Саме контрагент, заперечуючи свою вину в невиконанні умов договору, повинен спростувати розмір шкоди. Такий висновок зробив ВС в постанові №644/525/17-ц.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
19 грудня 2018 року м.Київ №644/525/17-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д. (суддя-доповідач),
суддів: ГУЛЬКА Б.І., СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ХОПТИ С.Ф., ЧЕРНЯК Ю.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 29.06.2017 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15.08.2017,
ВСТАНОВИВ:
<…> У січні 2017 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» про стягнення страхового відшкодування.
Позовна заява мотивована тим, що 19.05.2016 між ним та ПрАТ «СК «Уніка» було укладено договір добровільного страхування майна — житлового будинку, розташованого за Адресою 1. 13.06.2016 сталася страхова подія: під впливом води просів ґрунт та пошкодив будівлю. Загальна сума збитку згідно з комерційною пропозицією на відновлювальний ремонт помешкання від компанії «Холлі Індастріал» становить 296400 грн. Вказував, що наступного дня він звернувся до відповідача з письмовою заявою про настання страхової події та просив виплатити йому страхове відшкодування, проте 8.08.2016 страхова компанія дала відповідь про відсутність правових підстав для виплати страхового відшкодування, посилаючись на те, що просідання ґрунту через вплив зовнішнього навантаження та його перезволоження не може вважатися страховим випадком.
Вказував, що відмова страхової компанії у виплаті йому страхового відшкодування є незаконною, оскільки договором передбачено такий страховий випадок, як просідання ґрунту.
Ураховуючи наведене, Особа 1 просив суд стягнути з ПрАТ «СК «Уніка» на його користь страхове відшкодування у сумі 291400 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду від 29.06.2017 у задоволенні позову Особи 1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду належних доказів на підтвердження заявленої ним суми страхового відшкодування. При цьому питання щодо правомірності відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування суд не розглядав, оскільки позивач заявив позовну вимогу тільки про стягнення страхового відшкодування.
Ухвалою АСХО від 15.08.2017 апеляційну скаргу Особи 1 відхилено. Рішення Орджонікідзевського районного суду від 29.06.2017 залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу та дійшов правильного висновку, що позивач не довів розміру страхового відшкодування.
Апеляційний суд указав, що комерційна пропозиція стосовно виконання робіт щодо стабілізації ґрунту основи плити підлоги першого поверху та підйому плити до проектного рівня на загальну суму 296400 грн., надана позивачем до суду, не може слугувати підтвердженням розміру завданих збитків. Доказів фактично понесених витрат на усунення наслідків просідання ґрунту під будівлею позивач не надав. Позивачу неодноразово як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді роз’яснювалося право та обов’язок щодо надання доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо проведення експертизи, проте від її призначення Особа 1 та його представник відмовилися.
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Особа 1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не забезпечили повний та всебічний розгляд справи, безпідставно відмовивши йому у задоволенні позову, не надавши належної правової оцінки доводам його позову. Суди не мотивували свої судові рішення належним чином.
Судами не було враховано, що страховик, отримавши повідомлення про настання страхового випадку, взагалі не встановив розміру збитків та страхового відшкодування згідно з умовами договору, тому надана ним комерційна пропозиція столсовно виконання робіт щодо стабілізації ґрунту основи плити підлоги першого поверху та підйому плити до проектного рівня є єдиним належним і допустимим доказом розміру збитків у цій справі. Вважає, що заявлення окремих вимог про оскарження дій страховика щодо відмови у визнанні події страховим випадком не потрібне, оскільки за пред’явленим позовом про стягнення страхового відшкодування суди повинні дати правову оцінку діям страховика.
Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст.388 ЦПК судом касаційної інстанції у цивільних справах є ВС.
У червні 2018 року справа надійшла до ВС.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
У ч.1 ст.402 ЦПК передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.400 цього кодексу.
Згідно із ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до чч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Судами встановлено, що 19.05.2016 між сторонами було укладено договір добровільного страхування «ДІМ і все, що в НІМ» №021134/2102/0000007, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим майном, розташованим за Адресою 1, та понесенням додаткових витрат при настанні страхового випадку.
14.06.2016 Особа 1 подав заяву про виплату страхового відшкодування у зв’язку з настанням страхового випадку, а саме — пошкодження майна внаслідок просідання ґрунту.
Згідно з листом ПрАТ «СК «Уніка» від 8.08.2016 правові підстави для виплати страхового відшкодування за поданою позивачем заявою відсутні, оскільки подія, яка сталася з будинком позивача, не є страховим випадком.
