Проникнення передбачає, що особа потрапила в житло, інше приміщення чи сховище за відсутності права перебувати в місці, де міститься майно. Такий висновок зробив ВС в постанові №569/1111/16-к.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
18 квітня 2018 року м.Київ №569/1111/16-к
Велика палата Верховного Суду у складі:
головуючого — КНЯЗЄВА В.С.,
судді-доповідача — ЯНОВСЬКОЇ О.Г.,
суддів: Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю.,
розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015180010007435, за обвинуваченням
Особи 4, Інформація 1, інваліда ІІІ групи, зареєстрованого за Адресою 1, який перебуває у державній установі «Цуманська виправна колонія №84»,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 Кримінального кодексу,
за касаційною скаргою адвоката Ляшка Д.В. в інтересах засудженого Особи 4 на вирок Апеляційного суду Рівненської області від 21.02.2017,
ВСТАНОВИЛА:
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Обставини, встановлені рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, короткий зміст рішень судів
1. Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 27.10.2016 Особу 4визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст.187 КК та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки.
2. Вироком АСРО від 21.02.2017 вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 27.10.2016 скасовано й засуджено Особу 4 за ч.3 ст.187 КК та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.
3. Цим вироком Особу 4 визнано винним у розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, з проникненням в інше приміщення за таких обставин.
4. Особа 4, 8.12.2015 перебуваючи в торговельному центрі «Перехід Центральний» на вул. Соборна, 69 у м.Рівному, у відділені №1, яке облаштовано відокремленою торговельною секцією з продажу ювелірних виробів, доступ до якої обмежено, шляхом обману, розглядаючи під приводом придбання товару ювелірні вироби, застосував до Особи 5 небезпечне для життя чи здоров’я насильство, розпилив біля обличчя газову речовину з балончика «Кобра 1-Н» та відкрито заволодів двома золотими ланцюжками вагою 25,96 г та 19,9 г, чим заподіяв власнику крамниці Особі 6 матеріальну шкоду на загальну суму 67500 грн. Унаслідок дій засудженого Особа 5отримала хімічний опік обох очей — легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.
ІІ. ПОЗИЦІЯ СКАРЖНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
Короткий зміст вимог касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
5. У касаційній скарзі захисник ставиться питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції з підстав неправильної кваліфікації дій винного за ч.3 ст.187 КК, а саме — вчинення розбою з проникненням у приміщення. Захисник посилається на помилковість висновку апеляційного суду про те, що Особа 4 опинився в приміщенні ювелірної крамниці з умислом на проникнення. Як зазначається в касаційній скарзі, при дослідженні фактичних обставин суд установив, що засуджений шляхом вільного доступу, як покупець, увійшов до крамниці, попросив Особу 5 надати йому ланцюжки для огляду. Жодної дії для проникнення у місця, доступ до яких у магазині обмежено, зокрема за прилавок, сейф тощо, засуджений не вчинив. На думку захисника, сторона обвинувачення не довела елемент об’єктивної сторони злочину — обман продавця, оскільки викрадення майна відбулося безпосередньо з рук потерпілої. Крім того, скаржник зазначає, що посилання апеляційного суду в мотивувальній частині вироку на відсутність коштів у Особи 4 та вилучений газовий балончик не підтверджують прямого умислу засудженого на вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з проникненням у приміщення. Захисник вважає, що, оскільки наведену кваліфікуючу ознаку в пред’явленому обвинуваченні засудженому не доведено зібраними в справі доказами, апеляційний суд необґрунтовано кваліфікував дії Особи 4 за ч.3 ст.187 КК.
Позиції учасників судового провадження
6. У судовому засіданні захисник Ляшко Д.В. та засуджений Особа 4 підтримали касаційну скаргу, вважають вирок апеляційного суду необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню у зв’язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.
7. Прокурор у порядку ст.4342 Кримінального процесуального кодексу подав клопотання про передання кримінального провадження за касаційною скаргою захисника Ляшка Д.В. на розгляд Великої палати ВС, мотивуючи його тим, що, хоча факт виникнення в засудженого умислу на вчинення розбійного нападу до входження в приміщення магазину встановлений судами обох інстанцій шляхом оцінки фактичних обставин, оспорюваною ознакою, яка може вплинути на кваліфікацію дій Особи 4, є режим доступу до приміщення магазину.
