Якщо позов подано боржником за кредитним договором, відповідачами в цій справі повинні бути як кредитор, так і поручитель. Такий висновок зробив ВС в постанові №910/174/17.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
8 серпня 2018 року м.Київ №910/174/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий: ТКАЧ І.В.,
судді: СТРАТІЄНКО Л.В., СТУДЕНЕЦЬ В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 та рішення Господарського суду м.Києва від 13.12.2017 у справі за позовом фізичної особи — підприємця Минди В.Ю. до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Особа 5 про визнання договору нікчемним,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У грудні 2016 року ФОП Минда В.Ю. звернувся до Господарського суду м.Києва з позовом до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання договору поруки від 26.12.2007 нікчемним.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016, яка набрала законної сили, договір банківського рахунку від 13.12.2007 №883, кредитний договір про відкриття кредитної лінії від 26.12.2007 №2391, договори про внесення змін №1 та №2 до вказаного кредитного договору, які нібито були укладені між сторонами, визнано нікчемними. Також судовою почеркознавчою експертизою, проведеною Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз в межах справи №910/23094/14, встановлено, що договір поруки від 26.12.2007 позивач не підписував, а тому є всі підстави вважати договір поруки нікчемним.
2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. Звертаючись з позовом, позивач зазначив про те, що йому стало відомо, що між ним як позичальником (клієнтом) та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (банком) укладено ряд договорів, а саме:
договір банківського рахунку від 13.12.2007 №883, за умовами якого банк відкриває клієнту розрахунковий рахунок №* та надає послуги, пов’язані з прийняттям, зарахуванням коштів на рахунок, переказом грошей з рахунку (на рахунок) клієнта, видачею останнім грошей у готівковій формі;
кредитний договір про відкриття кредитної лінії від 26.12.2007 №2391, з урахуванням внесених до нього змін згідно з договорами від 1.09.2008 №1 та від 1.12.2008 №2, за умовами якого банк зобов’язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 3100000,00 грн., а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти;
договір поруки від 26.12.2007, у якому стороною, крім позичальника (ФОП Минда В.Ю.) та кредитора (ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») за зобов’язаннями позичальника за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 26.12.2000 №2391 виступив його поручитель — Особа 5.
2.2. Заперечуючи укладення (підписання) зазначених договорів зі свого боку, ФОП Минда В.Ю. звернувся до Господарського суду м.Києва з позовом до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача — Особи 5 про визнання нікчемними кредитного договору про відкриття кредитної лінії №2391, договорів про внесення змін до нього та договору банківського рахунку №883.
2.3. Рішенням Господарського суду м.Києва від 15.03.2016 в позові відмовлено повністю.
Постановою КАГС від 22.06.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду від 4.10.2016, задоволено позов фізособи-підприємця Минди В.Ю. до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» про визнання договорів нікчемними. Визнано нікчемними договір банківського рахунку №883, кредитний договір про відкриття кредитної лінії №2391, договори про внесення змін до кредитного договору, які укладені між фізособою-підприємцем Миндою В.Ю. та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк».
Задовольняючи позов, КАГС виходив з того, що договір банківського рахунку №883, кредитний договір про відкриття кредитної лінії №2391, договір про внесення змін №1 до кредитного договору від 26.12.2007 №2391 та договір про внесення змін №2 до кредитного договору від 26.12.2007 №2391 є нікчемними в силу ст.1055 ЦК, ст.207 ГК, оскільки не підписувалися Миндою В.Ю., який є стороною договору.
Зазначені обставини підтверджуються висновком судового експерта, згідно з яким спірні правочини, а саме: договір від 13.12.2007 №883, кредитний договір, договір про внесення змін №1 та договір про внесення змін №2 ФОП Минда В.Ю. не підписував. Досліджувані підписи від імені ФОП Минди В.Ю. в графі «ФОП В.Ю. Минда» в оригіналі кредитного договору, оригіналі договору про внесення змін №1 та оригіналі договору про внесення змін №2 виконані не громадянином Миндою В.Ю. (Інформація 1), а іншою особою, з наслідуванням підпису громадянина Минди В.Ю.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
3.2. 13.12.2017 рішенням Господарського суду м.Києва позов задоволено. Визнано нікчемним договір поруки від 26.12.2007, укладений між фізособою-підприємцем Миндою В.Ю. та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк». Здійснено розподіл судового збору.
