У ЦПК не передбачено можливості накладення арешту за заявою особи на майно, яке їй належить на праві власності. Такий висновок зробив ВС в постанові №308/8454/16-ц.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
26 вересня 2018 року м.Київ №308/8454/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є. (суддя-доповідач),
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., ЖУРАВЕЛЬ В.І., КРАТА В.І., КОРОТУНА В.М.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 3 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.10.2017 та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 12.04.2018,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2016 року Особа 1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір поруки від 4.02.2009 №26/1, договір поруки від 4.02.2009 №65/1, договір іпотеки від 10.06.2006 №65/1 та договір іпотеки від 15.05.2007 №26, укладені між публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та нею.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що підписи від її імені, поставлені в графі «від імені поручителя», виконані не нею, а іншою особою, що підтверджується висновком Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 16.01.2016.
У жовтні 2017 року Особа 1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила забезпечити її позов шляхом накладення арешту на станцію технічного обслуговування, автомийку та магазин, які розташовані на земельній ділянці площею 0,0842 га за Адресою 1, до вирішення справи по суті, посилаючись на те, що невжиття зазначених заходів забезпечення позову ускладнить та зробить неможливим виконання у подальшому рішення суду в указаній справі.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.10.2017 заяву Особи 1 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на майно, а саме — на 1/2 частину станції технічного обслуговування, автомийки та магазину, які розміщені на земельній ділянці розміром 0,0843 га за Адресою 1, яка на праві спільної часткової власності належить Особі 1, до вирішення вказаної справи по суті. У решті вимог заяви відмовлено.
Місцевий суд, задовольняючи заяву про забезпечення позову, дійшов висновку про доцільність накладення арешту на частину зазначеного майна.
Постановою АСЗО від 12.04.2018 апеляційну скаргу Особи 3 та апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» залишено без задоволення. Ухвалу Ужгородського районного суду Закарпатської області від 27.10.2017 залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновком місцевого суду про доцільність накладення арешту на вказане майно, зазначив про те, що суд першої інстанції правильно застосував норми стст.151, 152 ЦПК 2004 року.
У червні 2018 року Особа 3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати зазначені судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що на виконанні в Ужгородському міському відділі ДВС не перебуває жодного документа щодо звернення стягнення на передане за вказаними забезпечувальними договорами нерухоме майно. Крім того, наслідком задоволення позову про визнання недійсними спірних договорів може бути тільки скасування записів про заборону відчуження щодо переданого в іпотеку нерухомого майна. Таким чином, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказане майно ускладнить виконання рішення суду в указаній справі.
У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив від Особи 1 на касаційну скаргу, в якому остання вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а судові рішення судів попередніх інстанцій — законними та обґрунтованими.
У вересні 2018 року від Особи 1 надійшли доповнення до відзиву, в яких остання вказує на необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.
Статтею 388 ЦПК передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є ВС.
Справа надійшла до ВС.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною 2 ст.389 ЦПК передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що Особа 1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір поруки від 4.02.2009 №26/1, договір поруки від 4.02.2009 №65/1, договір іпотеки від 10.06.2006 №65/1 та договір іпотеки від 15.05.2007 №26, укладені між ПАТ «Укрсоцбанк» та нею, посилаючись на те, що підписи від її імені, поставлені в графі «від імені поручителя», виконані не нею, а іншою особою, що підтверджується висновком Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 16.01.2016.
У заяві про забезпечення позову Особа 1 просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на станцію технічного обслуговування, автомийку та магазин, які розміщені на земельній ділянці площею 0,0843 га за Адресою 1, до вирішення справи по суті, посилаючись на те, що невжиття зазначених заходів забезпечення позову ускладнить та зробить неможливим виконання рішення суду, оскільки у разі невиконання вимоги нового кредитора Особи 3 про усунення порушень зобов’язання він задовольнить свої вимоги шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку майно.
На підтвердження доводів, викладених у заяві, Особа 1 надала суду вимогу нового кредитора Особи 3 про усунення порушень від 3.10.2017, в якій Особа 3 як новий кредитор та іпотекодержатель вимагав погасити прострочену заборгованість за вказаними договорами кредиту в сумі $440064,60, в інакшому разі він буде змушений задовольнити свої вимоги за договорами кредиту шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно в спосіб, передбачений укладеними договорами іпотеки згідно із законом «Про іпотеку». Також до заяви додала докази набуття Особою 3 прав нового кредитора як іпотекодержателя. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.01.2011 станція технічного обслуговування, автомийка та магазин за Адресою 1 належать на праві спільної часткової власності Особі 1 та Особі 5 — по 1/2 частині кожному, розміщені на земельній ділянці площею 0,0843 га за вказаною адресою, яка на праві спільної часткової власності належить Особі 1 та Особі 5 по 1/2 частині.
Відповідно до ч.1 ст.151 ЦПК у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим кодексом заходи забезпечення позову.
Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (п.1 ч.1 ст.152 ЦПК 2004 року).
Така ж норма міститься й у ч.3 ст.150 чинного ЦПК.
Отже, забезпечення позову — це вжиття судом, в провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, який може, наприклад, сховати або продати майно, тобто з метою усунення ускладнення або неможливості виконання рішення.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, звертаючись до суду із зазначеною заявою про забезпечення позову, просила накласти арешт на належне їй на праві власності нерухоме майно з метою уникнення можливого звернення стягнення на нього з метою погашення наявних у неї боргів перед кредитором Особою 3.
Місцевим судом при задоволенні заяви про забезпечення позову не було дотримано вимог ч.3 ст.152 ЦПК у редакції 2004 року та необґрунтовано вжито заходів щодо забезпечення позову в спосіб, що не передбачений чинним законодавством, оскільки нормами чинного на час розгляду відповідної заяви ЦПК не було визначено можливості накладення арешту за заявою особи на майно, яке їй належить на праві власності.
Апеляційний суд на зазначені порушення, допущені судом першої інстанції, уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що судова ухвала місцевого суду є законною та обґрунтованою.
Відповідно до ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суди порушили норми процесуального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, постановлені судові ухвали судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні заяви Особи 1 про забезпечення позову.
Керуючись стст.400, 412, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити частково.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.10.2017 та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 12.04.2018 скасувати.
У задоволенні заяви Особи 1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на станцію технічного обслуговування, автомийку та магазин, які розташовані на земельній ділянці площею 0,0842 га за Адресою 1, відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
З моменту її прийняття скасовані ухвали судів першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
