Ненадання у триденний строк з дня настання страхового випадку документів, передбачених договором, є порушенням його умов. Такий висновок зробив ВС в постанові №711/4458/16-ц.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
17 жовтня 2018 року м.Київ №711/4458/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — СТРІЛЬЧУКА В.А.,
суддів: КУЗНЄЦОВА В.О., ПОГРІБНОГО С.О. (суддя-доповідач), СТУПАК О.В., УСИКА Г.І. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» на рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 20.01.2017 та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11.01.2018,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2016 року ОСОБА 3 звернулась до суду із позовом до ПрАТ «СК «Брокбізнес», третя особа — Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в Черкаській області, про визнання відмови у виплаті страхового відшкодування незаконною, стягнення страхової суми, пені, інфляційних виплат, витрат за упущену вигоду, відшкодування моральної шкоди. Відповідно до уточнених позовних вимог просила визнати неправомірними дії ПрАТ «СК «Брокбізнес» у відмові сплатити страхове відшкодування; стягнути з ПрАТ «СК «Брокбізнес» на користь її, Особи 3, страхову виплату у розмірі 1300000, 00 грн., пеню за порушення строків виплати страхового відшкодування у розмірі 394954,67 грн., за порушення строків виплати страхового відшкодування відповідно до індексу інфляції та 3% річних — 162500,00 грн., відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.; стягнути судові витрати та витрати на правову допомогу.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 16.12.2015 відбулося незаконне заволодіння транспортним засобом «Toyota Land Cruiser», належним їй на праві власності. Між Особою 3 та ПрАТ «СК «Брокбізнес» 26.11.2015 року договір страхування зазначеного транспортного засобу, відповідно до умов якого Особа 3 виконала всі умови, передбачені цим договором для отримання страхової суми, зокрема, повідомила страхову компанію про страховий випадок, передала ключі від застрахованого автомобіля, а пізніше передала й технічний паспорт на автомобіль, проте відповідач у виплаті страхового відшкодування їй відмовив.
Як на правові підстави позову Особа 3 посилалася на правила стст.22, 611, 612, 625, 979, 988, 990 Цивільного кодексу, стст.20, 26 закону «Про страхування», а також на положення пп.9.1.4, пп.15.26, 15.27 договору страхування від 26.11.2015 №006-0027782/01НТ.
Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 20.01.2017 позов задоволено частково; судом визнано відмову ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» у виплаті страхового відшкодування неправомірною; стягнуто з ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» на користь Особи 3 страхову виплату у розмірі 1235000,00 грн., пеню за порушення строків виплати страхового відшкодування, що складає 394954,67 грн., з урахуванням індексу інфляції, за порушення строків виплати страхового відшкодування, що складало 162500,00 грн., а разом 1792454,67 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції зробив висновок на підставі власної оцінки зібраних у справі доказів, що у спірних правовідносинах мав місце страховий випадок, передбачений умовами договору, угон автомобіля; Особа 3 задля отримання страхової суми виконала усі умови договору страхування, а тому наявні підстави для стягнення суми страхового відшкодування. Суд визнав, що вимога про стягнення страхового відшкодування підлягає частковому задоволенню у розмірі 1235000,00 грн. за вирахуванням відповідно до умов договору страхування 5,00% франшизи. Нарахування пені узгоджується з положеннями ст.992 ЦК, відповідно до яких у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов’язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. Зобов’язання страховика про виплату страхувальнику страхових виплат у разі настання страхового випадку є грошовим зобов’язанням, а підлягають застосуванню правила ст.625 ЦК про відповідальність за порушення такого зобов’язання. У частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції зазначив, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки правовідносини за договором страхування, які існують між сторонами, є зобов’язальними. У п.4 ч.1 ст.611 ЦК встановлено, що в разі порушення зобов’язання моральна шкода може відшкодовуватись лише тоді, якщо це встановлено договором або законом.
