Попередження потерпілого про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання є необхідним для подальшого встановлення фактів та обставин. Такий висновок зробив ВС в постанові №216/825/15-к.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
19 червня 2018 року м.Київ 216/825/15-к
Колегія суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої — ГРИГОР’ЄВОЇ І.В.,
суддів: БУЩЕНКА А.П., ГОЛУБИЦЬКОГО С.С. —
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого Особи 1 на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.12.2016 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015040770000299, щодо Особи 1, Інформація 1, засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.187, ч.2 ст.263 КК.
Постановлені у справі вироки, оскаржуване судове рішення та встановлені обставини
За вироком Центрально-Міського районного суду м.Кривий Ріг від 5.11.2015 Особу 1 засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі
за: ч.2 ст.187 КК — на 7 років із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю; ч.2 ст.263 КК — на 2 роки, а на підставі ст.70 цього кодексу за сукупністю злочинів — на 7 років із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю.
На підставі ст.71 КК до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Жовтневого районного суду м.Кривий Ріг від 10.05.2012 і призначено Особі 1 остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 7 років 3 місяці з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю.
Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у провадженні.
Судом Особу 1 визнано винуватим у вчиненні в Кривому Розі за обставин, викладених у вироку, нападу, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я потерпілого, особою, яка раніше вчиняла розбій, а також у носінні холодної зброї без передбаченого законом дозволу.
Як установив суд, 2.02.2015, близько 1:15, Особа 1 перебував у автомобілі марки «Форд транзит» під керуванням Особи 3. Під час руху цього транспортного засобу на вул. Українській, 137-а у Кривому Розі засуджений, приставивши ножа до шиї Особи 3 і погрожуючи його застосувати, заволодів належними потерпілому 150 грн. та мобільним телефоном «LG Optimus» вартістю 2000 грн.
Крім того, у середині грудня 2014 р. на площі Визволення Особа 1 отримав від невстановленої слідством особи ніж, який є колючо-ріжучою холодною зброєю, виготовленою саморобним способом по типу мисливських ножів загального призначення. Цей ніж засуджений носив при собі без передбаченого законом дозволу до часу його вилучення 2.02.2015 близько 4:00 працівниками правоохоронних органів.
Апеляційний суд Дніпропетровської області, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора 13.12.2016, скасував вирок місцевого суду в частині заходу примусу й постановив новий вирок, яким призначив Особі 1 покарання у вигляді позбавлення волі за: ч.2 ст.187 КК — на 8 років з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю; ч.2 ст.263 КК — на 1 рік, а на підставі ст.70 цього кодексу за сукупністю злочинів — на 8 років із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю.
На підставі ст.71 КК до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Жовтневого районного суду м.Кривий Ріг від 10.05.2012 і призначено Особі 1 остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 8 років 6 місяців із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, засуджений Особа 1 просить на підставі, передбаченій п.1 ч.1 ст.438 КПК, скасувати постановлені щодо нього вироки та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Аргументуючи свою позицію, засуджений зазначає, що всупереч ст.336 КПК допит потерпілого було проведено в режимі відеозв’язку в програмі Скайп; останнього не було приведено до присяги, не вручено йому пам’ятку про права та обов’язки, не попереджено про кримінальну відповідальність за неправдиві показання. У зв’язку із цим скаржник вважає, що показання потерпілого, покладені в основу оспорюваних рішень, є недопустимим доказом. Крім того, за твердженням Особи 1, сторона захисту не мала можливості допитати потерпілого.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу; прокурор вважав, що її слід задовольнити частково, а вирок апеляційного суду — скасувати через допущені істотні порушення кримінального процесуального закону.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
У силу ст.84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких суд установлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження й підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно з положеннями ст.86 КПК доказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, встановленому цим кодексом.
Відповідно до вимог ст.353 КПК перед допитом потерпілого головуючий встановлює відомості про його особу та з’ясовує стосунки потерпілого з обвинуваченим. Крім того, головуючий з’ясовує, чи отримав потерпілий пам’ятку про права та обов’язки потерпілого, чи зрозумілі вони йому, і в разі необхідності роз’яснює їх, а також попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.
Допит потерпілого проводиться з додержанням правил чч.2, 3, 5—14 ст.352 вказаного кодексу, ч.2 якої передбачає обов’язкове приведення цього учасника кримінального провадження до присяги.
Згідно з даними на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовано перебіг судового засідання, у ході апеляційного розгляду засуджений Особа 1 та захисник наполягали на порушенні процесуальних норм під час допиту потерпілого Особи 3 в місцевому суді, стверджували, що він не був попереджений про кримінальну відповідальність за неправдиві показання й не приведений до присяги. У поданих апеляційних скаргах сторона захисту вказувала на недопустимість використання показань потерпілого як джерела доказів.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні вимоги сторони захисту.
Між тим положення ст.420 КПК зобов’язують апеляційний суд викласти у своєму вироку мотиви ухваленого рішення та рішення по суті вимог апеляційної скарги, щоб жоден аргумент сторони не залишився без вичерпної відповіді.
Приписи закону щодо права на справедливий судовий розгляд означають, зокрема, що якщо апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією в реалізації цього права особи, тоді, очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються спрощення, а стандарти доказування мають бути найвищими.
Однак згадані аргументи сторони захисту щодо недопустимості показань потерпілого залишилися без ретельної перевірки з огляду на матеріали судового провадження, без вичерпної відповіді та спростування. По суті, їх не було належно розглянуто за правилами апеляційної процедури, що є неприпустимим, суперечить завданням та загальним засадам кримінального провадження.
Крім того, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що обвинувачення Особи 1 за ч.2 ст.187 КК вирішальною мірою ґрунтується на показаннях потерпілого Особи 3. Попередження потерпілого про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та приведення його до присяги є необхідним для подальшого встановлення фактів та обставин, оцінка яких має правове значення для правильного вирішення справи й постановлення правосудного акта.
Тому доводи засудженого в касаційній скарзі щодо істотності порушень кримінального процесуального закону при ухваленні вироку апеляційного суду є слушними.
Допущені порушення перешкоджають суду касаційної інстанції дійти безсумнівного висновку щодо винуватості чи невинуватості Особи 1 у скоєнні інкримінованого злочину проти власності, це питання має бути предметом перевірки апеляційного суду за правилами гл.31 КПК.
Оскільки вирок апеляційного суду було постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, він підлягає скасуванню на підставі, передбаченій п.1 ч.1 ст.438 КПК, а кримінальне провадження — призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Отже, зважаючи на доводи та вимогу засудженого в касаційній скарзі, її слід задовольнити частково.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно взяти до уваги зазначене, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей, з урахуванням положень ст.404 КПК перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, а також інші доводи, наведені в касаційній скарзі засудженого, дати на них вичерпну відповідь і прийняти справедливе рішення, яке б відповідало ст.370 цього кодексу.
Керуючись стст.433, 434,436, 441, 442 КПК, п.15 розд.ХІ «Перехідні положення» КПК (у редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII), колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу засудженого Особи 1 задовольнити частково.
Вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.12.2016 щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
