Умовні припущення про можливість отримання доходу не можуть слугувати підставою для позову. Такою є позиція Верховного Суду (постанова від 6.03.2019).
У 2006 р. працівника правоохоронних органів звільнили з посади. У 2013-му суди першої та апеляційної інстанцій зобов’язали міністерство донарахувати громадянинові суму вихідної допомоги. Чиновники рішення судів проігнорували.
З моменту звільнення чоловіка до 1.01.2017 сума невиплачених коштів сягнула майже 2 тис. грн. У 2017 р. пенсіонер звернувся до суду. Вимагав стягнути з МВС 6700 грн., тобто відсотки, які б він міг отримати, переводячи не виплачені йому кошти на депозит у банку, а також 1 млн грн. як компенсацію за моральну шкоду, завдану йому бездіяльністю.
Перша та апеляційна інстанції не знайшли підстав для задоволення позову. Було відзначено, що причинного зв’язку між шкодою та неправомірними діями відповідача не доведено.
У постанові №461/2212/17 ВС наголосив, що пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів покладає на кредитора обов’язок довести, що ці доходи не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов’язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають ураховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У разі упущеної вигоди відшкодовуються кошти, які могли би бути реально отримані при належному виконанні зобов’язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості одержання доходу не є підставою для стягнення грошей.
_03_03.png)