Рішенням АСЧО від 6.03.2017 змінено рішення суду першої інстанції, скасовано в частині стягнення пені за порушення строків виплати страхового відшкодування в сумі 394954 67 грн., індексу інфляції за порушення строків виплати страхового відшкодування в сумі 162500,00 грн., судового збору у розмірі 26886,82 грн. та витрат на правову допомогу у сумі 7716,00 грн. Суд ухвалив нове рішення, яким стягнув з ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» на користь Особи 3 пеню за порушення строків виплати страхового відшкодування у розмірі 375206,93 грн., індексу інфляції за порушення строків виплати страхового відшкодування у розмірі 154374,37 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення страхової виплати на користь Особи 3 в сумі 1235000,00 грн. залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2017 рішення АСЧО від 6.03.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не перевірив та не навів мотивів відхилення доводів про відсутність страхового випадку за визначенням укладеного між сторонами договору страхування.
Постановою АСЧО від 11.01.2018 рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 20.01.2017 змінено в частині стягнення витрат на правничу допомогу шляхом зменшення їх розміру з 7716,16 грн. до 7253,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що у спірних правовідносинах мав місце страховий випадок, оскільки незаконне заволодіння застрахованим транспортним засобом відбулося без залишення реєстраційних документів на автомобіль у ньому, оскільки ці документи були в подальшому передані представнику ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», прийняті за актом прийому-передачі. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав безпідставною відмову страхувальника у виплаті страхового відшкодування, оскільки та обставина, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «Toyota Land Cruiser» було залишено в автомобілі й викрадене разом з автомобілем, не відповідає дійсності, оскільки 8.02.2016 позивач передала назване свідоцтво відповідачу.
У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до ВС, ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
За твердженням заявника, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували норми п.3 ч.1 ст.988 ЦК, ч.1 ст.16 та п.3 ч.1 ст.20 закону «Про страхування», що підлягали обов’язковому застосуванню, а також неправильно застосовано пп.15.11.2 договору страхування, оскільки зазначена умова договору застосовується для розрахунку страхового відшкодування у разі знищення та конструктивної загибелі застрахованого транспортного засобу. Страхова компанія також посилається на неналежне виконання обов’язків Особи 3 відповідно до умов пп.12.3.7 та 13.1.8 договору страхування, зокрема порушення порядку здійснення оформлення відмови від прав власності на застрахований транспортний засіб на користь страховика (абандон).
Щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, то страхова компанія стверджує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу не знаходилось в автомобілі на момент його угоду, є припущеннями та не підтверджені доказами у справі. Також заявник стверджує, що апеляційний суд не надав оцінки усім доводам апеляційної скарги. На переконання страхової компанії, суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки доводам апеляційної скарги в частині невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, зокрема, встановивши правомірність рішення відповідача, визнав відмову у виплаті страхового відшкодування неправомірною.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалою ВС від 23.01.2018 відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи, ухвалою від 3.10.2018 справу призначено до судового розгляду.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції підлягають застосуванню правила ст.400 ЦПК, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст.213 ЦПК (в редакції закону від 18.03.2004 №1618-IV), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ВС перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 26.11.2015 між Особою 3 та ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» укладений договір страхування №006-0027782/01 НТ транспортного засобу «TOYOTA LAND CRUISER», № кузова/шасі/ №2, 2013 року випуску, модель: LAND CRUISER, реєстраційний №1, строком до 26.11.2016 на суму 1300000,00 грн.
Відповідно до пп.9.1.4 договору страхування в перелік можливих страхових випадків включено незаконне заволодіння транспортним засобом (угон/викрадення), на випадок настання якого сторонами передбачено обов’язок страховика виплатити відповідне страхове відшкодування.
16.12.2015 застрахований у ПрАТ «СК «БРОБІЗНЕС» автомобіль був викрадений. Відповідно до п.8.5 договору страхова сума, яка підлягає виплаті у разі настання страхового випадку та виконання усіх умов страхування, визначена в сумі 1300000,00 грн., відповідно до п.8.8 при угоні (незаконному заволодінні транспортним засобом) підлягала вирахуванню 5,00% франшизи.
Згідно з рапортом про результати огляду місця події від 16.12.2015, здійсненого аварійним комісаром ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», а також відповідно до заяви Особи 3 про незаконне заволодіння транспортним засобом, свідоцтво про реєстрацію автомобіля, технічний паспорт на автомобіль та посвідчення водія знаходились у викраденому автомобілі.
