Наявність шкоди (поранення) у військовослужбовця не спричиняє обов’язку Міністерства оборони щодо компенсації за неї. Такий висновок зробив ВС в постанові №333/6091/16-ц.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
15 серпня 2018 року м.Київ №333/6091/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ВИСОЦЬКОЇ В.С.,
суддів: ЛЕСЬКО А.О. (суддя-доповідач), МАРТЄВА С.Ю., ПРОРОКА В.В., ШТЕЛИК С.П.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони на рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 6.12.2016 та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 22.03.2017,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року Особа 4 звернувся з позовом до Міноборони про стягнення моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що проходив військову службу в Збройних силах у період з 16.06.2015 до 19.07.2015 та з 30.12.2015 до 30.01.2016, брав участь в антитерористичній операції. Під час виконання службового обов’язку в районах проведення АТО в результаті підриву міни отримав мінно-вибухову травму. За результатами огляду медико-соціальної експертної комісії йому встановлена ІІІ група інвалідності, яка пов’язана з виконанням обов’язків військової служби.
Особа 4 стверджував, що через отримані травми не має можливості працювати, не може забезпечити себе та свою сім’ю, змушений витрачати багато коштів на відновлення здоров’я, не може вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання та перебуває в пригніченому стані, порушена його душевна рівновага.
З огляду на викладені обставини та посилаючись на ст.17 закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», просив стягнути з МО на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн.
Рішенням Комунарського районного суду від 6.12.2016, залишеним без змін ухвалою АСЗО від 22.03.2017, позов задоволено частково.
Стягнуто з МО на користь Особи 4 відшкодування в розмірі 30000,00 грн.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Вирішено питання судового збору.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що під час проходження військової служби Особа 4отримав травму, внаслідок якої в нього розвинулися хвороби та стан його здоров’я погіршився, що заподіяло йому моральну шкоду, яка полягає в моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, порушило його звичні, нормальні зв’язки, йому необхідно докладати додаткових зусиль для організації свого життя в сім’ї та суспільстві.
При визначенні розміру відшкодування суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, групу інвалідності, характер та обсяг фізичних душевних страждань позивача, їх тривалість та керувався засадами розумності, добросовісності, виваженості та справедливості.
Крім того, суди посилалися на те, що саме на МО як на уповноважений орган державного управління покладається обов’язок держави відшкодувати Особі 4моральну шкоду, яка йому завдана у зв’язку з проходженням військової служби.
24.04.2017 МО подало до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове — про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надав доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача та причинно-наслідкового зв’язку між такими діями та отриманою шкодою, або докази, які свідчили б, що в нього змінився звичний спосіб життя. Також зазначено, що позивач не надав доказів, що травма отримана не з його вини, а судами не досліджені обставини отримання травми.
МО посилалось і на те, що військова служба пов’язана із захистом Вітчизни, тому військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії, а компенсації за моральні страждання вже враховані чинним законодавством.
Крім того, у касаційній скарзі зазначено, що МО не є уповноваженим органом державного управління, на який покладається обов’язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду. Такий обов’язок має виконувати держава в особі Президента як головнокомандувача ЗСУ, а тому МО не є належним відповідачем у справі.
19.08.2017 до ВСС надійшли заперечення Особи 4 на касаційну скаргу, в яких він просив відмовити в задоволенні касаційної скарги.
У запереченнях Особа 4 зазначав, що отримані ним у зв’язку із захистом суверенітету та територіальної цілісності України травми, захворювання та пов’язана з ними інвалідність заподіяли йому моральну шкоду, відшкодування якої необхідно стягнути саме з МО.
<…> 20.04.2018 справа передана до ВС.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час учинення окремих процесуальних дій, розгляду й вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, ВС дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ч.1 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права й не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суди встановили, що під час проходження військової служби в період з 16.06.2015 до 19.07.2015 та з 30.12.2015 до 30.01.2016 Особа 4 безпосередньо брав участь в АТО, забезпеченні її проведення й захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
У 2015 році, під час проходження військової служби, отримав мінно-вибухову травму.
До отримання травми у 2015 році Особа 4 мав інвалідність ІІІ групи, а після отримання травми під час огляду медико-соціальною експертною комісією 6.04.2016 Особі 4 була встановлена ІІІ група інвалідності в зв’язку з травмою, пов’язаною із захистом Вітчизни. Ступінь втрати професійної працездатності становить 55%.
У ст.56 Конституції встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У ст.3 закону «Про Збройні Сили України» передбачено, що МО є центральним органом виконавчої влади й військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають ЗСУ.
