Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні, а й у разі вчинення інших дій за його межами. Такий висновок зробив ВС в постанові №301/1894/17.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
17 жовтня 2018 року м.Київ №301/1894/17
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — СТРІЛЬЧУКА В.А.,
суддів: КУЗНЄЦОВА В.О., ОЛІЙНИК А.С., (суддя-доповідач), СТУПАК О.В., УСИКА Г.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Особи 3 — адвоката Особи 5 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 26.09.2017 та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 16.11.2017,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2017 року Особа 3 звернулася до суду з позовом до Особи 4 про стягнення аліментів.
Позов обґрунтовано тим, що 23.04.2014 між нею та відповідачем було укладено шлюб і від цього шлюбу в них народився син Особа 6, Інформація 1, який проживає разом з нею та перебуває на її повному утриманні.
Відповідач проживає окремо, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, у житті дитини, вихованні та розвитку участі не бере, чим ставить позивачку в скрутне матеріальне становище.
Позивач зазначила, що Особа 4 має можливість сплачувати аліменти, оскільки постійно працює далекобійником, при цьому отримує різні доходи. Коштів на утримання дитини у добровільному порядку відповідач не дає, а тому просила стягнути з відповідача аліменти на утримання сина у сумі 1400 грн. щомісячно та вирішити питання про сплату аліментів.
Рішенням Іршавського районного суду від 26.09.2017 позов задоволено.
Стягнуто з Особи 4 на користь Особи 3 аліменти на утримання дитини у сумі 1400 грн. щомісячно, починаючи з 12.09.2017 і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з Особи 4 судовий збір у розмірі 640 грн. на користь держави до спеціального фонду державного бюджету.
Стягнуто з Особи 4 на користь Особи 3 1260 грн. сплачених судових витрат.
Ухвалюючи рішення в частині вирішення питання щодо стягнення з відповідача судових витрат, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що адвокат Особа 5 згідно з договором про надання правової допомоги від 7.09.2017 та розрахунку суми гонорару за надання правової допомоги визначив свої витрати в обсязі 3150 грн., а саме: попередня консультація — 630 грн., вивчення та аналіз матеріалів справи — 1260 грн., підготовка та складання процесуальних документів — 1260 грн. І до задоволення підлягає стягнення витрат за підготовку та складання процесуальних документів, а саме — позовної заяви (1260 грн.).
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів судом апеляційної інстанції не переглядалося.
У грудні 2017 року Особа 3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат є необґрунтованими.
<…> Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, ВС дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з таких підстав.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення аліментів не оскаржувалися, тому ВС не переглядаються.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що адвокат Особа 5 згідно з договором про надання правової допомоги від 7.09.2017 та розрахунку суми гонорару за надання правової допомоги визначив свої витрати у розмірі 3150 грн.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача судових витрат, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, стягнув кошти за підготовку та складання процесуальних документів — позовної заяви — у розмірі 1260 грн., оскільки закон «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 №4191-VI не тільки встановлює граничні розміри оплати, але і обмежує види правової допомоги, за які передбачено компенсацію:
— правовою допомогою в судовому засіданні;
— під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням;
— під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.
ВС не погоджується з таким висновком апеляційного суду з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.79 ЦПК 2004 року судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.
Згідно з п.2 ч.3 ст.79 ЦПК 2004 року до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.
Відповідно до ст.1 закону №4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу в цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах — суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, в судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з’ясувати склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору (стст.12, 46, 56 ЦПК 2004 року).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений законом №4191-VI.
Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов’язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо обмеження видів правової допомоги за законом №4191-VI, за які передбачено компенсацію.
Апеляційний суд не з’ясував та не дослідив наявності договору доручення або про надання правової допомоги, акта приймання-передачі виконаних робіт та документів, які свідчать про оплату гонорару (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, зазначив, що погоджується з рішенням суду про розмір витрат на правову допомогу — 1200 грн., яка підлягає стягненню, інших мотивів не виклав та не спростував доводів апеляційної скарги.
До повноважень ВС не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, тому ВС не має підстав ухвалити власне рішення у частині стягнення судових витрат.
Згідно з п.1 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного ВС дійшов висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання судових витрат підлягає скасуванню із переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ч.3 ст.411 ЦПК.
Керуючись стст.400, 402, 409, 411, 416, ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника Особи 3 — адвоката Особи 5 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 16.11.2017 в частині вирішення питання про стягнення з Особи 4 на користь Особи 3 судових витрат скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
