Відсутність службового посвідчення є законною підставою для недопуску посадових осіб до перевірки, що унеможливлює застосування адміністративного арешту майна. Такий висновок зробив ВС в постанові №820/18328/14.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
21 серпня 2018 року м.Київ №820/18328/14
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого — ХАНОВОЇ Р.Ф.,
суддів: ГОНЧАРОВОЇ І.А., ОЛЕНДЕРА І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сплав» на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2014 у складі судді Чудних С.О. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2015 у складі колегії суддів: Курило Л.В., Русанова В.Б., Присяжнюк О.В. у справі №820/18328/14 за поданням Західної об’єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області до ТОВ «Компанія «Сплав» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків,
УСТАНОВИВ:
7.11.2014 Західна об’єднана ДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області звернулася до суду з поданням до ТОВ «Компанія «Сплав» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, застосованого на підставі рішення в.о. начальника податкового органу про застосування адміністративного арешту майна від 6.11.2014.
25.12.2014 ХОАС постановою, залишеною без змін ухвалою ХААС від 11.02.2015, подання податкового органу задовольнив у повному обсязі, підтвердив обґрунтованість адміністративного арешту майна товариства, застосованого на підставі рішення в.о. начальника Західної об’єднаної ДПІ м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області про застосування адміністративного арешту майна від 6.11.2014.
Ухвалюючи постанови, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, оскільки платник податків не допустив посадових осіб органу державної податкової служби до проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення, керівник органу правомірно та обґрунтовано застосував умовний адміністративний арешт майна платника податків.
5.03.2015 товариство подало касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій указує на ненадання належної правової оцінки обставинам справи, неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи, просить змінити рішення суду апеляційної інстанції, скасувавши постанову суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги обґрунтовує тим, що в особи, яка прибула на підприємство, було відсутнє службове посвідчення, а тому посадові особи органу контролю не мали права приступати до проведення перевірки, вважає, що відмова у допуску до документів товариства є законною.
11.03.2015 ухвалою Вищого адміністративного суду відкрито провадження за касаційною скаргою товариства та витребувано з ХОАС справу №820/18328/14.
28.04.2015 справа надійшла на адресу ВАС. 18.01.2018 передана до ВС.
Заперечення (відзив) на касаційну скаргу від податкового органу до суду не надходили, що не перешкоджає перегляду судових рішень по суті.
Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до ст.345 Кодексу адміністративного судочинства.
Згідно з ч.3 ст.3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
ВС, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до чч.1, 2, 3 ст.242 КАС судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналогічні вимоги містять положення ст.159 КАС у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що, на виконання наказу ДФС від 31.07.2014 №22, у зв’язку із ненаданням відповіді та її документального підтвердження на запитувану інформацію, відповідно до наказу в.о. начальника Західної ОДПІ м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 3.11.2014 №2425 щодо направлення на перевірку від 3.11.2014 №1957 головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту Бездєтко В.М. здійснено вихід за юридичною адресою ТОВ «Компанія «Сплав».
Однак уповноважена особа відповідача не допустила до проведення перевірки фахівця органу контролю у зв’язку із відсутністю в нього службового посвідчення.
Через неможливість розпочати планову виїзну перевірку товариства фахівці органу контролю склали акт «відмови від допуску до проведення виїзної позапланової перевірки ТОВ «Компанія «Сплав» від 4.11.2014 №*.
На підставі акта начальник відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту подав до в.о. начальника Західної об’єднаної ДПІ м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області звернення від 6.11.2014 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків.
6.11.2014 за результатами розгляду вказаного звернення в.о. начальника податкового органу прийняв рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків ТОВ «Компанія «Сплав».
З метою підтвердження обґрунтованості накладення арешту податковий орган звернувся із зазначеним поданням до ХОАС.
Задовольняючи подання, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що орган контролю виконав вимогу ст.94 Податкового кодексу щодо прийняття рішення про застосування умовного адміністративного арешту від 6.11.2014 та протягом визначеного законом терміну із дотриманням ст.1833 КАС уніс подання про підтвердження обґрунтованості адмінарешту майна платника податків.