Відповідно до ст.1173 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У ст.17 закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної та матеріальної шкоди проводиться в установленому законом порядку.
Відповідно до ст.1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених у ч.2 цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, установлених законом.
Цивільне законодавство встановлює загальне правило, згідно з яким відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності: шкоди, протиправної поведінки, причинного зв’язку між шкодою та протиправною поведінкою й вини.
Відповідно до пп.2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 відшкодування такої шкоди можливе, лише якщо таке передбачене відповідним законом, що визначає порядок і умови її відшкодування. Також передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача й вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань.
Отже, обов’язок держави відшкодувати завдану військовослужбовцю моральну шкоду покладається на МО.
Оскільки МО в спірних правовідносинах є уповноваженим органом державного управління, воно має обов’язок компенсувати завдану позивачеві шкоду за наявності всіх складових цивільно-правової відповідальності, крім вини МО в заподіянні шкоди, з урахуванням положень ст.1173 ЦК.
Матеріали справи свідчать, що причиною виникнення інвалідності в Особи 4 стали травми, пов’язані із захистом Вітчизни.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 16.03.2016 №87 мінно-вибухова травма колишнього військовослужбовця Особи 4 — це травма, пов’язана із захистом Батьківщини.
Оскільки моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з ушкодженням здоров’я (п.1 ч.2 ст.23 ЦК), колегія суддів ВС вважає, що факт заподіяння позивачеві моральних страждань унаслідок поранення є доведеним.
Разом з тим матеріали справи не містять доказів протиправних дій або бездіяльності МО, внаслідок яких позивачеві заподіяна моральна шкода у зв’язку з отриманням поранення з наступним установленням інвалідності.
Таким чином, наявність шкоди в позивача не спричиняє обов’язку в МО щодо її компенсації, оскільки відсутні такі складові цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка відповідача, внаслідок якої позивачеві завдана моральна шкода. А тому відсутні підстави для стягнення коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди з МО.
Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на правову позицію ВСУ, висловлену в постанові від 21.10.2014 у справі №3-86гс14, є безпідставними, оскільки в цій справі були встановлені незаконні дії та бездіяльність військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, які стали підставою виникнення обов’язку в держави в особі Міноборони відшкодувати шкоду, завдану майну внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час.
Посилаючись на положення ст.17 закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як на підставу стягнення з МО шкоди, заподіяної Особі 4, суди, усупереч вимогам стст.212—214, 303, 315 ЦПК 2004 року, не взяли до уваги, що в цій справі позивачем не доведено факту протиправних дій або бездіяльності МО (його посадових осіб), причинний зв’язок між шкодою та протиправним діями заподіювача шкоди.
Крім того, встановлено, що Особа 4 зазнав фізичного болю та страждань у зв’язку з пораненням під час виконання обов’язків військової служби, яка має особливий характер.
Гарантії правового й соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов’язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил, та членів їхніх сімей» та іншими законами (ч.1 ст.40 закону «Про військовий обов’язок і військову службу»).
До таких гарантій, зокрема, належить виплата одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов’язків служби у військовому резерві (ч.1 ст.41 закону «Про військовий обов’язок і військову службу», стст.16, 162 закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанова Кабінету Міністрів «Про особливості призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності резервістам, які безпосередньо брали (беруть) участь в антитерористичній операції» від 8.09.2015 №691).
Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме відповідачем та необхідність її стягнення є помилковими й передчасними.
За змістом чч.1, 2 ст.412 ЦПК, підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Вирішуючи спір, суди неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому оскаржувані судові рішення не можуть уважатися законними та обґрунтованими, відповідно до ст.412 ЦПК підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Згідно з пп.«б», «в» п.4 ч.1 ст.416 ЦПК суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи в судах першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються в разі відмови в позові на позивача.
Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, — скасуванню, сплачений МО судовий збір при поданні апеляційної та касаційної скарг у розмірі 606,32 грн. та 661,44 грн. підлягає компенсації за рахунок держави в порядку, встановленому КМ, оскільки Особа 4 звільнений від сплати судового збору відповідно до ст.5 закону «Про судовий збір».
Керуючись стст.400, 409, 412, 416, 419 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міністерства оборони задовольнити.
Рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 6.12.2016 та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 22.03.2017 скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Особи 4 до Міноборони про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1267,76 грн. компенсувати МО за рахунок держави в порядку, встановленому КМ.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
