Власник квартири, передавши своє майно в оренду, не звільняється від обов’язку щодо законності його використання. Такий висновок зробив ВС в постанові №757/22685/16-ц.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
12 вересня 2018 року м.Київ №757/22685/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д. (суддя-доповідач),
суддів: БІЛОКОНЬ О.В., ГУЛЬКА Б.І., СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ЧЕРНЯК Ю.В. —,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Печерської районної в м.Києві державної адміністрації та комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м.Києва» на рішення Печерського районного суду м.Києва від 2.12.2016 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 14.03.2017,
ВСТАНОВИВ:
<…> У травні 2016 року Печерська райдержадміністрація, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м.Києва» звернулися до суду з позовом до Особи 1 про припинення дії, яка порушує право.
Позовна заява мотивована тим, що до Печерської РДА постійно звертаються мешканці багатоквартирних будинків зі скаргами на влаштування у квартирах так званих хостелів.
Перебування великої кількості сторонніх людей у будинку створює незручності як для власників квартир у будинку, так і для працівників комунальної системи. Мають місце щоденні скарги від мешканців про порушення санітарних норм у під’їздах, збільшення експлуатаційних витрат на будинок та порушення громадського спокою у вечірні та нічні години.
Розпорядженням голови Печерської РДА «Про створення робочої групи з розгляду питань щодо виявлення фактів використання не за призначенням квартир в багатоквартирних жилих будинках Печерського району м.Києва» від 18.01.2016 №44 створено робочу групу з розгляду питань щодо виявлення фактів використання не за призначенням квартир у багатоквартирних житлових будинках Печерського району, якою проводиться рейди з перевірки квартир, які використовують під так звані хостели, за результатами обстежень складаються акти.
Відповідно до акта від 1.03.2016 встановлено, що квартира за Адресою 1, яка належить на праві приватної власності Особі 1, містить 13 двоярусних ліжок та використовується під «хостел».
Такі дії відповідача порушують норми цивільного та житлового законодавства, суперечать державним будівельним нормам України, порушують житлові права інших мешканців таких житлових будинків, а також призводять до недоотримання житлово-експлуатаційними організаціями, а отже, і міським бюджетом коштів.
Ураховуючи наведене, Печерська РДА та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м.Києва» просили суд зобов’язати Особу 1 припинити дії щодо використання квартири за Адресою 1 не за призначенням, під розташування так званого хостелу (для фактичного тимчасового проживання від 1 до 30 осіб, не пов’язаними родинними відносинами, за плату) та привести вказану квартиру в стан, придатний для постійного проживання однієї сім’ї різного чисельного складу або однієї людини.
Рішенням Печерського районного суду від 2.12.2016 у задоволенні позову Печерської РДА та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м.Києва» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі обрали неправильний спосіб захисту та ними не доведено факту порушення відповідачем їх прав.
Суд указав, що позивачі чітко не зазначають, які саме їхні права та інтереси порушені.
Також суд зазначив, що відповідач не може нести відповідальності за дії орендаря, оскільки передав ТОВ «Виробничий центр «Орто-К» квартиру в оренду, навіть якщо б такі протиправні дії і мали місце, внаслідок чого є неналежним відповідачем згідно ст.33 ЦПК.
Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 14.03.2017 апеляційні скарги Печерської РДА та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м.Києва» відхилено. Рішення Печерського районного суду від 2.12.2016 залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції дотримано вимоги чинного законодавства та цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об’єктивно досліджено обставини справи та дана їм належна оцінка.
Апеляційний суд указав, що наявність функцій контролю за використанням житлового фонду не може реалізовуватись у спосіб покладання на особу за результатами розгляду цивільного позову суб’єкта владних повноважень обов’язку припинити нецільове використання власності. Жодних документів щодо порушених відповідачем прав позивачів до суду надано не було. Документів на підтвердження повноважень позивачів діяти в інтересах інших осіб (територіальної громади) до суду також надано не було.
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерська РДА та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м.Києва», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення їхнього позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дали належної оцінки тому факту, що належна відповідачу квартира використовується не за цільовим призначенням, а як «хостел».
Вказують, що судами не враховано норму ст.382 ЦК, відповідно до якої квартира в багатоквартирному будинку призначена для постійного проживання, у той час, як у спірній квартирі розташований «хостел».
Повноваження позивачів на пред’явлення позову передбачене положеннями законів «Про столицю України місто-герой Київ», «Про місцеві державні адміністрації» та нормами житлового й цивільного законодавства.
У травні 2017 року Особа 1 подав до ВСС заперечення на касаційну скаргу, в якому вказує, що судові рішення судів попередніх інстанції є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Вказує, що суди правильно вказали, що позивачі не довели порушення відповідачем жодних їхніх прав, вони є неналежними позивачами.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час учинення окремих процесуальних дій, розгляду й вирішення справи.
