Несправедливими є положення договору, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування споживчого кредиту. Такий висновок зробив ВС в постанові №444/484/15-ц.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
12 грудня 2018 року м.Київ №444/484/15-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ВИСОЦЬКОЇ В.С.,
суддів: ЛЕСЬКО А.О., МАРТЄВА С.Ю., СІМОНЕНКО В.М., ШТЕЛИК С.П. (суддя-доповідач),
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» на заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 1.04.2015 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 30.11.2017,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2015 року Особа 1, Особа 2 звернулися до суду із позовом до ПАТ «КБ «Надра» про визнання недійсними договорів, стягнення коштів в порядку двосторонньої реституції, відшкодування моральної шкоди, в якому просили визнати недійсними: кредитний договір №040/37/07-Ф, укладений між банком та Особою 1 26.06.2007; додаткову угоду до кредитного договору від 15.10.2010; додатковий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 29.09.2014; договір поруки, укладений між банком та Особою 2 26.06.2007; іпотечний договір, укладений між ПАТ «КБ «Надра» та Особою 1 26.06.2007. В порядку двосторонньої реституції стягнути з банку на користь Особи 1 $978,10 та 18382,63 грн., а також заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 50 тис. грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний кредитний договір суперечить закону «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. При укладенні кредитного договору банк приховав від позивача повну та об’єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників істотних умов договору, чим увів позивача в оману щодо реальної відсоткової ставки та остаточної суми кредиту.
Заочним рішенням Жовківського районного суду від 1.04.2015 позов задоволено частково. Визнано недійсними: кредитний договір №040/37/07-Ф, укладений 26.06.2007 між ПАТ «КБ «Надра» та Особою 1; додаткову угоду до кредитного договору №040/37/07-Ф від 26.06.2007, укладену 15.10.2010 між ПАТ «КБ «Надра» та Особою 1; додатковий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору №040/37/07-Ф від 26.06.2007, укладений 29.09.2014 між ПАТ «КБ «Надра» та Особою 1; договір поруки, укладений 26.06.2007 між ПАТ «КБ «Надра» та Особою 2; іпотечний договір, укладений між ПАТ КБ «Надра» та Особою 1 26.06.2007.
У порядку двосторонньої реституції стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь Особи 1 $978,10 та 18382,63 грн.
Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь Особи 1 моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з кредитного договору №040/37/07-Ф вбачається, що в ньому немає відомостей щодо загальної вартості кредиту. Кредитний договір не містить графіка платежів, а графік платежів до додаткової угоди від 15.10.2010 не відповідає строку, на який видано кредит. У ньому відсутня інформація щодо вартості всіх супутніх послуг, інших фінансових зобов’язань споживача за кожним платіжним періодом, немає зазначення сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом. Кредитний договір не містить вказівки на вид та предмет кожної супутньої послуги, пов’язаної з оформленням кредиту, яка має фінансуватися позичальником, на її вартість та обґрунтування такої вартості. Також немає умов відкриття, ведення та закриття рахунку, тарифів та всіх сум коштів, які споживач має сплатити у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням. У п.4.2.6 кредитного договору передбачено право банку ініціювати зміну відсоткової ставки за користування кредитом, який має письмово попередити про це позичальника за 10 робочих днів. При незгоді позичальника з новим розміром процентної ставки банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, відсотків за користування ним та можливих штрафних санкцій. Така умова договору дає право банку змінювати відсоткову ставку на власний розсуд. Відповідно до ч.5 ст.11 закону «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Положення пп.2.10 додаткової угоди містять умову про зміну суми комісії, що підлягає сплаті, залежно від зміни загальної суми заборгованості за договором та суми фактично сплаченого місячного платежу за кредитом, тому така умова є несправедливою. Як убачається з наданого позивачем висновку спеціаліста від 18.12.2014, установлений у договорі щомісячний платіж у сумі $293,94 не відповідає процентній ставці 12,99%, передбаченій договором. Для обрахування щомісячного платежу фактично банком була встановлена відсоткова ставка в розмірі 13,824% річних. Таким чином, умови кредитування не відповідають волевиявленню позивача. За таких обставин банк приховав від позичальника об’єктивну інформацію щодо сукупної вартості кредиту, вказав занижені значення процентної ставки як істотної умови договору, тим самим ввівши позивача в оману. Факт приховування важливої інформації перед укладенням кредитного договору та невідповідність визначених у договорі умов фактично встановленим, що призвело до отримання додаткового прибутку на користь банку, суд розцінює як умисел у діях відповідача. Позивач отримала кредит у сумі $25 тис. У рахунок погашення кредиту позичальник сплатила $25978,1. Вказані суми підлягають стягненню з банку в порядку застосування двосторонньої реституції. У зв’язку з уведенням в оману та грубим порушенням прав споживача позивачу заподіяно моральну шкоду. Задовольняючи позовну вимогу про визнання недійсним кредитного договору, слід також визнати недійсними договори поруки та договір іпотеки, оскільки ці договори є похідними від головного договору.