3.3. 19.03.2018 постановою КАГС рішення Господарського суду м.Києва від 13.12.2017 залишено без змін.
3.3.1. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили з того, що спірний договір поруки забезпечував належне виконання боржником основного зобов’язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 26.12.2007 №2391, який визнано господарським судом нікчемним, а тому зазначена обставина тягне за собою і визнання нікчемним спірного договору поруки як похідного, тобто залежного від основного. Крім того, висновком експертизи, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз в рамках справи №910/23094/14, встановлено, що підпис від імені ФОП Минди В.Ю. у кредитному договорі про відкриття кредитної лінії від 26.12.2007 №2391, договорах про внесення змін №1 та №2 до кредитного договору №2391 від 26.12.2007 та від 1.09.2008, а також в договорі поруки від 26.12.2007, виконаний не громадянином Миндою В.Ю. (Інформація 1), а іншою особою (однією особою) з наслідуванням його підпису.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
4.1. 12.04.2018 ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову КАГС від 19.03.2018, рішення Господарського суду м.Києва від 13.12.2017 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
4.2. Скаржник обґрунтовує вимоги, що містяться в касаційній скарзі, зокрема, такими доводами.
4.2.1. Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
4.2.2. Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, по захист якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
4.2.3. Згідно з приписами стст.553, 554 ЦК договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов’язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов’язанні, забезпеченому порукою. Обов’язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно, відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.
4.2.4. Позовну заяву до господарського суду було подано фізособою-підприємцем Миндою В.Ю., що є боржником за основним зобов’язанням перед ПАТ «Промінвестбанк». При цьому поручителем за спірним договором поруки є Особа 5. Одночасно позивач висунув матеріально-правові вимоги щодо визнання договору поруки, що був укладений як забезпечення зобов’язань за кредитними договорами. Проте з огляду на правову природу договору поруки позивач жодним чином не довів, а суди не з’ясували наявність або відсутність порушеного права чи інтересу позивача.
4.3. Відзив ФОП Минди В.Ю. на касаційну скаргу, поданий до Верховного Суду із супровідним листом 20.06.2018, залишається без розгляду відповідно до положень ч.1 ст.301, ч.1 ст.252, ч.2 ст.207 Господарського процесуального кодексу, оскільки його подано поза межами строку, встановленого в ухвалі ВС від 5.05.2018.
4.4. Склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 21.06.2018, який міститься в матеріалах справи.
4.5. 8.08.2018 ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» подало клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з тим, що адвокат банку перебуває у відпустці з 26.07.2018 до 12.08.2018. Враховуючи наведене, відповідач просить відкласти розгляд справи на іншу дату.
4.6. Верховний Суд, розглянувши вказане клопотання про відкладення розгляду справи, зазначає таке.
4.7. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, виходячи зі змісту стст.202, 216 ГПК, ВС не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, з урахуванням того, що розгляд касаційної скарги обмежений процесуальними строками, зокрема ст.306, а відкладення справи призведе лише до необґрунтованого затягування її розгляду. Крім того, відповідно до змісту ухвал ВС явка сторін не визнавалася обов’язковою.
Отже, ВС вважає можливим розгляд касаційної скарги за відсутності представника відповідача, повідомленого належним чином та з урахуванням того, що ця справа вже відкладалася ухвалами суду від 27.06.2017.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених ст.300 ГПК, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність установлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, ВС у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Щодо суті касаційної скарги
5.2.1. Спір у справі стосується визнання договору поруки від 26.12.2007 нікчемним.
5.2.2. Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями чч.1, 2 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Частиною 2 ст.215 ЦК передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Як установлено господарськими судами, предметом позову є визнання недійсним трьохстороннього договору поруки від 26.12.2007, який укладений між позичальником (ФОП Миндою В.Ю.), кредитором (ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та поручителем (Особою 5).
5.2.3. Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що згідно з приписами стст.553, 554 ЦК договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов’язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж стосується боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов’язанні, забезпеченому порукою. Обов’язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно, відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.
Так, поручителем за спірним договором поруки є Особа 5, а кредитором — ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».
Водночас з позовом у цій справі звернувся боржник, тобто особа, згода якої на укладення договору не вимагається.
Зазначаючи про те, що кредитний договір, на підставі якого укладався договір поруки, визнано судом нікчемним, господарські суди дійшли висновку про те, що договір поруки також є нікчемним як похідний від основного.