Відповідно до акта прийому-передачі від 17.12.2015 Особа 3 передала представнику ПрАТ «СК «Брокбізнес» ключі від автомобіля в кількості двох екземплярів без передання свідоцтва про реєстрацію автомобіля.
23.12.2015 Особа 4 звертався до ТСЦ №7141 РСЦ МВС в Черкаській області та отримав дублікат посвідчення водія №3.
Листом від 22.01.2016 №104-11 ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» повідомило про прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування Особі 3. Відмова обґрунтовувалась тим, що Особа 3 подала до страховика заяву про незаконне заволодіння транспортним засобом від 17.12.2015 та рапорт аварійного комісара про результати огляду місця події від 16 грудня 2015 року, відповідно до яких викрадення транспортного засобу «Toyota Land Cruiser», реєстраційний №1, відбулось разом із залишеними у салоні автомобіля реєстраційними документами (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу), а тому відповідно до пп.11.1.10 договору страхова компанія відмовила у виплаті страхового відшкодування.
26.01.2016 до Територіального сервісного центру №7141 надійшло звернення від імені власника викраденого автомобіля, згідно з яким оформлена заява №842882929 щодо отримання свідоцтва про реєстрацію №4 на автомобіль «TOYOTA LAND CRUISER».
1.02.2016 Особа 3 повідомила голову правління ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», що вона знайшла технічний паспорт на викрадений автомобіль, та вважала, що в момент викрадення та після технічний паспорт знаходився у неї, а не у викраденому автомобілі.
Відповідно до акта прийому-передачі від 8.02.2016 Особа 3 у приміщенні ПрАТ «СК «БРОКБІЗСНЕС» передала, а представник страхової компанії прийняв свідоцтво про реєстрацію автомобіля «TOYOTA LAND CRUISER», серія №4 від 16.09.2015.
В оцінці доводів касаційної скарги ВС врахував таке.
За правилами ст.1 закону «Про страхування» страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ст.979 ЦК за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За ч.1 ст.16 закону «Про страхування» договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно із ч.2 ст.8 закону «Про страхування» страховий випадок — це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
У п.9.2. укладеного між сторонами договору визначено, що страховий випадок — це подія, передбачена договором, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику (вигодонабувачу). Страховими випадками є пошкодження, знищення (загибель) або втрата застрахованого транспортного засобу в цілому, або окремих його деталей та частин, внаслідок настання застрахованих ризиків (позначених відміткою «так» в п.8.3. договору) під час дії договору, і за умови, що ці події не підпадають під виключення або обмеження страхувальника за договором.
Щодо правил страхування
Відповідно до ст.17 закону «Про страхування» правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування повинні містити, зокрема: порядок і умови здійснення страхових виплат; строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат; причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування.
Відповідно до п.5.2.8. Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених 11.01.2011 головою правління ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», збитки внаслідок незаконного заволодіння застрахованого транспортного засобу разом із залишеними в ньому ключами та/або реєстраційними документами на застрахований транспортний засіб, окрім документально підтвердженого випадку незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням сили (розбою).
Відповідно до п.3 ч.1 ст.988 ЦПК, п.3 ч.1 ст.20 закону «Про страхування» страховик зобов’язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.589 ЦК, п.5 ч.1 ст.21 Закону «Про страхування» страхувальник зобов’язаний повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.
Відповідно до пп.11.1.10 п.11.1 договору страхування до страхових випадків не відносяться та виплати страхового відшкодування не здійснюються при пошкодженні, знищенні або втраті транспортного засобу та додаткового обладнання, що безпосередньо або побічно виникли, спричинені або збільшуються внаслідок або під час втрати транспортного засобу внаслідок незаконного заволодіння (набуття права на майно) шляхом обману або зловживання довірою (шахрайство), шляхом вимагання (здирництва), внаслідок незаконного заволодіння застрахованим транспортним засобом разом з ключами та/або реєстраційними документами, що були залишені у цьому транспортному засобі (крім документально підтвердженого випадку незаконного заволодіння транспортного засобу із застосуванням сили, розбою), а також внаслідок втрати ключів від транспортного засобу та/або від механічного протиугінного пристрою, та/або брелоків (пультів) дистанційного керування протиугінними засобами, та/або свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу — з моменту їх втрати до моменту надання страхувальником доказів заміни втрачених ключів/пультів/документів.