Відповідно до ст.388 ЦПК судом касаційної інстанції в цивільних справах є ВС.
У травні 2018 року справа надійшла до ВС.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
У ч.1 ст.402 ЦПК передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.400 цього кодексу.
Згідно з ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до чч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Судами встановлено, що Особа 1 є власником квартири за Адресою 1.
10.05.2012 між Особою 1 та ТОВ «Виробничий центр «Орто-К» укладено договір найму (оренди) приміщення, за яким відповідач передав останньому усе приміщення в оренду для непромислового використання.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачі не обґрунтували належним чином своїх позовних вимог, не довели порушення своїх прав відповідачем, а викладені ними доводи не дають підстав вважати, що обраний спосіб захисту відповідає закону, оскільки жодних прав позивачів у даному випадку відповідачем порушено не було.
Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.
Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судами, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У ст.15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об’єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов’язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав — це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Таким чином, у розумінні закону суб’єктивне право на захист — це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права та припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст.16 ЦК.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень стст.55, 124 Конституції та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції та конвенції мають вищу юридичну силу (стст.8, 9 Конституції), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст.16 ЦК, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12.06.2013 в справі №6-32цс13.
Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного в ньому проживання (ч.1 ст.382 ЦК).
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (ч.1 ст.383 ЦК).
Звертаючись до суду з позовом, позивачі просили зобов’язати відповідача припинити дії щодо використання квартири не за призначенням, а саме — під розташування «хостелу», та зобов’язати Особу 1 привести квартиру в стан, придатний для постійного проживання однієї сім’ї різного чисельного складу або однієї людини.
Суди взагалі не дали оцінки доводам позовної заяви про те, що належна відповідачу квартира використовується не за цільовим призначенням, що в ній розміщено «хостел». Не взяли до уваги та не оцінили й доказів, надані позивачами, про те, що у вказаній квартирі наявна велика кількість двоярусних ліжок, мешканці будинку звертаються зі скаргами щодо порушення спокою в будинку. Не звернули уваги на посилання позивачів на положення Державних будівельних норм В.2.2/15-2005, відповідно до положень яких квартира — це комплекс взаємопов’язаних приміщень, використовуваних для проживання однієї сім’ї різного чисельного складу або однієї людини.
Відповідно до ст.317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
У ч.4 ст.319 ЦК встановлено, що власність зобов’язує.
Згідно з положеннями ч.7 ст.41 Конституції та ч.5 ст.319 ЦК власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Вказуючи на те, що Особа 1 у будь-якому разі не може нести відповідальності за дії орендаря, внаслідок чого є неналежним відповідачем, суди не взяли до уваги наведені норми матеріального права та не врахували, що саме відповідач є власником квартири, в якій вчиняються дії, які позивачі вимагають припинити у зв’язку з їх незаконністю, та, передавши своє майно в оренду, він не звільняється від зобов’язань щодо законності його використання.
Також, не можна погодитися з висновками апеляційного суду про те, що Печерська РДА та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м.Києва» не довели своє право для звернення до суду із цим позовом, що наявність у позивача функцій контролю за використанням житлового фонду не може реалізовуватись у спосіб покладення на особу за результатами розгляду цивільного позову суб’єкта владних повноважень обов’язку припинити нецільове використання власності. Суди не дали оцінки доводам позову про те, що метою звернення з ним стало недопущення порушення законодавства в цілому шляхом використання квартири не за призначенням, що і є порушенням суб’єктивного права Печерської РДА в частині реалізації пріоритетних напрямків органу державної влади щодо забезпечення законності у сфері використання житлового фонду, контроль за яким на неї покладено.
Також суди не перевірили посилань позивачів щодо порушення відповідачем майнових та немайнових прав територіальних громад у зв’язку з порушенням цільового використання належної відповідачу квартири.
Отже, вирішуючи спір, суди, на порушення вимог стст.212—214, 315 ЦПК 2004 року, належним чином не встановили всіх необхідних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, формально розглянули справу, пославшись на обрання неправильного способу захисту позивачами, не забезпечили повного та всебічного її розгляду, не дали належної оцінки доводам учасників процесу та наданим ними доказам, що призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову Печерської РДА та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м.Києва». Суди фактично самоусунулися від вирішення справи, залишивши спір невирішеним.
Відповідно до вимог чч.1 і 2 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права й не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та давати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені обома судами, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до пп.1, 2 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.4 ст.411 ЦПК справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись стст.400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Печерської районної в м.Києві державної адміністрації та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м.Києва» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м.Києва від 2.12.2016 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 14.03.2017 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
