Суди повинні зараховувати попереднє ув’язнення до строку покарання, а не враховувати цей строк, призначаючи покарання. Такий висновок зробив ВС в постанові №320/5924/16-к.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
30 серпня 2018 року м.Київ №320/5924/16-к
Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — МАРЧУКА О.П.,
суддів: МОГИЛЬНОГО О.П., НАСТАВНОГО В.В. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Апеляційного суду Запорізької області від 12.04.2017 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016080140004232, за обвинуваченням
Особи 1, Інформація 1, уродженця с.Малишівка Запорізького району Запорізької області, жителя Адреса 1, раніше судимого — 18.02.2016 вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області за ч.1 ст.187 КК до 4-х років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК Особу 1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов’язків, установлених ст.76 КК, у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.11.2016 Особу 1 засуджено за ч.2 ст.185 КК до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ч.1 ст.71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18.02.2016, і призначено Особі 1 остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 2 місяці.
На підставі ч.5 ст.72 КК в строк відбування покарання за цим вироком зараховано строк попереднього ув’язнення з 26.10.2015 до 18.02.2016, з 1.09.2016 до 29.11.2016 із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.
Згідно з вироком Особу 1 визнано винним у тому, що він 14.08.2016, о 21:35 год., перебуваючи у приміщенні магазину ТОВ «АТБ-маркет «Продукти — 1020», розташованого на бульварі 30-річчя Перемоги, 1а м.Мелітополя Запорізької області, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, із корисливих мотивів, діючи повторно, за попередньою змовою групою осіб, спільно з Особою 2 (матеріали щодо якого виділені в окреме провадження), керуючись спільним умислом, таємно викрав майно магазину ТОВ «АТБ-маркет «Продукти — 1020» на загальну суму 277 грн., чим заподіяв зазначеній установі матеріальну шкоду на вказану суму.
Вироком АСЗО від 12.04.2017 вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.11.2016 в частині призначеного Особі 1 покарання скасовано. Постановлено новий вирок, яким Особу 1 засуджено за ч.2 ст.185 КК до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ч.1 ст.71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Особі 1 остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців.
На підставі ч.5 ст.72 КК до строку відбування покарання за цим вироком зараховано строк попереднього ув’язнення з 30.11.2016 до 12.04.2017 із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону, що призвело до м’якості призначеного покарання. Зазначає, що апеляційний суд хоча й скасував вирок місцевого суду в частині призначеного Особі 1 покарання і постановив свій вирок, проте залишив поза увагою вимоги ч.4 ст.71 КК та призначив покарання, яке не є більшим від покарання за попереднім вироком, тобто без дотримання вимог вказаної норми.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який виступив на підтримку поданої касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст.438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст.434 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновок суду про доведеність винуватості Особи 1 та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.185 КК у касаційній скарзі не оспорюється.
Що стосується доводів прокурора щодо неправильного застосування кримінального закону, закону про кримінальну відповідальність у зв’язку з порушенням вимог ч.4 ст.71 КК, що призвело до призначення засудженому покарання, яке не є більшим від покарання за попереднім вироком, то колегія суддів вважає їх обґрунтованими.
Відповідно до вимог чч.1, 4 ст.71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання скоїв новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
У провадженні щодо Особи 1 суд апеляційної інстанції зазначену вимогу закону не виконав.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, за вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18.02.2016 Особу 1раніше було засуджено за ч.1 ст.187 КК до 4-х років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК Особу 1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки. Крім того, на підставі ч.5 ст.72 КК до строку покарання за цим вироком зараховано строк попереднього ув’язнення з 26.10.2015 до 18.02.2016 із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.
Проте в період іспитового строку засуджений скоїв новий злочин, передбачений ч.2 ст.185 КК. Тому остаточне покарання Особі 1 мало б бути призначене за правилами чч.1, 4 ст.71 КК, а саме — у вигляді позбавлення волі строком більш ніж 4 роки.
Оскільки місцевий суд при визначенні Особі 1 покарання не дотримався вимог ч.4 ст.71 КК, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій порушувалися питання скасування вироку суду і постановлення нового вироку.
Апеляційний суд, розглянувши провадження за апеляційною скаргою прокурора, хоча й скасував вирок місцевого суду в частині призначеного Особі 1 покарання та ухвалив свій вирок, проте, на порушення вимог ст.420 КПК, належно не проаналізував змісту його апеляційної скарги й призначив засудженому покарання, яке не є більшим від покарання за попереднім вироком, тобто неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність, що є підставою для скасування судового рішення.
При цьому, як правильно зазначається у касаційній скарзі прокурора, суд, на порушення вимог ст.71 КК, спочатку зарахував до строку покарання попереднє ув’язнення, яке не є покаранням, а після цього призначив остаточне покарання від одного з покарань, яке входить у його сукупність.
Відповідно до положень ст.1 закону «Про попереднє ув’язнення» попереднє ув’язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Таким чином, попереднє ув’язнення не є покаранням, оскільки особа перебуває в місцях ув’язнення ще до постановлення вироку. Водночас перебування особи в умовах ізоляції від суспільства за характером обмежень, покладених на особу, фактично прирівнюється до позбавлення волі як виду покарання. Тому відповідно до норм кримінального права суди повинні обов’язково зараховувати попереднє ув’язнення до строку покарання, що призначається судом, а не враховувати цей строк, призначаючи покарання.
Так, апеляційний суд, визначаючи невідбуту частину покарання з урахуванням часу тримання особи під вартою з 26.10.2015 до 18.02.2016, зменшив строк остаточного покарання у вигляді позбавлення волі з 4-х років до 3-х років 4-х місяців 16 днів.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК до строку відбування покарання за вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.11.2016 Особі 1 зараховано зазначений строк попереднього ув’язнення із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.
З урахуванням викладеного вирок апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно зважити на наведене та прийняти законне й обґрунтоване рішення.
У зв’язку з тим що у касаційній скарзі ставиться питання про погіршення становища Особи 1, який відбуває покарання реально, колегія суддів вважає за необхідне продовжити тримання Особи 1 під вартою.
Керуючись стст.433, 434, 436 КПК, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Вирок Апеляційного суду Запорізької області від 12.04.2017 щодо Особи 1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою Особи 1 вважати продовженим до 60 днів.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
