг майнового характеру шляхом погрози заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчиненому повторно. Дії кваліфіковано за ч.2 ст.189 КК.
Зокрема, Особу 1 обвинувачували в тому, що він 23.03.2014, о 1:50, перебуваючи на проїзній частині на вул.Мельникова, 1 у м.Києві, жестом руки зупинив транспортний засіб «Део Ланос» №3 із шашкою служби таксі, на якому пересувався Особа 2. Сівши на праве пасажирське сидіння вказаного автомобіля, Особа 1 з метою повторного вимагання безкоштовних послуг майнового характеру дістав із кобури предмет, схожий на пістолет, і шляхом погрози заподіяти тяжкі тілесні ушкодження, направивши на Особу 2 цей предмет, вимагав відвезти його на вул.Велику Житомирську, 10 у м.Києві. Особа 2, злякавшись за своє життя й здоров’я, своїми силами почав протидіяти й затримав останнього.
За вказаним епізодом обвинувачення суд першої інстанції виправдав Особу 1 за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК.
Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 20.04.2017, в якій ухвалою АСК від 20.07.2017 виправлено описку, змінено вирок Шевченківського райсуду м.Києва від 14.11.2016 щодо Особи 1 у частині призначеного йому покарання та в частині виправдання у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК, за епізодом від 23.03.2014 стосовно потерпілого Особи 2.
Суд постановив вважати Особу 1 засудженим за ч.2 ст.189 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років, за ч.2 ст.186 КК — на 4 роки 6 місяців.
Особі 1 за ч.2 ст.289 КК пом’якшено покарання до позбавлення волі на 5 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
На підставі ч.1 ст.70 КК шляхом часткового складання призначених покарань Особі 1 за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
З обвинувачення щодо Особи 1 за ч.2 ст.189 КК виключено епізод від 23.03.2014 стосовно потерпілого Особи 2.
У решті вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Посилається на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність у частині безпідставного виключення обвинувачення, пред’явленого Особі 1 за епізодом від 23.03.2014 щодо потерпілого Особи 2 та попередньо кваліфікованого органами досудового розслідування за ч.2 ст.189 КК, а також на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого та на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції при виправданні Особи 1 за епізодом від 23.03.2014 щодо Особи 2 не застосував ч.2 ст.189 КК, яка підлягала застосуванню, і не дотримався вимог ст.94 КПК при оцінці сукупності доказів, наданих стороною обвинувачення, що вплинуло на законність і обґрунтованість рішення. У зв’язку із цим, на переконання прокурора, засуджений не поніс справедливого покарання, що, у свою чергу, потягло за собою призначення явно несправедливого покарання.
Крім того, прокурор указує на необґрунтованість висновку апеляційного суду щодо недоведення стороною обвинувачення епізоду вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК, та щодо безпідставного посилання на неможливість безпосереднього дослідження показань потерпілого Особи 2, свідків Особи 7 та Особи 8, які дослідив суд першої інстанції.
Також прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно пом’якшив засудженому покарання, оскільки не приділив уваги ступеню тяжкості кримінального правопорушення, частковому визнанню Особою 1 своєї вини, свідомому вчиненню умисних дій, а також даним про його особу, згідно з якими він неодноразово був судимий, однак належних висновків для себе не зробив і на шлях виправлення та перевиховання не став, натомість скоїв низку нових тяжких умисних корисливих злочинів, а також не має постійного джерела доходу.
Посилаючись на ч.3 ст.372 КПК, прокурор зазначає, що висновки апеляційного суду, викладені в резолютивній частині ухвали, а саме — щодо пом’якшення покарання Особи 1 за ч.2 ст.189 КК, суттєво суперечать мотивувальній частині ухвали, що, на думку прокурора, ускладнює реалізацію такого рішення.
Заслухавши суддю, доводи прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви Суду
Висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності винуватості Особи 1 за ч.2 ст.189 (епізод щодо потерпілого Особи 3 від 23.03.2014), за ч.2 ст.186 та ч.2 ст.289 КК, а також правильності кваліфікації дій засудженого прокурор не оспорює та не заперечує, а тому суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами.
Прокурор вважає безпідставно виправданим Особу 1 за епізодом злочинної діяльності від 23.03.2014 щодо потерпілого Особи 2, що стало передумовою для застосування закону, який не підлягав застосуванню, та призвело до призначення несправедливого покарання.