Відповідно до пп.13.1.8 договору страхування страхувальник зобов’язаний у разі угону/викрадення транспортного засобу у триденний строк з моменту повідомлення страховика про подію (з дати повернення в Україну, якщо ця подія сталася поза межами України) передати страховику свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та засобів проти викрадення, або довідку органів МВС у разі їх вилучення.
Відповідно до пп.14.1.4 п.14.1 договору страхування для підтвердження факту настання страхового випадку та подальшого отримання страхового відшкодування страхувальник надає страховику письмове повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку, заяву про виплату страхового відшкодування, інші документи, які дають підстави визначити обставини страхового випадку, розмір збитку, а також документи, необхідні для здійснення страхового відшкодування відповідно до вимог чинного законодавства, в тому числі при настанні страхового випадку за ризиком угон/викрадення транспортного засобу: довідку із органів МВС про внесення відомостей про незаконне заволодіння транспортним засобом до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до п.15.23 договору страхування за фактом угону/викрадення (незаконного заволодіння) транспортного засобу, за яким розпочато кримінальне провадження, страховик приймає рішення та складає страховий акт про виплату або про відмову у виплаті страхового відшкодування не пізніше 3-х місяців з дати отримання заяви страхувальника про угон/викрадення транспортного засобу за умови обов’язкового виконання наступних вимог: страхувальник та/або вигодонабувач зобов’язані забезпечити передачу права власності на застрахований транспортний засіб його власником на користь страховика шляхом укладення договору про передачу права власності (абандону). Абандон повинен передбачати перехід права власності за умови отримання страхувальником та/або вигодонабувачем страхового відшкодування (пп.15.23.1); страхувальник та/або вигодонабувач зобов’язані передати страховику свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу і повний комплект оригінальних ключів та брелків засобів охорони/сигналізації від викраденого транспортного засобу, або довідку МВС про їх вилучення (пп.15.23.2); страхувальник та/або вигодонабувач зобов’язані надати повний комплект документів, що підтверджують факт настання страхового випадку, його обставини і розмір збитку відповідно до розділів 14 та 15 договору.
Згідно з пп.12.3.7 страхувальник зобов’язаний у разі угону/викрадення транспортного засобу, а також при прийнятті страховиком рішення відповідно до пп.15.11.2 договору, здійснити передачу (забезпечити передачу, якщо страхувальник не є власником транспортного засобу) прав власності на застрахований транспортний засіб на користь страховика згідно з чинним законодавством за власний рахунок, шляхом укладення договору про передачу права власності (абандон), а також передати страховику свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу і повний комплект оригінальних ключів від викраденого транспортного засобу або довідку МВС про їх вилучення.
Наведене дає Суду підстави для висновку, що п.11.1 укладеного між сторонами договору страхування відповідає зазначеним Правилам добровільного страхування, які завчасно зареєстровано та офіційно оприлюднено страховиком.
Зважаючи на наведені обов’язкові положення, сформульовані в акті законодавства та умовах договору страхування, що відповідає зазначеним ПДС, а також враховуючи встановлені судами фактичні обставини справи, ВС зробив висновок про правомірність дій та рішень страхової компанії у спірних правовідносинах, які відповідають умовам договору. Зокрема, відповідно до пп.13.1.8 встановлено обов’язок для страхувальника триденний строк з моменту повідомлення страховика про подію для надання йому свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Наведені умови та правила страхування, викладені в актах цивільного законодавства, наведених ПДС, що конкретизовані в укладеному між сторонами договорі, є елементами механізму правового регулювання цивільних відносин, що виникли між сторонами на підставі зазначеного договору. Усі наведені договірні умови та правила є обов’язковими для сторін, вони визначають зміст укладеного договору, який сторонам належить виконувати саме відповідно до його умов.
