До стажу, що дає право на відставку судді, зараховується час роботи саме на посадах прокурорів, а не в органах прокуратури. Такий висновок зробив ВС в рішенні №9901/602/18.
Верховний Суд
Іменем України
Рішення
12 липня 2018 року м.Київ №9901/602/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого — СМОКОВИЧА М.І.,
суддів: БЕВЗЕНКА В.М., БІЛОУСА О.В, ЖЕЛТОБРЮХ І.Л., СТРЕЛЕЦЬ Т.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою Особи 6 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення, зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Особа 6 звернувся до Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді як суду першої інстанції з позовною заявою до ВРП про:
• визнання неправомірним і скасування рішення ВРП про відмову в задоволенні заяви Особи 6 про звільнення у відставку з посади судді Апеляційного суду Чернігівської області від 10.05.2018 №1358/0/15-18;
• зобов’язання ВРП повторно розглянути заяву Особи 6 від 6.04.2018 про звільнення у відставку з посади судді АСЧО відповідно до п.4 ч.6 ст.126 Конституції.
Ухвалою від 4.06.2018 ВС відкрив провадження в справі за зазначеним адміністративним позовом і призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні (з викликом сторін) на 12.07.2017. Тією ж ухвалою суд установив сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Особа 6, посилаючись на ч.1 ст.116 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, абз.4 п.34 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, зазначив, що станом на 6.04.2018 він як суддя набув право на відставку, оскільки мав необхідний для цього стаж. При прийнятті спірного рішення ВРП не врахувала всіх обставин, які мали істотне значення, зокрема залишила поза увагою постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.07.2017, якою йому до стажу судді, що дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання, зараховано період роботи на посаді стажиста прокурора м.Чернігова з 2.06.97 до 30.03.98 та помічника стажиста прокурора м.Чернігова з 30.03.98 до 29.06.99.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з тих самих підстав, які викладені в позовній заяві та відповіді на відзив, просила позов задовольнити.
ВРП надіслала відзив на позов, а також матеріали, на підставі яких прийняла спірне рішення. Серед іншого відповідач зазначив, що посади помічника стажиста і стажиста прокуратури м.Чернігова, на яких працював позивач з червня 1997 до червня 1999 року, в розумінні законів «Про прокуратуру» та «Про статус суддів» не належать до прокурорських посад, відповідно, немає підстав для зарахування цього періоду роботи позивача до стажу, який дає право на відставку судді.
Представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідив надані ними докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень і на цій підставі встановив таке.
Указом Президента від 4.08.2003 №802-2003 Особа 6 призначений суддею Чернігівського районного суду Чернігівської області.
Постановою Верховної Ради від 4.06.2009 №1455-6 позивач обраний суддею АСЧО безстроково.
6.04.2018 Особа 6 звернувся до ВРП із заявою про звільнення з посади судді у відставку відповідно до п.4 ч.6 ст.126 Конституції.
За наслідками розгляду заяви і доданих до неї документів ВРП прийняла рішення від 10.05.2018 №1358/0/15-18, яким відмовила Особі 6 у звільненні з посади судді у відставку з мотивів відсутності у нього стажу роботи, необхідного для звільнення із цієї підстави.
Так, у спірному рішенні ВРП зазначила, що стаж роботи Особи 6 на посаді судді становить 14 років 7 місяців 21 день, а загальний стаж роботи Особи 6, який дає йому право на відставку, на дату розгляду ВРП його заяви становить 17 років 11 місяців 7 днів, а не 20 років, як вважає позивач.
За результатами вивчення доданих до заяви позивача документів щодо визначення наявності чи відсутності у нього стажу, необхідного для звільнення у відставку, а саме: актів про призначення та обрання на посаду судді, копій трудової книжки, диплома — ВРП установила, що Особа 6 працював на посадах стажиста прокуратури м.Чернігова з червня 1997 до березня 1998 року, помічника стажиста прокуратури м.Чернігова з березня 1998 до червня 1999 року.