Однак господарські суди належним чином не встановили, чим саме спірний договір поруки порушує права та інтереси позивача як боржника за кредитним договором, який забезпечений порукою. Також господарські суди, зауваживши, що сторони договору не зобов’язані виконувати умови нікчемного договору (навіть якщо суд не визнавав його недійсним), не зазначали, яким чином такий договір порушує права особи, яка звернулася з позовом у цій справі.
5.2.4. Верховний Суд уважає за необхідне зазначити: рішення щодо господарського спору повинне прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, встановленими господарським судом, тобто з’ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення має ґрунтуватись на повному з’ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь в процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Як вбачається зі змісту постанови від 27.11.2017, Вищий господарський суд зазначив про те, що позивач пред’явив позовну вимогу про визнання нікчемним спірного договору поруки фактично і до Особи 5 як безпосереднього підписанта і сторони договору (поручителя), якого ухвалою Господарського суду м.Києва від 6.01.2017 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
У зв’язку із цим у постанові касаційної інстанції зазначено, що господарські суди, всупереч вимогам ч.3 ст.21 та ст.24 ГПК, не вирішили питання щодо наявності достатніх підстав для залучення Особи 5 до участі у справі як відповідача. Крім того, суди також не встановили: виступав Особа 5 у спірному договорі поруки як фізична особа чи як фізична особа — підприємець, що є істотним питанням для розгляду справи, оскільки відповідно до положень стст.1, 12 ГПК спір про визнання недійсним договору поруки, укладеного між юридичною особою та фізичною особою, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, непідвідомчий господарським судам.
Згідно із ч.1 ст.11112 ГПК (в редакції, чинній на час прийняття постанови ВГС від 27.11.2017, рішення Господарського суду м.Києва від 13.12.2017) та ч.1 ст.316 ГПК (в редакції, чинній на час прийняття постанови КАГС від 19.03.2018) вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що суд узагалі не виконав вказівок суду касаційної інстанції, тоді як суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що сторонами спірного договору є юридична особа, фізична особа — підприємець та фізична особа, при цьому фізична особа не є відповідачем, що не суперечить ст.21 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017).
5.2.5. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що договір, який позивач просить визнати нікчемним, є трьохстороннім правочином і позов про його недійсність подається до решти сторін зазначеного правочину, з якими наявний матеріально-правовий спір, і такі сторони мають бути залучені до участі у справі.
Враховуючи, що позов подано боржником за кредитним договором, відповідачами в цій справі повинні бути як кредитор, так і поручитель.
Відповідно до стст.24, 65 ГПК в редакції, чинній станом на момент розгляду цієї справи в суді першої інстанції, господарський суд за наявності достатніх підстав та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору вирішує в тому числі питання про залучення до участі у справі іншого відповідача.
Водночас господарський суд першої інстанції, залучивши до участі у справі Особу 5 як третю особу, не надав правового значення тому, що Особа 5 є поручителем за договором, що оспорюються. Вирішення цієї справи безпосередньо зачіпає інтереси Особи 5, якого господарським судом не було залучено до участі у справі як відповідача.
У свою чергу суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції наведеного недоліку не усунув.
Отже, під час вирішення спору суд як першої, так і апеляційної інстанції не врахував предмета спору в цій справі та, на порушення вимог стст.24, 65 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017), стст.182, 183, 269 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017), не залучив до участі у справі як відповідача поручителя за оспорюваним договором, тоді як рішення у справі стосуються його прав та обов’язків.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні цього спору суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися вимог стст.43, 47, 43, 24, 65, 84, 105 ГПК (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення першої інстанції) та вимог стст.2, 73, 86, 104, 182, 183, 269 ГПК (в редакції, чинній на момент ухвалення постанови апеляційної інстанції) щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного й об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суди не дослідили всіх зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права.
6.2. Відповідно до ч.3 ст.310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
У ч.4 ст.310 ГПК встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущено судами першої та апеляційної інстанцій, справа має бути передана на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
6.3. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, — скасуванню з переданням справи на новий розгляд до Господарського суду м.Києва.
6.4. При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об’єктивного встановлення обставин справи, прав та обов’язків сторін і залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.
7. Судові витрати
7.1. Відповідно до ст.315 ГПК у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
7.2. Частиною 14 ст.129 ГПК передбачено: якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись стст.300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 та рішення Господарського суду м.Києва від 13.12.2017 у справі №910/174/17 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до Господарського суду м.Києва.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
