«Курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати таких доходів. Такий висновок зробив ВС в постанові №672/778/16-ц.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
21 листопада 2018 року м.Київ №672/778/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д.,
суддів: ГУЛЬКА Б.І. (суддя-доповідач), СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ХОПТИ С.Ф., ЧЕРНЯК Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Особи 6 — Особи 7 на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 2.08.2017,
ВСТАНОВИВ :
У липні 2016 року Особа 4 звернувся до суду з позовом до Особи 6 про стягнення боргу.
Позовна заява мотивована тим, що 7.10.2011 він позичив Особі 6 кошти у сумі $30000, про що видав розписку, в якій відповідач зобов’язався повернути отримані кошти до 31.12.2011.
У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором позики він звернувся до суду з позовом, і рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області у справі №672/379/14-ц від 11.04.2014, що набрало законної сили, стягнуто з Особи 6 на його користь суму боргу у розмірі $30000 та 3% річних від суми боргу у розмірі $1978, а всього — $31978, що еквівалентно 401935,41 грн.
Відповідач рішення суду своєчасно не виконав. Посилаючись на те, що з моменту ухвалення рішення суду пройшло вже понад 2 роки, національна грошова одиниця знецінилась, вважав, що відповідач має повернути борг з урахуванням курсової різниці, оскільки на час звернення до суду з цим позовом сума боргу в національній валюті становила 793962,95 грн., а рішенням суду стягнуто 401935,41 грн., та на підставі ст.625 ЦК сплатити йому 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь суму курсової різниці у зв’язку із знеціненням національної грошової одиниці у розмірі 392027,54 грн., а також на підставі ст.625 ЦК — 3% річних у розмірі 49649,87 грн., а всього — 441677,41 грн.
Ухвалою Городоцького районного суду Хмельницької області від 9.12.2016 провадження у справі за позовом Особи 4 до Особи 6 про стягнення боргу в сумі 392027,54 грн. закрито, оскільки є рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 9.12.2016 позов Особи 4 задоволено. Стягнуто з Особи 6 на користь Особи 4 3% річних від суми боргу у розмірі $30000 за період з 11.04.2014 до 30.06.2016 в сумі 49649,87 грн.
Не погодившись із судовим рішенням про закриття провадження у справі в частині вирішення позовних вимог про стягнення курсової різниці валют, Особа 4 звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду.
Ухвалою АСХО від 2.08.2017 апеляційну скаргу Особи 4 задоволено. Ухвалу Городоцького райсуду Хмельницької області від 9.12.2016 скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Городоцького райсуду Хмельницької області від 30.03.2017 самовідвід судді задоволено. Справу за позовом Особи 4 до Особи 6 про стягнення боргу передано на розгляд до Чемеровецького райсуду Хмельницької області.
Рішенням Чемеровецького райсуду Хмельницької області від 21.06.2017 у задоволенні позову Особи 4 про стягнення боргу відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову — арешт, накладений ухвалою Городоцького райсуду Хмельницької області від 9.12.2016 на майно Особи 6: гараж за Адресою 1, земельну ділянку площею 0,115 га, розташовану за Адресою 2.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Городоцького райсуду Хмельницької області у справі №672/379/14-ц від 11.04.2014, що набрало законної сили, з відповідача на користь позивача стягнуто борг за договором позики від 7.10.2011, суму боргу визначено в національній грошовій одиниці. 19.07.2016 виконавче провадження закінчено в зв’язку з виконанням рішення суду. Офіційний курс гривні до іноземних валют в різні періоди часу може змінюватися (зростати або падати), однак вказана обставина не є підставою для пред’явлення стороною у зобов’язанні, спір щодо якого вирішений судом, до іншої сторони додаткової вимоги про стягнення курсової різниці валют. Обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам ч.2 ст.16 ЦК.
Рішенням АСХО від 2.08.2017, з урахуванням виправленої описки згідно з ухвалою суду від 3.10.2017, апеляційну скаргу Особи 4 задоволено частково. Рішення Чемеровецького райсуду Хмельницької області від 21.06.2017 скасовано й ухвалено нове рішення. Позов Особи 4 задоволено частково. Стягнуто з Особи 6 на користь Особи 4 391624,98 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач за наявності у нього майна тривалий час ухилявся від добровільного виконання рішення суду, а за цей час курс долара США значно зріс, у зв’язку з чим позивачу були завдані збитки у вигляді курсової різниці валют. Відповідач не надав доказів щодо наявності обставин, які перешкоджали б йому виконати рішення суду і зменшити збитки позивача. На дату виконання рішення суду і сплати гривневого еквівалента отриманих за договором позики коштів курс долара США зріс, тому право позивача на отримання всієї суми боргу порушене, йому завдано збитків у вигляді курсової різниці (п.2 ч.1 ст.22 ЦК, чч.1, 2 ст.1166 ЦК), розмір якої необхідно розраховувати згідно з офіційним курсом долара США, який був установлений Національним банком на момент здійснення платежу боржником, тобто станом на 5.07.2016.