Відхиляючи доводи товариства щодо законного недопуску посадових осіб органу контролю до проведення перевірки з підстав непред’явлення службового посвідчення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що з направленнями та наказом про проведення перевірки уповноважена особа товариства ознайомлена у передбаченому законом порядку, а також врахували пред’явлення посадовою особою податкового органу замість службового посвідчення витягу з наказу від 1.07.2013 №2-о про призначення на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту.
Суди попередніх інстанцій урахували ту обставину, що на момент проведення перевірки податкова інспекція перебувала в процесі реорганізації, а тому видача службових посвідчень установленого зразка була неможлива з об’єктивних причин.
Згідно з чч.1, 2 ст.341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Стаття 94 ПК установлює адміністративний арешт майна. За положеннями п.94.1 цієї статті, адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом. Обставини застосування арешту майна наведені в п.94.2, а в пп.94.2.3 передбачено застосування адміністративного арешту у випадку, коли платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу контролю до проведення перевірки.
Умови та порядок допуску посадових осіб органів контролю до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок визначені ст.81 ПК.
Пунктом 81.1 цієї статті встановлено, що посадові особи органу контролю мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим кодексом, та за умови пред’явлення або надіслання у випадках, передбачених цим кодексом, таких документів:
— направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу контролю, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб’єкта (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи — платника податку, який перевіряється) або об’єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу контролю або його заступника, що скріплений печаткою цього органу;
— копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу контролю, найменування та реквізити суб’єкта (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи — платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці — адреса об’єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника органу контролю або його заступника, що скріплений печаткою цього органу;
— службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред’явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам, або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред’явлення вказаних документів, що оформлені з порушенням вимог, установлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу контролю до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Судами попередніх інстанцій установлений факт непред’явлення посадовою особою органу контролю службового посвідчення, що є законною підставою згідно з п.81.1 ст.81 ПК для недопущення посадових (службових) осіб органу контролю до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Суд вважає помилковою позицію судів попередніх інстанцій стосовно того, що пред’явлення посадовою особою податкового органу при виході на перевірку витягу з наказу про призначення на посаду замість службового посвідчення надає право приступити до проведення перевірки. Пункт 81.1 ст.81 ПК установлює вичерпний перелік документів, що мають бути пред’явлені посадовими особами податкового органу в повному обсязі платнику податків, що є обов’язковою умовою, яка дає право приступити до проведення перевірки. Ця норма не передбачає альтернативних видів документів, які можуть замінити службове посвідчення.
Тому відсутність службового посвідчення є законною підставою для недопуску посадових осіб органу контролю до перевірки, що унеможливлює застосування податковим органом адмінарешту майна на підставі пп.94.2.3 п.94.2 ст.94 ПК.
Крім того, в межах спірних правовідносин підлягають дослідженню норми, за якими передбачено правове регулювання застосування видів адміністративного арешту майна платника податків.
Відповідно до приписів ст.94 ПК адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом.
Арешт майна може бути застосовано, якщо з’ясується, зокрема, що платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу контролю.
Арешт майна може бути повним або умовним.
Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов’язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.
Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов’язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником органу контролю, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.
Аналіз наведених норм доводить, що наслідки застосування повного та умовного арешту майна залежно від його виду є різними.
Керівник органу контролю (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у п.94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.
Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, керівник податкового органу застосував умовний адміністративний арешт майна платника податків.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1833 КАС провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.
Звертаючись до суду, податковий орган просив підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна, без визначення його виду.
Постановою суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції, підтверджена обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків без визначення виду адміністративного арешту.
Враховуючи, що повний та умовний адміністративні арешти мають різні правові наслідки, застосовуючи винятковий спосіб забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначення виду адміністративного арешту, підтвердження обґрунтованості якого здійснюється в судовому порядку, є обов’язковим. Без зазначення виду адміністративного арешту майна платника податків, про підтвердження обґрунтованості якого просить податковий орган, судове рішення втрачає елемент правової визначеності як для сторін спору, так і для необмеженого кола осіб.
ВС визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, унаслідок чого касаційна скарга товариства підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні подання.
Керуючись стст.341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ «Компанія «Сплав» задовольнити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2015 у справі №820/18328/14 скасувати, відмовити у задоволенні подання Західної об’єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області до ТОВ «Компанія «Сплав» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є oстатoчнoю й oскаpженню не підлягає.
_03_03.png)
