Спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов’язання за кредитним договором між юридичними особами, відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Про таке йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2.10.2018.
Банк подав до господарського суду позов до фізичної особи як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов’язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи.
Вказуючи, що прийняття до розгляду господарським судом позову до фізичної особи неминуче порушить права та законні інтереси цієї особи, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що за ст. 45 Господарського процесуального кодексу сторонами в судовому процесі – позивачами і відповідачами – можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
У постанові №910/1733/18 ВП ВС зазначила наступне. З дати набрання чинності останньої редакції ГПК до юрисдикції господарських судів належать спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо сторонами цього основного зобов’язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб’єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, не має значення для визначення підсудності господарському суду щодо розгляду відповідної справи.
_03_03.png)