Ухвалою АСЛО від 30.11.2017 заочне рішення Жовківського районного суду від 1.04.2015 залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недійсність договору про надання споживчого кредиту, оскільки він не відповідає вимогам стст.11, 18 закону «Про захист прав споживачів». Зокрема, відповідач не довів належними та допустимими доказами надання позичальнику як споживачу фінансових послуг банку повної інформації про кредитні умови, а саме: орієнтовної сукупної вартості кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов’язаних із одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; податкового режиму сплати процентів або інформації про те, від кого споживач може одержати такі відомості; не роз’яснено позивачу, що валютні ризики під час виконання взятих на себе зобов’язань за кредитним договором покладено на споживача й не надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов’язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов’язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, що передбачено вищезгаданими правилами, затвердженими постановою Національного банку від 10.05.2007 №168. Крім того, враховуючи невідповідність процентної ставки, вказаної в договорі, реально сплачуваній, невідповідність мінімального щомісячного платежу та строку кредитування, вказаних у договорі, фактично встановленим, суд дійшов правильного висновку про те, що зазначена в договорі сума кредиту не відповідає його умовам і вартості кредиту.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до ВС, ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час підписання кредитного договору позивач була ознайомлена з його умовами, висловила згоду щодо цих умов та волевиявлення шляхом підписання вказаного договору. Позивач не довела, що її введено в оману щодо істотних умов кредитного договору. Крім того, не доведено обставини завдання їй моральної шкоди.
Згідно зі ст.388 ЦПК судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За ч.1 ст.402 ЦПК, у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.400 цього кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Суди встановили, що 26.06.2007 між ПАТ «КБ «Надра» та Особою 1 укладений кредитний договір №040/37/07-Ф, за умовами якого надано кредит у сумі $25 тис. зі сплатою 12, 99% річних та строком погашення до 26.06.2037, розмір щомісячного платежу $293,94.
15.10.2010 між банком та Особою 1 укладено додаткову угоду до кредитного договору №040/37/07-Ф від 26.06.2007, якою кредитний договір викладено в новій редакції.
29.09.2014 між банком та Особою 1 укладено додатковий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору.
26.06.2007 між позивачем Особою 2 та ПАТ «КБ «Надра» укладений договір поруки та між Особою 1 та ПАТ «КБ «Надра» укладено іпотечний договір, згідно з яким в іпотеку передано квартиру в будинку за Адресою 1.
Суди дійшли висновку про недійсність кредитного договору з підстав відсутності у ньому детального зазначення сукупної вартості кредиту та ненадання інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, із чим погодитися не можна.
За змістом положень ст.11 закону «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 26.06.2007), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, таких як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо. У договорі про надання споживчого кредиту зазначається в тому числі загальна вартість кредиту для споживача.
Тобто вимоги ст.11 закону «Про захист прав споживачів» на дату укладення оспорюваного договору не передбачали обов’язку банку надати детальне зазначення сукупної вартості кредиту в окремому документі.
Правила надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою правління НБУ від 10.05.2007 №168 (набрали чинності 6.06.2007), зобов’язують банки надавати детальну інформацію про сукупну вартість кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто вона необов’язково має бути викладена як окремий документ.
Спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; Особа 1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту (п.1.4), розміру процентної ставки (п.1.3.1), порядку її нарахування (п.3.4), переліку, розміру й бази розрахунку неустойки (п.5); періоду внесення платежів, відповідальність за порушення умов договору.
Враховуючи зміст наведених пунктів кредитного договору, Особа 1 з моменту підписання цього договору обізнана щодо оплатності кредиту, свого обов’язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту.
Додатком до додаткової угоди до кредитного договору визначено розмір щомісячних платежів як за тілом кредиту, так і в розрізі процентів.
Таким чином, позивач була проінформована про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів, у зв’язку із чим не можна визнати кредитний договір недійсним у цілому.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст.217 ЦК).
З обґрунтованістю позову в частині недійсності окремих частин кредитного договору колегія суддів погоджується з огляду на таке.
Відповідно до п.1.3.2 кредитного договору комісія за видачу кредиту за цим договором становить 1,5% від суми кредиту і сплачується одноразово на дату видачі/перерахування кредитних коштів.
На підставі п.4.3.12 кредитного договору при здійсненні повного дострокового погашення кредиту протягом перших двох років дії кредитного договору позичальник зобов’язаний сплатити банку комісію у розмірі 2% від початкової суми кредиту.
За змістом п.1.1.1 додаткової угоди до кредитного договору, починаючи з 5.05.2011 позичальник сплачує суму в розмірі відстрочених протягом зазначеного в абз.1 цього пункту періоду платежів та комісію за консультації за кредитними операціями у розмірі 0,75% згідно з додатком (графіком) до цього договору.
