Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути перешкодою для проведення дій щодо виконання вироку суду. Такий висновок зробив ВС в постанові №623/2000/15-к.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
22 серпня 2018 року м.Київ №623/2000/15-к
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., ЖУРАВЕЛЬ В.І., КОРОТУНА В.М., КУРИЛО В.П. (суддя-доповідач) —
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та м.Ізюм Головного територіального управління юстиції в Харківській області, подану головним держвиконавцем Харіною Я.І., на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 1.11.2017 та постанову Апеляційного суду Харківської області від 17.01.2018,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2017 року головний держвиконавець Ізюмського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Харківській області Харіна Я.І. звернулася до суду із заявою до Особи 3 про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, яке не зареєстроване в установленому законом порядку.
На обґрунтування скарги посилалася на те, що на виконанні Ізюмського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Харківській області перебуває виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 1.03.2016 Ізюмським міськрайонним судом про конфіскацію майна, яке належить Особі 3 на праві приватної власності.
Особа 3 та Особа 4 є співвласником квартири за Адресою 1. Особа 4 померла Інформація 1. Особа 3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Однак свідоцтва про право на спадщину не отримав. На підставі викладеного держвиконавець просила суд вирішити питання про звернення стягнення на квартиру за Адресою 1, частина якої належить Особі 3 на праві сумісної власності, а інша — йому ж на праві спадкування за законом, але не зареєстрована у встановленому законом порядку.
Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду від 1.11.2017 відмовлено головному держвиконавцю Ізюмського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Харківській області Харіній Я.І. в задоволенні подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Особа 3 є єдиним спадкоємцем після смерті Особи 4.
Постановою АСХО від 17.01.2017 ухвалу Ізюмського міськрайонного суду від 1.11.2017 залишено без змін.
Погоджуючись із висновком міськрайонного суду, апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять інформації щодо кола осіб, які проживали зі спадкодавцем на день відкриття спадщини.
У лютому 2018 року головний держвиконавець міжрайонного ВДВС по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та м.Ізюм ГТУЮ в Харківській області Харіна Я.І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Ізюмського міськрайонного суду від 1.11.2017 та постанову АСХО від 17.01.2018, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву держвиконавця.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили фактичних обставин у справі, від яких залежить вирішення спору. Зокрема, Особа 3 є єдиним спадкоємцем після смерті Особи 4 та звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті останньої, а тому вважається таким, що прийняв спадкове майно у вигляді 1/2 частини спірної квартири.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.388 ЦПК судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час учинення окремих процесуальних дій, розгляду й вирішення справи.
Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають установленим у справі обставинам.
Встановлено, що відповідно до вироку Ізюмського міськрайонного суду від 3.06.2015 Особа 3 засуджений до 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке належить останньому на праві приватної власності.
На виконання вироку Ізюмським міськрайонним судом видано виконавчий лист від 1.03.2016.
23.03.2016 головним держвиконавцем Ізюмського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Харківській області винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.
Згідно з довідкою КП «Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації» від 20.04.2016 і копії свідоцтва про право власності на житло від 11.01.99 квартира за Адресою 1 зареєстрована за Особою 3 та Особою 4.
Відповідно до актового запису про смерть від 25.09.2012 Особа 4 померла Інформація 1.
Згідно з листом Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області від 21.06.2017 після смерті Особи 4 із заявою про прийняття спадщини звернувся її син Особа 3. Свідоцтво про право на спадщину не видавалось, оскільки на момент подання заяви Особа 3 відбував покарання в Темнівській виправній колонії №100 Харківської області.
Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (гл.87 ЦК «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (гл.89 ЦК «Оформлення права на спадщину»).
У ч.1 та 3 ст.1268, ч.1 с.1269, ч.1 ст.1270 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого в ст.1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Судами встановлено, що Особа 3 прийняв спадщину після смерті Особи 4, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву.
Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК).
У ч.1 ст.1297 ЦК передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК).
Таким чином, спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності в установленому законом порядку.
Згідно зі ст.1 закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) — сукупність дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією, цим законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.
У ч.4 ст.50 закону «Про виконавче провадження» передбачено, що після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об’єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт і вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об’єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що, хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст.1296 ЦК є правом, а не обов’язком спадкоємця, відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути перешкодою для проведення виконавчих дій щодо виконання вироку суду.
Апеляційний суд, переглядаючи ухвалу міськрайонного суду, на порушення вимог ст.367 ЦПК, доводів апеляційної скарги не перевірив, не дав належної правової оцінки доказам у справі, не перевірив, зокрема, чи прийняв Особа 3 спадщину після смерті Особи 4, питання про звернення стягнення на спірну квартиру відповідно до ч.4 ст.50 закону «Про виконавче провадження» не вирішив.
Згідно з пп.1, 2 і 3 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд: не дослідив зібрані у справі докази; необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірив доводів сторін та наданих на їх підтвердження доказів, винесена у справі постанова апеляційного суду відповідно до ч.3 ст.411 ЦПК підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись стст.402, 409, 411, 416 ЦПК, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу головного держвиконавця міжрайонного ВДВС по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та м.Ізюм ГТУЮ в Харківській області Харіної Я.І. задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Харківської області від 17.01.2018 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова апеляційного суду втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
