Стан необхідної оборони існує лише протягом суспільного небезпечного посягання, а також лише за умови необхідності негайного його відвернення або припинення. Такий висновок зробив ВС в постанові №490/11155/14-к.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
20 листопада 2018 року м.Київ №490/11155/14-к
Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — КИШАКЕВИЧА Л.Ю.,
суддів: ОСТАПУКА В.І., ЩЕПОТКІНОЇ В.В. —
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Центрального районного суду м.Миколаєва від 26.04.2016 та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 30.05.2017 за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, громадянина України, уродженця та жителя Адреса 1, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.296, ч.1 ст.121, ч.1 ст.122 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Центрального районного суду м.Миколаєва від 26.04.2016 Особу 1 визнано невинуватим та виправдано за ч.4 ст.296, ч.1 ст.121, ч.1 ст.122 КК у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні, а цивільний позов залишено без розгляду.
Орган досудового розслідування Особу 1 обвинувачував у тому, що він 6.06.2014, о 23:00, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння в кафе, розташованому на території розважального комплексу «Сіті-Центр» на проспекті Леніна, 98 у м.Миколаєві, провокував Особу 2 та Особу 3 на конфлікт, висловлювався на їхню адресу нецензурною лайкою, чим грубо порушував громадський порядок. На зауваження останніх припинити свої хуліганські дії Особа 1 не реагував, натомість дістав із сумки травматичну зброю з вогнепальним принципом метання снаряду «ГПМ», калібру 9 мм та, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі, став погрожувати Особі 2 та Особі 3. Вони ж, сприймаючи реальну загрозу життю та здоров’ю з боку Особи 1, намагалися припинити його неправомірні хуліганські дії.
Також Особа 1, перебуваючи біля входу в приміщення кафе, продовжуючи свої хуліганські дії, на ґрунті раптово виниклих стосунків з Особою 4, із застосуванням травматичної зброї здійснив в його бік не менш як 3 постріли в ділянку тулуба потерпілого, чим спричинив йому середньої тяжкості тілесні ушкодження, за ознакою тривалості розладу здоров’я, у вигляді вогнепального поранення в ділянку грудної клітки справа, перелому 4—5 ребер справа, поранення в ділянку правого підребер’я і трохи вище пупка, які проникали в порожнину грудної клітки та живота.
Після чого, коли до місця події підбіг Особа 2, Особа 1 у ході хуліганських дій, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, із застосуванням травматичної зброї здійснив у потерпілого Особу 2 не менш як 4 постріли в ділянку тулуба та руки останнього, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження, за ознаками небезпеки для життя, у вигляді проникаючого вогнепального поранення грудної клітки зліва, на рівні 6-го міжребер’я, ушкодження у вигляді поранення поперекової ділянки справа, що проникло в заочеревинний простір з розвитком заочеревинної гематоми з проривом в черевну порожнину.
Приймаючи рішення про виправдання Особи 1, суд виходив з того, що Особа 1 зазнав суспільно небезпечного посягання з боку Особи 2 та Особи 3, яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його здоров’ю та здоров’ю його дівчини, тому, не маючи іншої можливості уникнути подальшого насильства з їхнього боку та спричинення більш тяжкої шкоди нападниками, Особа 1 використав травматичну зброю, яку мав при собі. Такі дії Особи 1 суд розцінив як необхідну оборону без перевищення її меж, що на підставі ч.5 ст.36 КК не має наслідком кримінальної відповідальності, у зв’язку із чим постановив щодо нього виправдувальний вирок.
АСМО ухвалою від 30.05.2017 вирок суду першої інстанції щодо Особи 1 залишив без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення й призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Свої вимоги аргументує тим, що суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про відсутність у діях Особи 1 складу інкримінованих йому злочинів, не зважив на показання потерпілих та свідків, а також не навів у вироку мотивів, чому за наявності суперечливих доказів узяв до уваги одні та відкинув інші. Наголошує, що суд першої інстанції у вироку не надав об’єктивної оцінки діям Особи 1 у контексті того, чи мав місце напад з боку потерпілих та чи був він раптовим для Особи 1. Також, на переконання прокурора, засіб захисту та локалізація тілесних ушкоджень у двох потерпілих не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту. Зазначає про відсутність у резолютивній частині рішення згадки щодо процесуальних витрат. Вважає, що апеляційний розгляд проведений з порушенням вимог ст.404 КПК, а ухвала не відповідає ст.419 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та просив скасувати судові рішення щодо Особи 1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши всіх учасників судового провадження та дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст.370 КПК як обвинувальний, так і виправдувальний вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Як зазначено у ст.374 КПК, у мотивувальній частині виправдувального вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі й визнане судом доведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, із яких суд відкидає докази обвинувачення.
Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити як докази, що викривають, так і докази, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.
Відповідно до вимог ст.419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено суть апеляції, результати розгляду справи і докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляції без задоволення — підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.
Однак апеляційний суд наведених вимог закону не виконав.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що прокурор, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій зазначав про безпідставне виправдання Особи 1, з наведенням відповідних аргументів.
Проте апеляційний суд не навів переконливих мотивів прийнятого рішення про безпідставність доводів апеляції прокурора, належним чином свого рішення не обґрунтував, докладної відповіді на викладені в скарзі доводи не надав.
При цьому поза увагою апеляційного суду залишилося те, що суд першої інстанції не проаналізував та не виклав у вироку зміст всіх наявних у матеріалах провадження доказів, якими орган досудового розслідування обґрунтував доведеність обвинувачення Особи 1 у скоєнні інкримінованого злочину й не навів мотивів, із яких він відкидає їх.
Зокрема, прокурор акцентував увагу на показаннях потерпілих Особи 2 та Особи 3, а також свідка Особи 5, якими у сукупності з відеозаписом з камер спостереження підтверджувалася відсутність з боку потерпілих протиправного посягання на Особу 1, яке викликало б невідкладну необхідність у заподіянні шкоди їх здоров’ю.
Також, залишаючи без зміни виправдувальний вирок, апеляційний суд не спростував доводів прокурора про те, що суд першої інстанції, встановлюючи фактичні обставини кримінального провадження, не з’ясував того, чи мав місце напад з боку потерпілих та чи був такий напад раптовим для Особи 1, а також не дав діям Особи 1 об’єктивної оцінки у цьому зв’язку.
Відповідно до положень ч.1 ст.36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Отже, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання про відсутність чи наявність стану необхідної оборони, перевищення її меж суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об’єктивна реальність, межі захисних дій, які не перевищували б меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Таким чином, стан необхідної оборони існує лише протягом суспільно небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільно небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягальнику загрожує негайною і невідворотною шкодою для охоронюваних інтересів.
Разом з тим згідно з ч.5 ст.36 КК, незалежно від тяжкості шкода, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність за застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.
Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що закон передбачає винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, яка захищається, повинна дотримуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягальнику. Цими винятками є напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена.
Зважаючи на наведене, під час перевірки фактичних обставин кримінального провадження та надання правової оцінки діям Особи 1 апеляційний суд був зобов’язаний встановити обставини, які спростовуватимуть доводи прокурора про відсутність нападу, а саме — раптового, непередбачуваного для Особи 1, агресивного, насильницького посягання з боку потерпілих, що викликало б невідкладну необхідність заподіяння шкоди здоров’ю останніх. Лише за умов установлення такого винятково чинника, як напад, не настає кримінальна відповідальність відповідно до ч.5 ст.36 КК.
Також, визнавши дії Особи 1 як такі, що були вчинені з метою захисту від нападу озброєної групи осіб, апеляційний суд залишив поза увагою те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази на підтвердження того, що потерпілі були озброєні.
За таких обставин зміст ухвали суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст.419 КПК, тому вона з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.438 КПК, підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора — задоволенню.
Під час нового розгляду кримінального провадження суду апеляційної інстанції необхідно повно й всебічно, з дотриманням вимог закону про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального закону проаналізувати докази, надані стороною обвинувачення, перевірити інші доводи, викладені в апеляційній та касаційній скаргах прокурора, й відповідно до вимог ст.370 КПК ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а при наявності передбачених чч.1, 2 ст.420 КПК підстав ухвалити обвинувальний вирок.
Керуючись стст.433, 434, 436, 441, 442 КПК, п.4 §3 розд.4 закону від 3.10.2017 №2147-VIII, ВС
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 30.05.2017 щодо Особи 1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
