Припинення повноважень члена виконавчого органу (директора) може відбутись у будь-який час та з будь-яких підстав. Такий висновок зробив ВС в постанові №724/140/16-ц.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
11 липня 2018 року м.Київ №724/140/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — СТРІЛЬЧУКА В.А.,
суддів: КУЗНЄЦОВА В.О. (суддя-доповідач), ОЛІЙНИК А.С., ПОГРІБНОГО С.О., УСИКА Г.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 4 в особі представника Особи 6 на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 29.09.2017 у складі колегії,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2016 року Особа 4 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства «Фірма «Дністер» та директора ППФ «Дністер» Особи 7 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 5.04.2016 замінено первісного відповідача — директора ППФ «Дністер» Особу 7 на належного відповідача — засновника ППФ «Дністер» Особу 5.
Позовна заява мотивована тим, що 12.12.2007 між ним та засновником ППФ «Дністер» Особою 8 на підставі рішення останнього було укладено трудовий контракт про прийняття його на роботу на посаду директора строком до 12.12.2017. Перебуваючи на посаді директора, 26.11.2014 позивач видав наказ про тимчасову передачу своїх повноважень головному бухгалтеру та про свою відпустку, про що листом повідомив засновника та виїхав на заробітки за межі області.
У серпні 2015 року позивач отримав листа за підписом директора ППФ «Дністер» Особи 7 з повідомленням про звільнення.
Вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки із цього приводу не було скликано зборів засновників, про звільнення не було попереджено, вимоги про видачу наказу про звільнення, трудової книжки з відповідним записом та заробітної плати відповідачем залишені без задоволення, Особа 4 просив задовольнити позов у повному обсязі та скасувати наказ про звільнення, поновити його на посаді директора, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу з розрахунку середньомісячного заробітку у 20000,00 грн.
Рішенням Хотинського районного суду від 31.05.2017 в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем пропущено встановлений ст.233 КЗпП строк звернення до суду щодо вирішення трудового спору, крім того, звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства.
Рішенням АСЧО від 29.09.2017 рішення районного суду скасовано.
У задоволенні позову Особи 4 відмовлено.
Змінено формулювання причин звільнення позивача з роботи на п.4 ст.40 КЗпП (прогул без поважних причин) з 1.12.2014.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з наявності підстав для звільнення Особи 4 з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП, оскільки відсутність на роботі у зв’язку із самовільним використанням відпустки є прогулом.
25.10.2017 Особа 4 в особі представника Особи 6 подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не взято до уваги, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог чинного трудового законодавства, без видання наказу про звільнення, без унесення відповідного запису до трудової книжки й без виплати заробітної плати. Також суд не врахував, що позивач належним чином повідомив засновника відповідача про заплановану відпустку.
Ухвалою ВСС від 27.10.2017 відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У ст.388 ЦПК (у редакції закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3.10.2017 №2147-VIII, що набув чинності 15.12.2017) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до пп.4 п.1 розд.XIII «Перехідні положення» ЦПК редакції закону №2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення в цивільних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.
4.06.2018 матеріали справи та касаційного провадження передано до ВС.
Станом на час розгляду справи у ВС відзивів на касаційну скаргу не надходило.
Ухвалою ВС від 27.06.2018 справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час учинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.402 ЦПК в суді касаційнї інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.400 цього кодексу.
За правилами ч.1 ст.400 ЦПК, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційного скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права й не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
У ч.2 ст.389 ЦПК передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч.1 ст.263 ЦПК).
Згідно з чч.1 та 3 ст.21 КЗпП трудовий договір — угода, що укладається між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк дії, права та обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі і матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.
У ст.24 КЗпП визначено, що укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Судами встановлено, що рішенням від 12.12.2007 засновника ППФ «Дністер» Особи 8 відкликано з посади директора ППФ «Дністер» Особу 9 та обрано директором Особу 4.
Того ж дня між ППФ «Дністер» в особі засновника Особи 8 та Особи 4 укладено трудовий контракт про прийняття позивача на роботу на підприємстві на посаду директора строком до 12.12.2017.
Рішенням від 20.11.2014, з урахуванням змін, унесених рішенням від 28.11.2014, засновник ППФ «Дністер», керуючись ч.3 ст.99 ЦК і п.8.2 статуту, повноваження директора Особи 4 припинив на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП з 1.12.2014.
Згідно з актами фіксації від 30.09.2014, 10.10.2014, 13.10.2014, 14.10.2014, 15.10.2014, 16.10.2014, 17.10.2014, 20.10.2014 та табелів обліку робочого часу директор ППФ «Дністер» Особа 4 з кінця вересня 2014 року був відсутній на роботі без поважних причин.
На неодноразові пропозиції засновника ППФ «Дністер» з’явитися, дати письмові пояснення, скласти акт здачі-приймання (робіт, матеріальних цінностей, документів) та вирішити питання щодо остаточного розрахунку позивач не відреагував.
Відповідно до ч.3 ст.99 ЦК повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Згідно з п.5 ч.1 ст.41 КЗпП трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Системний аналіз положень п.5 ч.1 ст.41 КЗпП та ч.3 ст.99 ЦК дає підстави дійти висновку, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися в будь-який час та з будь-яких підстав. Припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобігання негативному впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.
Установлена в п.5 ч.1 ст.41 КЗпП підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з’ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів діяльності працівників.
При цьому, за п.5 ч.1 ст.41 КЗпП, підставою для розірвання договору є рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями щодо прийому/звільнення працівників.
Таким чином, припинення трудового договору з посадовою особою на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП залежить від волі власника.
Згідно зі статутом ППФ «Дністер», затвердженим протоколом загальних зборів учасників від 11.08.2011, єдиним учасником підприємства є Особа 5.
У розд.8 статуту визначено органи управління та контролю підприємства. У п.8.1 статуту встановлено, що вищим органом управління підприємства є загальні збори учасників підприємства або учасник підприємства, які/який правоздатний приймати рішення з будь-яких питань діяльності підприємства.
До виключної компетенції загальних зборів учасників або учасника, зокрема, належить призначення та звільнення директора, виконавчого директора підприємства (п.8.2 статуту).
Аналогічні положення містив статут ППФ «Дністер», затверджений рішенням засновника від 16.11.2007 (дійсний на час укладення позивачем трудового контракту).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове — про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд водночас змінив формулювання причин звільнення позивача, залишивши поза увагою, що трудовий договір, укладений між сторонами, а також статут ППФ «Дністер» містять умови відкликання повноважень директора й такі повноваження віднесено до компетенції єдиного учасника підприємства, чим фактично вийшов за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст.400 ЦПК суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Не може залишатись у силі й рішення суду першої інстанції, оскільки, вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивачем пропущено встановлений ст.233 КЗпП строк на звернення до суду з таким позовом, не врахував, що позов Особи 4 є безпідставним.
Таким чином, з огляду на те, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, ВС доходить висновку, що в задоволенні позовних вимог Особи 4 слід відмовити.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового — про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи позивача про те, що йому не виплатили заробітну плату, не внесли відповідні записи до трудової книжки, не є підставою для задоволення позову про поновлення на роботі, а може бути підставою для звернення до суду з відповідними позовними вимогами за наявності для цього підстав.
Відповідно до ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись стст.400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 4 задовольнити частково.
Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 21.05.2017 та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 29.09.2017 скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог Особи 4 до приватного підприємства «Фірма «Дністер», Особи 5 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
