Господарські суди мають вирішувати спори, пов’язані з вимогами юридичної особи до органів прокуратури про відшкодування, якщо вони не об’єднуються з іншими запитами. Такий висновок зробив ВС в постанові №454/1675/16.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
10 жовтня 2018 року м.Київ №454/1675/16
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д. (суддя-доповідач),
суддів: БІЛОКОНЬ О.В., СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ХОПТИ С.Ф., ЧЕРНЯК Ю.В. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фермерського господарства «Особа 1» на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 29.08.2016 та постанову Апеляційного суду Львівської області від 13.03.2018,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2016 року ФГ «Особа 1» звернулося до суду з позовом до Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області та держави Україна в особі Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що в березні 2015 року представником господарства було направлено заяву про кримінальне правопорушення до Генеральної прокуратури. Вказану заяву було перенаправлено до Прокуратури Львівської області, звідки скеровано до прокуратури Сокальського району Львівській області, а звідти — до Сокальського районного відділу головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області.
У квітні 2015 року він отримав відповідь від Сокальського районного відділу ГУ МВС у Львівській області про те, що порушень адміністративного чи кримінального характеру, вказаних у зверненні, не виявлено.
Представник господарства вважав такі дії прокуратури протиправними й такими, що порушують його права й завдали моральної шкоди.
Ураховуючи викладене, ФГ «Особа 1» просило суд стягнути з держави Україна на його користь 1000000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями прокуратури.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 29.08.2016 у задоволенні позову ФГ «Особа 1» відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено, у чому полягає завдана йому моральна шкода, не вказано, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.
Крім того, суд указав, що невнесення слідчим, прокурором відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань можуть бути оскаржені до слідчого судді в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом. Однак цим правом позивач не скористався.
Постановою АСЛО від 13 .03.2018 апеляційну скаргу ФГ «Особа 1» залишено без задоволення. Рішення Сокальського районного суду від 29.08.2016 залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, оскільки не було доведено того, що відповідачем (Прокуратурою Сокальського району) принижено ділову репутацію ФГ «Особа 1» й, відповідно, завдано моральну шкоду та у який спосіб.
У червні 2018 року ФГ «Особа 1» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дали належної правової оцінки доводам позовної заяви, не звернули уваги на незаконну бездіяльність прокуратури, яка виявилась у відсутності належної реакції на його заяву про злочин. Вказує, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно не з’ясували обставин справи й дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
У липні 2018 року керівник Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що судові рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими. Суди дійшли правильного висновку про те, що позивач не довів своїх позовних вимог.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час учинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У ч.1 ст.402 ЦПК встановлено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.400 цього кодексу.
Відповідно до чч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення попередніх інстанцій не відповідають.
Суд першої інстанції встановив, що в березні 2015 року ФГ «Особа 1» звернулося до Генпрокуратури та просило вирішити питання про порушення кримінальної справи за ст.382 КК щодо начальника Державної казначейської служби в Сокальському районі Львівської області Ковалик С.О., який не виконав постанови Львівського апеляційного адміністративного суду.
Листом від 20.03.2015 вищевказана заява скерована для розгляду в прокуратуру Львівської області.
Прокуратурою Львівської області його заява направлена в прокуратуру Сокальського району, а звідти — до Сокальського райвідділу ГУ МВС у Львівській області, що вбачається з листів від 30.03.2015 та від 1.04.2015.
З повідомлення Сокальського райвідділу ГУ МВС від 20.04.2015 встановлено, що працівниками відділу проводилась перевірка, у результаті якої в діях начальника Управління Державної казначейської служби в Сокальському районі Ковалик С.О. вказаних у зверненні порушень адміністративного чи кримінального характеру не виявлено.
Одночасно Особі 1 роз’яснено, що згідно з вимогами стст.303—307 КПК він має право звернутися до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора.
Відповідно до вимог ст.15 ЦПК (у редакції 2004 року), чинній на час ухвалення судового рішення судом першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Аналогічна норма міститься й у ст.19 чинного ЦПК.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
У стст.1, 12 Господарського процесуального кодексу було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам ст.4 ГПК, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер.
У ст.4 ГПК передбачено право юридичної особи на звернення до господарського суду.
У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і спір господарськими, слід виходити з визначень, наведених у ст.3 Господарського кодексу.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб’єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК, ГК, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
У ст.2 ГК передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи (ч.1 ст.1 закону «Про фермерське господарство»).
Повноваження прокурора визначаються ст.121 Конституції та законом «Про прокуратуру».
Спори, що виникають між юридичними особами та представниками прокуратури при реалізації ними своїх повноважень, за своїм суб’єктним складом підвідомчі господарським судам.
Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб’єктами господарської діяльності, а також спори, пов’язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктом публічно-правових відносин, за умови, що такі вимоги не об’єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб’єктним складом підпадають під дію ст.4 ГПК.
Майнові відносини (у розумінні ст.4 ГК) суб’єктів господарювання з юридичними особами, у тому числі тими, що не є суб’єктами господарювання (органами державної влади), регулюються ГК та ГПК.
Зазначений правовий висновок наведено в постанові Великої палати ВС від 15.03.2018 у справі №461/1930/16-ц, провадження №14-60цс18.
Відмовляючи в задоволенні позову ФГ «Особа 1», суди не дали оцінки тому, що господарство заявило вимогу до Червоноградської місцевої прокуратури та держави України в особі Державної казначейської служби лише про відшкодування моральної шкоди, завданої діями суб’єкта владних повноважень. Така вимога не об’єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб’єктним складом підпадає під дію ст.4 ГПК, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду.
Відповідно до ч.2 ст.414 ЦПК підставою для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених стст.19—22 цього кодексу, є обов’язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам ст.263 ЦПК та ухвалені з порушення норм процесуального права, що в силу ч.2 ст.414 ЦПК є підставою для їх скасування із закриттям провадження у справі.
Керуючись стст.400, 402, 409, 414, 416, 419 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ФГ «Особа 1» задовольнити частково.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 29.08.2016 та постанову Апеляційного суду Львівської області від 13.03.2018 скасувати.
Провадження у справі за позовом ФГ «Особа 1» до Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області та держави Україна в особі Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди закрити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
