Наявність судового рішення про визнання особи недієздатною обмежує її права, тоді як відмова в такому визнанні, навпаки, не несе негативних наслідків, які погіршують її становище. Відповідні питання порушуються в постанові Верховного Суду від 21.12.2018.
Матір звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недієздатним її повнолітнього сина. Вона вказувала, що син страждає на психічне захворювання та неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні в психоневрологічній лікарні. Місцевий Суд вимоги задовольнив. При цьому він урахував висновок судово-психіатричної експертизи, в якому вказувалося, що чоловік страждає на стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії та не здатний усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними, отже, потребує опіки.
Син оскаржив вердикт до апеляційної інстанції та домігся його скасування.
Оскаржуючи рішення апеляційного суду, мати зауважила, що він безпідставно не призначив повторної стаціонарної експертизи та не повідомив сторони про зміну свого складу.
У постанові №752/14744/14-ц ВС зазначив, що чоловік учинив низку правопорушень і мав оголошену районним управлінням поліції підозру за ч.2 ст.185 Кримінального кодексу. На момент розгляду справи апеляційним судом правоохоронці не могли встановити місцезнаходження громадянина та оголосили його в розшук. З огляду на це суд не мав можливості призначити експертизу. Тож висновок про неможливість визнання особи недієздатною за таких обставин є правильним.
_03_03.png)