У вересні 2017 року представник Особи 6 — Особа 7 подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 11.04.2014 спір між сторонами повністю вирішено, оскільки з нього на користь Особи 4 стягнуто суму боргу у розмірі $30000 із визначенням суми боргу в національній грошовій одиниці. Зазначене рішення суду про стягнення боргу відповідає вимогам п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 №14, в якій судам роз’яснено, що у разі пред’явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим НБУ на день ухвалення рішення суду.
Висновок суду апеляційної інстанції про його тривале ухилення від добровільного виконання рішення суду є необґрунтованим, оскільки унаслідок примусового виконання рішення суду були застосовані заходи забезпечення виконання рішення суду, що перешкодило йому виконати рішення, оскільки він не мав реальної можливості продати особисте майно, на яке було накладено арешт, та вчасно повернути борг.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
У травні 2018 року справа передана до ВС.
<…> Відповідно до ч.1 ст.263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що 7.10.2011 Особа 4 позичив Особі 6 кошти у розмірі $30000, про що Особа 6 видав розписку, в якій зобов’язався повернути отримані кошти до 31.12.2011.
У зв’язку з неналежним виконанням Особою 6 зобов’язань за договором позики у 2014 році Особа 4 звернувся до суду з позовом про стягнення з Особи 6 суми боргу.
Рішенням Городоцького райсуду Хмельницької області від 11.04.2014 (справа №672/379/14-ц) позов Особи 4 до Особи 6 про стягнення суми боргу задоволено частково. Стягнуто з Особи 6 на користь Особи 4 суму боргу в розмірі $30000 та 3% річних від суми боргу у розмірі $1978, а всього — $31978, що еквівалентно 401935,41 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
На примусове виконання рішення суду Городоцький райсуд Хмельницької області видав виконавчий лист від 19.05.2014 №672/379/14-ц.
19.07.2016 в ході проведення виконавчих дій державний виконавець Городоцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження у зв’язку з виконанням рішення Городоцького райсуду Хмельницької області від 11.04.2014 у справі№ 672/379/14-ц. На користь Особи 4 переказано кошти в сумі 405158,41 грн. згідно з платіжним дорученням від 5.07.2016 №1097. Дії держвиконавця не оскаржені.
Обґрунтовуючи позов, Особа 4 посилався на те, що з моменту ухвалення рішення суду про стягнення боргу за договором позики пройшло понад 2 роки, національна грошова одиниця знецінилась, а тому вважав, що відповідач має повернути борг з урахування курсової різниці валют, оскільки рішенням суду стягнуто борг у доларах США з урахуванням гривневого еквівалента.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Особи 4 про стягнення курсової різниці валют, апеляційний суд не врахував такого.
Згідно зі ст.99 Конституції грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (чч.1, 2 ст.192 ЦК).
Такі випадки передбачені ст.193, ч.4 ст.524 ЦК, законом «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 №959-XII, декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 № 15-93, законом «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 №185/94-ВР.
Згідно зі ст.524 ЦК зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим ч.2 ст.533 ЦК допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У п.8 ст.16 ЦК зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Ухвалюючи рішення, апеляційний суд виходив з того, що позивачу завдані збитки (делікт).
Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з ч.2 ст.22 ЦК збитками є:
— втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
— доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст.22 ЦК, оскільки ч.1 визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до ст.22 ЦК у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов’язання.
Згідно з ч.4 ст.623 ЦК при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов’язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об’єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди; вина заподіювача шкоди, за винятком випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов’язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст.614 ЦК).
Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які могли б бути реально отримані.
Пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов’язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести також, що він міг і мав отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Вказана правова позиція висловлена ВСУ в постанові від 18.05.2016 №6-237цс16.
Тобто «курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати таких доходів. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що зумовили позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.
Курсова різниця — різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах.
Зазначена правова позиція висловлена Великою палатою ВС у постанові від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18).
При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС (ч.4 ст.263 ЦПК).
Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
На порушення стст.11, 212—214, 303, 316 ЦПК 2004 року, апеляційний суд вказані вимоги закону та обставини справи не врахував, застосувавши положення стст.22, 1166 ЦК і стягнувши на їх підставі курсову різницю валют, вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач вимог про відшкодування шкоди не заявляв, а просив стягнути саме курсову різницю валют.
Крім того, коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток, оскільки кредитор міг і не отримати таких доходів.
Тобто по суті апеляційний суд вимог, які були заявлені позивачем, не розглянув, а розглянув вимоги, які не заявлялися, що позбавляє суд касаційної інстанції можливості ухвалити рішення по суті спору.
За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.409 ЦПК воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Згідно з п.1 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Керуючись стст.400, 409, 411, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу представника Особи 6 — Особи 7 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 2.08.2017 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