За правилом ч.2 ст.6 ЦК сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Відповідно до змісту ч.1 ст.628 ЦК визначено, що зміст договору, у першу чергу, становлять умови, визначені на розсуд сторін.
При цьому, загальні умови виконання зобов’язання визначені у ст.526 ЦК, відповідно до яких належним виконанням зобов’язання є таке, що здійснене відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що страхувальник передала страховику свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу з порушенням обов’язкових умов договору — після спливу триденного строку — 8.02.2016, у той час як угон (викрадення) автомобіля відбувся 16.12.2015, про що одразу було повідомлено страхову компанію.
Ненадання своєчасно страхувальником документів, передбачених договором страхування, є порушенням умов договору. На час розгляду заяви Особи 3 про настання страхового випадку у поданих документах було зазначено про знаходження технічного паспорта на момент викрадення автомобіля у цьому транспортному засобі та лише після отримання листа-відмови страхувальник передала страховику технічний паспорт на автомобіль, який, за її твердженнями, знаходився серед особистих речей.
Відповідно до ст.629 ЦК договір є обов’язковим для виконання сторонами.
За встановлених фактичних обставин справи та відповідно до умов договору страхування страховий випадок не настав і виплата страхового відшкодування не здійснюється, дії страхової компанії щодо відмови у виплаті страхового відшкодування є правомірними, а отже, підстави для стягнення страхового відшкодування, пені та трьох процентів річних відсутні.
Такі порушення норм матеріального права не є формальними та матимуть наслідком скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до п.3 ч.1 с.409 ЦПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно із чч.1 та 3 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У ч.4 ст.10 ЦПК і ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов’язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою, та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ зазначав, що п.1 ст.6 конвенції зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18.07.2006 №63566/00, §23).
Згідно з пп.«в» п.4 ч.1 ст.416 ЦПК резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За правилом ч.1 ст.141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що ВС зробив висновок про задоволення касаційної скарги та ухвалення нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову, судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг підлягає стягненню із Особи 3 на користь ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС».
Відповідно до наявних у матеріалах справи платіжних доручень ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 8880,00 грн. та за подання касаційної скарги — 16000,00 грн.
Висновки за заявою про поворот виконання рішення суду
Щодо заяви про поворот виконання рішення, поданої ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» до суду касаційної інстанції, яка обґрунтовувалась тим, що 22.01.2018 фактично виконано рішення суду у цій справі, про що 24.01.2018 приватний виконавець ухвалив постанови про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.444 ЦПК суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він відмовляє в позові повністю.
Враховуючи, що ВС зробив висновок про скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову, а також у зв’язку із наявністю у матеріалах справи оригіналів виконавчих листів з відмітками про повне виконання судового рішення та постанов приватного виконавця Особи 5 від 24.01.2018 №55538664 та №55538402 про закінчення виконавчих проваджень у зв’язку з фактичним виконанням рішення суду, заява про поворот виконання рішення за правилами ч.1 ст.444 ЦПК підлягає задоволенню.
Керуючись стст.409, 412, 416, 444 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ПрАТ «СК «Брокбізнес» задовольнити.
Рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 20.01.2017 та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11.01.2018 скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Особи 3 до ПрАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» про визнання відмови у виплаті страхового відшкодування незаконною, стягнення страхової суми, пені, інфляційних виплат, витрат за упущену вигоду, відшкодування моральної шкоди відмовити.
Стягнути з Особи 3 на користь ПрАТ «СК «Брокбізнес» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 8880,00 грн. та за подання касаційної скарги у розмірі 16000,00 грн.
Заяву ПрАТ «СК «Брокбізнес» про поворот виконання рішення суду задовольнити.
У порядку повороту виконання рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 20.01.2017 та постанови Апеляційного суду Черкаської області від 11.01.2018 стягнути з Особи 3 на користь ПрАТ «СК «Брокбізнес» страхову виплату у розмірі 1235000,00 грн., пеню за порушення строків виплати страхового відшкодування у розмірі 394954,67 грн., з урахуванням індексу інфляції, за порушення строків виплати страхового відшкодування, що складає 162500,00 грн., судові витрати, що складаються з оплати правової допомоги у сумі 7253,00 грн., а разом 1799707,67 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