Разом з цим прокурор посилається на досліджені судом першої інстанції докази, а саме:
— на показання потерпілого Особи 3, який безпосередньо затримував засудженого у транспортному засобі Особи 2, коли прямував за засудженим після вчинення протиправних дій;
— на протокол огляду місця події від 23.03.2014 — асфальтної ділянки дороги на вул.Мельникова, 1 у м.Києві, де виявлено металевий предмет, схожий на пістолет;
— на протокол огляду від 24.03.2014 з фототаблицею, відповідно до якого оглядався CD-R-диск «Atex», наданий директором ТОВ «Союз-Інформ». На диску зафіксовано, як 23.03.2014, о 1:49, до центрального входу в ТЦ «Квадрат» біля входу до магазину «Сільпо», розташованого на вул.Білоруській, 2 в м.Києві, під’їжджає транспортний засіб темного кольору, зовні схожий на «Опель», з якого одночасно вийшли водій та пасажир, який сидів у машині справа. Пасажир підходить до водія, потім прямує від автомобіля до вул.Артема в м.Києві. Також зафіксовано, що чоловік, схожий на засудженого, одягнений у плямисті штани, заправлені у взуття, тримає в правій руці предмет, схожий на пістолет;
— на постанову про визнання речовим доказом від 24.03.2014 відеозапису з камер спостереження за 23.03.2014.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів встановила їх невідповідність.
Виправдовуючи засудженого за епізодом злочинної діяльності від 23.03.2014 щодо потерпілого Особи 2, суд першої інстанції виходив із того, що прокурор не підтвердив такого обвинувачення доказами. Зокрема, потерпілий Особа 2, свідки Особа 9, Особа 7, Особа 8 в судове засідання не з’явилися, а орган досудового розслідування, попри надання судом відповідного доручення, їхньої явки не забезпечив.
З таких же підстав виходив і суд апеляційної інстанції.
Проте, як правильно зазначає прокурор, доведеність винуватості особи встановлюється за сукупністю доказів у кримінальному провадженні, а не за окремими доказами.
Тим більше що саме невиконання судових доручень або неявка осіб у судове засідання не можуть бути беззаперечними підставами для виправдання особи, а такі обставини підлягають оцінці разом із сукупністю доказів у кримінальному провадженні в порядку ст.94 КПК.
Однак суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підтвердження доведеності винуватості Особи 1 за епізодом щодо Особи 10 поклав у основу своїх висновків показання цього потерпілого, в яких він викладав обставини як вчинення протиправних дій і щодо нього Особи 1, і щодо потерпілого Особи 2.
Отже, суд першої інстанції в одному випадку показання потерпілого Особи 10 взяв до уваги, а в другому — щодо повідомлених ним обставин вчинення стосовно потерпілого Особи 2 — не взяв, а також не оцінив їх з доказами, на які посилається прокурор у скарзі. Адже потерпілий Особа 10 повідомив, що після скоєння щодо нього злочину він простежив за Особою 1, а потім затримав останнього, при цьому інші докази відображають обставини скоєння злочину щодо потерпілого Особи 2.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій формально оцінили докази у кримінальному провадженні за ч.2 ст.189 КК — в епізоді від 23.03.2014 щодо потерпілого Особи 2.
У зв’язку із цим районний та апеляційний суди допустили неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно, саме за зменшеним обсягом обвинувачення Особи 1 призначалося покарання, а збільшення обсягу обвинувачення впливає на вид та розмір призначеного покарання. Тому питання про його справедливість у цьому випадку потребує повторного дослідження після кваліфікації дій засудженого та колегією суддів не переглядається.
Водночас колегія суддів уважає, що за ч.2 ст.289 КК апеляційний суд призначив Особі 1 необґрунтовано м’яке покарання.
Під час призначення Особі 1 покарання слід вважати, що його вік, стан здоров’я, дані про легку розумову відсталість, конкретні обставини вчинення цього кримінального правопорушення та відшкодування потерпілому шкоди не можуть применшувати відповідальність за вчинене. Адже він є особою, яку неодноразово притягували до кримінальної відповідальності.
Навіть з урахуванням того, що санкція наведеної норми закону передбачає 5 років позбавлення волі як мінімально допустимої межі покарання за неї, колегія суддів погоджується з прокурором та вважає таке покарання м’яким.
Оскільки саме суд апеляційної інстанції уповноважений на призначення більш суворого покарання, то скасуванню підлягає саме ухвала апеляційного суду.
Колегія суддів не встановила спроможності доводів прокурора, в яких він указував на невідповідність мотивувальної частини ухвали її резолютивній частині.
Відповідно до ухвали від 20.04.2017 суд апеляційної інстанції навів свої висновки щодо пом’якшення покарання за ч.2 ст.289 КК, у резолютивній частині ухвали вказав, що пом’якшує Особі 1 покарання за ч.2 ст.189 КК.
Проте допущена описка була виправлена, що видно з ухвали апеляційного суду від 20.07.2017.
З урахуванням викладеного ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а касаційна скарга — задоволенню.
Керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, п.4 §3 розд.4 закону від 3.10.2017 №2147-VIII, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 20.04.2017 щодо засудженого Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