Висновком експертного будівельно-технічного дослідження судового експерта від 26.07.2016 встановлено, що технічною причиною пошкодження (просідання підлоги) житлового будинку стали деформація під впливом зовнішнього навантаження та перезволоження ґрунту. Процес (пошкодження будинку) деформації під впливом зовнішнього навантаження (самоущільнення) ґрунту та початок перезволоження ґрунту, ймовірно, розпочався до листопада 2015 року та посилився у 2016 році, під час користування системою поливу. Роботи щодо облаштування житлового будинку не відповідають вимогам державних будівельних норм та інших нормативних актів у галузі будівництва.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивач не надав судам належних доказів на підтвердження заявленої за позовом суми страхового відшкодування. При цьому питання щодо правомірності відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування судами не розглядалося, оскільки позивач заявив позовну вимогу тільки про стягнення страхового відшкодування (ст.11 ЦПК 2004 року).
Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.
Відповідно до ст.1 закону «Про страхування» страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно зі ст.979 ЦК за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Встановивши, що п.12.1.2 договору страхування від 19.05.2016 визначено, що страховим випадком є, зокрема, пошкодження застрахованого майна внаслідок просідання ґрунту, а також те, що будинок позивача було пошкоджено саме внаслідок просідання ґрунту через вплив зовнішнього навантаження та перезволоження ґрунту, тобто, фактично встановивши, що страховий випадок відбувся, суди формально відмовили в задоволенні позову Особи 1 через недоведеність ним суми страхового відшкодування, таким чином самоусунулися від повного та всебічного розгляду справи та залишили спір невирішеним.
У ст.212 ЦПК 2004 року визначено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.
Частиною 1 ст.57 ЦПК 2004 року передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.58 ЦПК 2004 року).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.10 ЦПК 2004 року).
Згідно з положеннями ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК 2004 року кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.
Положеннями ч.4 ст.10 ЦПК 2004 року встановлено, що на суд також покладені певні обов’язки щодо створення для сторін змагального процесу, а саме — суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов’язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, передбачених цим кодексом.
Звернувшись до суду з позовом, на підтвердження розміру заподіяних йому збитків Особа 1 надав суду комерційну пропозицію стосовно відновлювального ремонту будинку від компанії «Холлі Індастріал» від 5.09.2016.
Тобто позивач надав суду докази на підтвердження розміру заподіяної йому шкоди, а відповідач у свою чергу не спростував заявленого розміру збитків та не надав суду доказів щодо іншого їх розміру. З клопотанням про призначення відповідної судової експертизи до суду не звертався.
Відмовивши позивачу у виплаті страхового відшкодування за понесені ним збитки, а саме — пошкодження застрахованого будинку внаслідок просідання ґрунту, ПрАТ «СК «Уніка» фактично порушило свої зобов’язання за договором страхування від 19.05.2016.
Відповідно до чч.1 та 2 ст.614 ЦК особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.
Отже, оскільки між сторонами укладено правочин, позивачем, на його думку, надані належні докази завдання йому шкоди, то саме контрагент за договором, заперечуючи свою вину у невиконанні умов договору, повинен спростувати розмір шкоди.
Вказавши, що позивачу у суді як першої інстанції, так і апеляційної неодноразово роз’яснювалось право та обов’язок щодо надання доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо проведення експертизи, проте від призначення відповідної експертизи Особа 1 та його представник відмовилися, апеляційний суд не врахував наведеної норми права та того, що позивач надав докази на підтвердження розміру заподіяних йому збитків пошкодженням застрахованого будинку внаслідок просідання ґрунту, тому саме відповідач мав спростувати доводи позивача, зокрема й можливим проведенням експертизи.
Помилковим є й посилання судів на те, що питання правомірності відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування не розглядалося, оскільки позивачем заявлено позовну вимогу тільки про стягнення страхового відшкодування (ст.11 ЦПК 2004 року). Втім, окремих вимог про оскарження дій страховика про відмову у визнанні події страховим випадком заявляти не потрібно, адже за пред’явленим позовом про стягнення страхового відшкодування суди повинні дати правову оцінку діям страховика.
Отже, вирішуючи спір, суди, на порушення вимог стст.212—214, 315 ЦПК 2004 року, належним чином не встановили всіх необхідних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, формально розглянули справу, пославшись на недоведеність розміру заявлених позовних вимог позивачем, не забезпечили повного та всебічного її розгляду, не дали належної оцінки доводам учасників процесу та наданим ними доказам, що призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову Особи 1 про стягнення страхового відшкодування. Суди фактично самоусунулися від вирішення справи, залишивши спір невирішеним.
Відповідно до вимог чч.1 і 2 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені обома судами, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до пп.1, 2 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із ч.4 ст.411 ЦПК справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись стст.400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду Харківської області від 29.06.2017 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15.08.2017 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