З посиланням на абз.4 п.34 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII, на ч.4 ст.43 закону «Про статус суддів» від 15.12.92 №2862-ХІІ зі змінами, внесеними законом від 24.02.94 №4015-XII, а також на положення ст.56 закону «Про прокуратуру» від 5.11.91 №1789-XII (чинного на час перебування Особи 6 на службі в прокуратурі м.Чернігова), в якій міститься роз’яснення поняття «прокурор», та на положення ст.501 закону №1789-XII ВРП констатувала, що період перебування Особи 6 на посадах стажиста прокуратури м.Чернігова та помічника стажиста прокуратури м.Чернігова не відноситься до прокурорських посад в розумінні законів №1789-XII та №2862-ХІІ, а тому не може зараховуватися до стажу, що дає судді право на відставку.
Щодо іншої діяльності Особи 6 на посадах помічника прокурора м.Чернігова з червня 1999 до березня 2000 року, прокурора відділу підтримки державного обвинувачення в судах прокуратури м.Чернігова з березня 2000 до квітня 2001 року та головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення діяльності суддів управління юстиції в Чернігівській області із серпня 2001 до березня 2003 року ВРП указала, що вона (загальною тривалістю 3 роки 3 місяці 16 днів) підлягає зарахуванню.
Отже, як зазначено в рішенні, загальний стаж роботи Особи 6, який дає йому право на відставку, на дату розгляду ВРП становить 17 років 11 місяців 7 днів, що недостатньо для звільнення з посади судді у відставку.
Не погодившись із рішенням, Особа 6 звернувся із цим позовом до ВС як суду першої інстанції.
Колегія суддів установила, що спірні правовідносини виникли у зв’язку з тим, що ВРП, вирішуючи питання про звільнення позивача з посади судді у відставку, не зарахувала до стажу, що дає право на звільнення із цієї підстави, періоду роботи позивача на посаді помічника стажиста і стажиста прокуратури м.Чернігова (загальною тривалістю 2 роки і 26 днів). При вирішенні спору в цьому аспекті колегія суддів виходила з такого.
Відповідно до п.4 ч.6 ст.126 Конституції однією з підстав звільнення судді є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
У рішенні від 19.11.2013 №10-рп/2013 Конституційний Суд серед іншого зазначив, що «відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання».
Згідно із чч.1, 2 ст.112 закону №1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених ч.6 ст.126 Конституції.
Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому законом «Про Вищу раду правосуддя».
За правилами ч.1 ст.116 закону №1402-VIII, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менш як 20 років, що визначається згідно із ст.137 цього закону, має право подати у відставку.
Відповідно до ст.137 закону №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів, державного арбітра колишнього Державного арбітражу, арбітра відомчих арбітражів, судді КС; члена ВРП, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Згідно з абз.4 п.34 розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII за суддями, призначеними чи обраними на посаду до набрання чинності цим законом, зберігається визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
В абз.2 ч.4 ст.43 закону №2862-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді) передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов’язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі, Вищому арбітражному суді, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менш як 10 років.
Відповідно до роз’яснення поняття «прокурор», яке міститься в ст.56 закону №1789-XII (в редакції, чинній на час роботи позивача в органах прокуратури), прокурори — це: Генеральний прокурор, перший заступник, заступники Генпрокурора, їхні старші помічники та помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, мм.Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їхні перші заступники, заступники, міжрайонні прокурори, прокурори міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їхні перші заступники і заступники, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їхні перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах своєї компетенції.
Окрім того, відповідно до ч.5 ст.501 закону №1789-XII «Пенсійне забезпечення працівників прокуратури», на яку посилається ВРП у рішенні, до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується: прокурорським працівникам (п.«б» ч.2 цієї статті) — час роботи на прокурорських посадах, перелічених у ст.56 цього закону, в тому числі у військовій прокуратурі; слідча робота в органах прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки; робота суддею; частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
Отже, в аспекті спірних правовідносин колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що, за змістом ст.43 закону №2862-ХІІ, до стажу роботи, що дає право на відставку судді, крім роботи на посадах суддів, зараховується час роботи саме на посадах прокурорів. Роз’яснення цього поняття («прокурор») міститься у ст.56 закону №1789-XII і саме в такому значенні слід трактувати посаду «прокурор» та застосовувати положення ст.43 закону №2862-ХІІ в цій частині (застосування якої до спірних правовідносин ґрунтується на положеннях абз.4 п.34 розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII), коли йдеться про вирішення питання щодо можливості зарахування періоду роботи в прокуратурі до стажу, який дає право на відставку судді.