Згідно з п.2.10 додаткової угоди №1 до кредитного договору у випадку повного дострокового погашення кредиту позичальник зобов’язаний сплатити комісію в розмірі 2% від суми загальної заборгованості за договором, розрахованої на дату дострокового погашення. У випадку часткового погашення кредиту шляхом унесення необхідного платежу в розмірі, що перевищує платіж, визначений графіком погашення кредиту за відповідний період. Позичальник зобов’язаний сплатити комісію в розмірі 3% від суми, що становить різницю між сплаченим платежем та платежем, визначеним графіком.
За положеннями ч.5 ст.11, чч.1, 2, 5, 7 ст.18 закону «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо, всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до ч.8 ст.18 закону «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до п.3.6 вищезгаданих правил банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк учиняє на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Таким чином, комісія за видачу кредиту в розмірі 1,5% від суми кредиту, комісія у розмірі 2% від початкової суми кредиту за дострокове повернення кредиту та комісія за консультації за кредитними операціями у розмірі 0,75% є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме: за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним у силу ч.5 ст.11, чч.1, 2, 5, 7 ст.18 закону «Про захист прав споживачів».
Отже, суди неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ст.412 ЦПК є підставою для скасування судових рішень із ухваленням нового рішення про визнання пп.1.3.2, 4.3.12 кредитного договору, пп.1.1.1 (в частині комісії), 2.10 додаткової угоди до кредитного договору недійсними.
В іншій частині позову необхідно відмовити, у тому числі у частині оспорення договорів забезпечення кредиту, оскільки основне зобов’язання залишається дійсним, за винятком пп.1.3.2, 4.3.12 кредитного договору, пп.1.1.1 (у частині комісії), 2.10 додаткової угоди до кредитного договору.
Не є підставою недійсності кредитного договору посилання позивача на те, що щомісячний платіж у розмірі $293,94 не відповідає процентній ставці за кредитом у розмірі 12,99% річних, також доводи щодо порушення банком порядку зарахування коштів на погашення кредиту, оскільки такі посилання позивача стосуються правильності розрахунку кредитної заборгованості, а не дійсності правочину, на підставі якого виникли правовідносини між сторонами.
Щодо процедури зміни розміру процентної ставки необхідно зазначити таке.
У п.4.2.6 кредитного договору визначено, що банк має право ініціювати зміну відсоткової ставки за користування кредитом, письмово попередивши про це позичальника за 10 робочих днів. При незгоді позичальника з новий розміром відсоткової ставки, про що свідчить факт непідписання позичальником протягом 14 робочих днів додаткової угоди до договору, банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов’язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій.
У новій редакції кредитного договору наведені умови викладено в п.2.8 додаткової угоди №1, в якому зазначено, що про намір змінити розмір процентної ставки за надання кредиту кредитор зобов’язаний повідомити позичальника не пізніше ніж за 10 календарних днів до дати початку їх введення, а також надати для укладення додаткову угоду про внесення змін до цього договору. Якщо позичальник погодиться зі зміненим розміром процентної ставки, він зобов’язаний протягом 5 робочих днів підписати надану кредитором додаткову угоду про внесення змін до цього договору та повернути її кредитору. Якщо позичальник не погодиться із запропонованими кредитором змінами розмірів процентів і не укладе протягом строку, встановленого в абз.3 п.2.8 цього договору, відповідної додаткової угоди до цього договору, кредитор має право вимагати від позичальника дострокового погашення ним у повному обсязі заборгованості за кредитом, сплати процентів, а також можливої неустойки (штрафу, пені) відповідно до умов договору.
Суди дійшли висновку про те, що такі умови договору дають право банку змінювати відсоткову ставку на власний розсуд, що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків сторін кредитного договору на шкоду споживачу.
Разом з тим згідно із ч.1 ст.651 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ч.3 ст.653 ЦК, у разі зміни договору зобов’язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Отже, сторони кредитного договору досягли домовленості щодо порядку зміни розміру процентної ставки, який передбачає необхідність отримання згоди позичальника, а тому не можна погодитися з висновками судів, що п.4.2.6 кредитного договору надає право банку змінювати відсоткову ставку на власний розсуд.
Згідно з вимогами ст.611 ЦК відшкодування моральної шкоди в разі невиконання зобов’язання допускається, якщо такі наслідки передбачені законом або договором, а тому вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними, що не враховано судами при вирішенні справи.
Керуючись стст.412, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» задовольнити частково.
Заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 1.04.2015 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 30.11.2017 скасувати.
Позов Особи 1 та Особи 2 задовольнити частково.
Визнати пп.1.3.2, 4.3.12 кредитного договору, пп.1.1.1 (в частині комісії), 2.10 додаткової угоди до кредитного договору недійсними.
У задоволенні позову Особи 1 та Особи 2 в іншій частині відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
