Якщо учасник обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, такий спір підвідомчий господарським судам. Такий висновок зробив ВС в ухвалі №562/2118/16-ц.
Верховний Суд
Іменем України
Ухвала
21 листопада 2018 року м.Київ №562/2118/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — СТРІЛЬЧУКА В.А.,
суддів: КУЗНЄЦОВА В.О., ОЛІЙНИК А.С., СТУПАК О.В., УСИКА Г.І. (суддя-доповідач),
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Особи 1 — Особи 2 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23.11.2016 та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 8.02.2017,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2016 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Анастасія», Особи 3, Особи 4 про визнання недійсним договору дарування.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є учасником ТОВ «Фірма «Анастасія». У грудні 2015 року їй стало відомо, що рішенням ТОВ «Фірма «Анастасія», оформленим протоколом від 12.06.2012 №3, у зв’язку з виходом Особи 4 з членів товариства йому виділено 29/100 частки нежитлового приміщення за Адресою 1, пропорційно його частці в статутному капіталі, яку він у подальшому на підставі договору дарування від 7.11.2012 відчужив Особі 3.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 5.07.2016 визнано недійсним рішення ТОВ «Фірма «Анастасія», оформлене протоколом №3, в частині передачі Особі 4 зазначеного вище нерухомого майна загальною площею 68,9 м2 вартістю 86873,00 грн.
Посилаючись на те, що рішення, на підставі якого Особа 4 набув право власності на зазначене нежитлове приміщення, скасовано, а укладений між ним та Особою 3 договір дарування нерухомого майна порушує її права як учасника ТОВ «Фірма «Анастасія», просила визнати зазначений правочин недійсним.
Рішенням Здолбунівського райсуду від 23.11.2016 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що, звертаючись до суду з позовом, Особа 1 не довела, які саме її права та інтереси порушено внаслідок договору дарування між Особою 4 та Особою 3.
Ухвалою АСРО від 8.02.2017 апеляційну скаргу представника Особи 1 — Особи 2 — відхилено, рішення Здолбунівського райсуду Рівненської області від 23.11.2016 залишено без змін.
Ухвала мотивована тим, що, звертаючись до суду з позовом, Особа 1 вийшла за межі своїх прав як учасника товариства, наданих їй ст.116 Цивільного кодексу та ст.10 закону «Про господарські товариства», оскільки відчуження майна, що належало ТОВ «Фірма «Анастасія», її учасником Особою 4 як фізособою іншій фізособі будь-яких її прав та інтересів не порушує. У позивача відсутнє право вимоги визнання недійсним правочину, який вона не укладала, з метою захисту своїх корпоративних прав та у спосіб визнання недійсною угоди, предметом якого є майно господарського товариства.
У касаційній скарзі, поданій до ВСС у вересні 2017 року, представник Особи 1 — Особа 2 — просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове — про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що лише ТОВ може подавати такий позов, оскільки оспорюваний договір дарування порушує її майнові права як учасника ТОВ «Фірма «Анастасія» та був спрямований на порушення її конституційних прав.
У жовтні 2017 року до ВСС надійшов відзив (заперечення) ТОВ «Фірма «Анастасія» на касаційну скаргу, який обґрунтований таким чином. Особа 1 є засновником ТОВ «Фірма «Анастасія» з часткою в статутному фонді 5,3%. З 2000 року вона проживає в Португальській Республіці та не бере будь-якої участі в економічно-господарській діяльності зазначеного товариства, а, навпаки, чинить перешкоди. Рішення про виключення та включення засновника товариства потребує участі всіх його учасників, однак, ураховуючи відсутність Особи 8 в Україні, вона дала дозвіл на відчуження спірної 1/29 частки в статутному капіталі в телефонному режимі. Зазначене рішення було прийнято в інтересах економічно-фінансової діяльності товариства та жодним чином не порушило прав позивачки, частка якої в статутному капіталі внаслідок прийняття такого рішення не змінилася.
Відповідно до ст.388 ЦПК, який набрав чинності з 15.12.2017, судом касаційної інстанції є ВС. 25.05.2018 справа передана до ВС.
<…> Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень у межах доводів касаційної скарги, ВС дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст.15 та ч.1 ст.16 Цивільного кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із чч.1, 2 ст.1 Господарського процесуального кодексу в редакції, чинній станом на розгляд справи судом першої інстанції, підприємства, установи, організації, інші юрособи (у тому числі іноземні), громадяни, які провадять підприємницьку діяльність без створення юрособи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду по захист своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У випадках, передбачених законодавчими актами, до госпсуду мають право також звертатися державні та інші органи, фізособи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.
Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.
Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог ст.16 ЦК, ст.1 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках — прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Згідно зі ст.167 ГПК корпоративні права — це права особи, частка якої визначається в статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
За змістом п.4 ч.1 ст.12 ГПК в редакції, чинній станом на дату звернення Особи 1 з позовом у вказаній справі, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юрособи, пов’язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Відповідно до ч.1 ст.10 закону «Про господарські товариства» учасник товариства має право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах.
Зазначене право на участь в управлінні товариством передбачено також у п.1 ч.1 ст.116 ЦК, абз.1 ч.1 ст.88 Господарського кодексу та реалізується акціонерами шляхом участі в зборах акціонерів товариства, яке є найвищим органом управління АТ і приймає рішення з різних питань діяльності товариства, у тому числі віднесені до виняткової компетенції зборів.
Тобто незалежно від суб’єктного складу, якщо учасник (акціонер) ГТ обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам.
Аналіз наведених вище норм матеріального права свідчить про те, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, учинений ГТ, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.
Звертаючись з позовом у даній справі, Особа 1 посилалася на те, що внаслідок укладення договору дарування між Особою 3 та Особою 4, який вибув із членів товариства, порушено її права як учасника ТОВ «Фірма «Анастасія», а майно, яке є предметом оспорюваного договору, вибуло з власності ТОВ «Фірма «Анастасія» на підставі рішення, яке скасовано в судовому порядку.
Ураховуючи наведене, ВС уважає, що касаційна скарга представника Особи 1 — Особи 2 на рішення Здолбунівського райсуду Рівненської обасті від 23.11.2016 та ухвалу АСРО від 8.02.2017 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з п.1 ч.1 ст.255 ЦПК суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до змісту ч.1 ст.414 ЦПК судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених стст.255 та 257 цього кодексу.
Тому рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.255 ЦПК, ч.1 ст.414 цього кодексу.
Керуючись стст.255, 256, 400, 402, 409, 414, 415, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника Особи 1 — Особи 2 — задовольнити частково.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23.11.2016 та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 8.02.2017 скасувати.
Провадження у справі за позовом Особи 1 до ТОВ «Фірма «Анастасія», Особи 3, Особи 9 про визнання недійсним договору дарування закрити.
Повідомити Особі 1, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції господарських судів.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