Посада «помічник стажиста» і «стажист» прокуратури не охоплюється поняттям «прокурор», визначення якого міститься у ст.56 закону №1789-XII, тому законних підстав для зарахування періодів роботи на вказаних посадах до стажу, який дає право на відставку судді, немає.
З приводу посилання позивача на ч.5 ст.501 закону №1789-XII (у редакції, викладеній згідно із законом від 12.07.2001 №2663-ІІІ) можна сказати, що положення, які містить зазначена стаття, стосуються можливості зарахування періоду роботи на посаді стажиста в органах прокуратури до двадцятирічного стажу, який дає право на пенсію за вислугу років (прокурорам і слідчим), тоді як щодо позивача вирішується питання про зарахування періодів його роботи в органах прокуратури до стажу, який дає йому право на відставку як судді.
Окрім того, варто зауважити, що в період, коли позивач працював на посадах «помічник стажиста» і «стажист» прокуратури м.Чернігова (червень 1997 — червень 1999 року), ст.501 закону №1789-XII була викладена в іншій редакції, зокрема не містила положень, про які сказано вище.
Що стосується посилань на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.07.2017 у справі №826/1097/17, яку, на переконання позивача, ВРП безпідставно не врахувала при прийнятті рішення, то такі аргументи, на думку суду, не спростовують висновків, зазначених вище. Вказаною постановою Чернігівський окружний адміністративний суд: визнав протиправною відмову Апеляційного суду Чернігівської області від 22.06.2017 щодо зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання судді АСЧО Особи 6, періоду роботи стажистом прокуратури м.Чернігова з 2.06.97 до 30.03.98 та помічником стажиста прокурора м.Чернігова з 30.03.98 до 29.06.99; зобов’язав АСЧО зарахувати до стажу роботи, що дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання судді АСЧО Особи 6 період роботи стажистом прокуратури м.Чернігова з 2.06.97 до 30.03.98 та помічником стажиста прокурора м.Чернігова з 30.03.98 до 29.06.99.
АСЧО виконав згадане судове рішення і видав позивачеві довідку з урахуванням указаних періодів роботи стажистом прокуратури м.Чернігова та помічником стажиста прокурора м.Чернігова. Цю ж довідку позивач надав ВРП разом із заявою про звільнення з посади судді у відставку.
З огляду на предмет спору і суб’єктний склад спірних правовідносин у цій справі та в справі №826/1097/17 при ухваленні рішення про звільнення судді з посади обставини, встановлені постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.07.2017 у справі №826/1097/17, не мають для ВРП преюдиційного значення в тому розумінні, як його визначає процесуальний закон.
Беручи до уваги встановлені обставини справи та їх правове регулювання, колегія суддів дійшла висновку, що висновок ВРП про відсутність підстав для зарахування позивачеві до стажу, який дає право на звільнення з посади судді у відставку, періоду роботи помічником стажиста і стажистом прокуратури м.Чернігова є правильним. Без урахування періоду роботи на вказаних посадах загальний стаж роботи Особи 6, який дає йому право на відставку, становить 17 років 11 місяців 7 днів, чого відповідно до стст.116, 137 закону №1402-VIII недостатньо для звільнення з підстави, встановленої п.4 ч.6 ст.126 Конституції, як того просив позивач. Отже, у задоволенні позову слід відмовити.
За правилами ст.139 КАС, судові витрати у вигляді судового збору, який позивач сплатив за подання цього позову, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись стст.241—246, 250, 255, 262, 266, 295 КАС, Суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову Особи 6 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення, зобов’язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до Великої палати Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
_03_03.png)
