Компенсація за завдану моральну шкоду не поглинається самим фактом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Такий висновок зробив ВС в постанові №640/14909/16-ц.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
19 грудня 2018 року м.Київ №640/14909/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ВИСОЦЬКОЇ В.С.,
суддів: МАРТЄВА С.Ю., СІМОНЕНКО В.М., ФАЛОВСЬКОЇ І.М. (суддя-доповідач), ШТЕЛИК С.П.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 2, в інтересах якого діє представник Особа 3, на рішення Київського районного суду м.Харкова від 8.11.2016 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14.12.2016,
ВСТАНОВИВ:
<…> У вересні 2016 року Особа 2 звернувся до суду з позовом до ГУ НП в Харківській області про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 11.11.2011 Особа 2 був прийнятий на службу в ГУ МВС у Харківській області, а 6.11.2015 прийнятий на службу в ГУ НП в Харківській області інспектором сектора реагування патрульної поліції Чугуївського відділу поліції. Наказом ГУ НП в Харківській області від 26.04.2016 позивача звільнено з роботи на підставі п.6 ч.1 ст.77 закону «Про Національну поліцію». Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016 скасовано вказаний наказ в частині звільнення Особи 2, поновлено його на посаді та стягнуто грошове забезпечення за час вимушеного прогулу. Вважає, що відповідач своїми незаконними діями завдав йому моральної шкоди.
На підставі викладеного Особа 2 просив стягнути з ГУ НП в Харківській області 70000 грн. моральної шкоди.
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 8.11.2016 в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факту заподіяння йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди. Позивач проходив службу відповідно до дисциплінарного статуту, яким регулюється накладення дисциплінарних стягнень та порядок їх оскарження, у тому числі й звільнення зі служби. Дисциплінарним статутом та законом «Про Національну поліцію» не передбачено порядку та правових підстав для стягнення моральної шкоди в разі незаконного звільнення.
Ухвалою АСХО від 14.12.2016 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що звільнення та подальше поновлення на роботі не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди. Разом з тим підставою для накладення на Особу 2 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення було його перебування на службі в стані алкогольного сп’яніння, що не заперечував сам позивач.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Особа 2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й ухвалити нове — про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що неправомірними діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду. Суди не дали можливості позивачу подати всі докази, які мають значення для розгляду справи.
У березні 2017 року ГУ НП в Харківській області подало відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що судові рішення ухвалені відповідно до чинного законодавства.
7.05.2018 справу передано до ВС.
<…> Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суди встановили, що наказом ГУ НП в Харківській області від 26.04.2016 позивача було звільнено на підставі п.6 ч.1 ст.77 закону «Про Національну поліцію».
Постановою ХААС від 20.09.2016 скасовано накази ГУ НП в Харківській області від 14.04.2016 та від 26.04.2016 в частині звільнення зі служби лейтенанта міліції Особи 2, інспектора сектора реагування патрульної поліції Чугуївського відділу поліції, з 26.04.2016, поновлено його на вказаній посаді з 26.04.2016. Стягнуто з ГУ НП в Харківській області на користь Особи 2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 21557,68 грн.
Позивача поновили на роботі, оскільки він не вчиняв ніяких перешкод під час службового розслідування; за весь час проходження служби як в органах внутрішніх справ, так і в органах поліції не порушував дисципліни, а дисциплінарне порушення, вчинене 15.03.2016, є першим.
Встановивши вказані вище обставини справи, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права.
Відповідно до ст.15 ЦК кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
У ч.2 ст.16 ЦК визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди тощо.
У ст.1 КЗпП передбачено, що на трудові відносини поширюються норми цього закону.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.2371 КЗпП, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону (ст.2371 КЗпП) містить перелік юридичних фактів, які можуть бути підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.2371 КЗпП є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 (із відповідними змінами) судам роз’яснено, що відповідно до ст.2371 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад поновлення на роботі), так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв’язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (стст.3, 4, 11, 31 ЦПК 2004 року).
КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.2371 кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, що доведено преюдиціальним судовим рішенням в адміністративній справі та згідно з ч.4 ст.82 ЦПК не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі ст.2371 КЗпП здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
Зазначена правова позиція висловлена ВСУ в постанові від 25.04.2012 у справі №6-23цс12.
Вирішуючи спір, суди дійшли помилкового висновку, що позивачем не доведено факту заподіяння йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди.
На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивача, яке полягало в незаконному звільненні з роботи, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне — за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого — спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд касаційної інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат. Зокрема, ураховано тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Тому суд уважає справедливим визначити суму компенсації в розмірі 2000 грн.
У ст.412 ЦПК визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права, це порушення призвело до ухвалення незаконних судових рішень, то рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду необхідно скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог частково.
Керуючись стст.400, 402, 409, 412, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 2, в інтересах якого діє представник Особа 3, задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м.Харкова від 8.11.2016 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14.12.2016 скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Особи 2 до ГУ Національної поліції в Харківській області про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ГУ НП в Харківській області на користь Особи 2 2000 грн. відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог Особи 2 до ГУ НП в Харківській області про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