8. Прокурор Чупринська Є.М. просила відмовити в задоволенні касаційної скарги захисника в інтересах засудженого Особи 4. Під час судового засідання прокурор зазначила, що рішення апеляційного суду ґрунтується на позиціях, висловлених в постановах Верховного Суду України від 15.11.2012 в справі №5-15кс12 та від 8.09.2016 в справі №5-2-13кс16. Чупринська Є.М. підтримала правову позицію, визначену в цих постановах, і зауважила, що проникнення необхідно вважати етапом готування до вчинення кримінального правопорушення, передбаченного ч.3 ст.187 КК.
Рух справи за касаційною скаргою
9. Ухвалою ВС у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду від 21.02.2018 задоволено клопотання прокурора, передано кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника на розгляд Великої палати ВС.
10. Прийняте рішення мотивовано тим, що в ході касаційного розгляду кримінального провадження щодо Особи 4 виникла необхідність відійти від правового висновку, викладеного ВСУ в постанові від 15.11.2012 в справі №5-15кс12 щодо застосування визначеної ознаки складу такого злочину, як розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч.3 ст.187 КК).
11. На думку колегії суддів другої судової палати ККС у складі ВС, поняття кваліфікуючої ознаки «проникнення» вказує на те, що особа неправомірно «проникнула» туди, де за звичайних обставин вона не може перебувати.
12. Крім того, вирішальним при формуванні в особи умислу на «проникнення» до місця скоєння злочину є режим доступу до приміщення, де перебуває чуже майно, і залежно від якого суб’єктом злочину може бути обрано спосіб незаконного вторгнення або, навпаки, вхід до приміщення є загальнодоступним.
13. Колегія суддів наголошує, що при вирішенні питання про наявність чи відсутність кваліфікуючої ознаки «проникнення» при вчиненні розбою ключовим чинником має бути не лише встановлення мети потрапляння особи до приміщення, а й факт безперешкодного та правомірного перебування в ньому.
14. Відповідно до п.7 §3 розд.4 «Перехідні положення» закону від 3.10.2017 №2147-VIII суд, який розглядає справу в касаційному порядку в складі колегії суддів або палати (об’єднаної палати), передає справу на розгляд ВП ВС, якщо така колегія або палата (об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВСУ.
15. Під подібними суспільно небезпечними діяннями слід розуміти два і більше (не менше від двох) різних, але схожих між собою суспільно небезпечних діянь, які мають спільні риси, схожі за суб’єктним складом, об’єктивною стороною, формою вини, наслідками тощо(постанови ВСУ від 19.12.2011 у справі №5-18кс11; від 7.02.2012 у справі №5-31к12; від 21.03.2013 у справі №5-2кс13).
16. Зіставлення фактичних обставин суспільно небезпечного діяння, яке було предметом розгляду ВСУ у справі №5-15кс12, за наслідками якого було сформульовано правову позицію в постанові від 15.11.2012, та фактичних обставин кримінального правопорушення, за яке було засуджено Особу 4, дає підстави стверджувати, що вони подібні між собою за рядом ознак, характерних для складу злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК.
17. Таким чином, існують підстави для розгляду ВП ВС касаційної скарги захисника Ляшка Д.В. в інтересах Особи 4 у зв’язку з висловленою колегією суддів другої судової палати ККС у складі ВС в ухвалі від 21.02.2018 необхідністю відійти від правового висновку, викладеного ВСУ у постанові від 15.11.2012 в справі №5-15кс12 щодо застосування нормативно визначеної ознаки складу такого злочину, як розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч.3 ст.187 КК).
18. Згідно з п.1 ч.2 ст.45 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII ВП ВС у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
19. Ухвалою ВП ВС від 13.03.2018 кримінальне провадження щодо Особи 4 за касаційною скаргою захисника Ляшка Д.В. на вирок АСРО від 21.02.2017 прийнято до касаційного розгляду.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПРИ УХВАЛЕННІ ПОСТАНОВИ
Щодо визначення кваліфікованого складу кримінального правопорушення «розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище» (ч.3 ст.187 КК)
20. Правовий висновок про застосування норми права щодо кваліфікації розбою, поєднаного з проникненням у приміщення, яке відбувається формально безперешкодно (вхід у торговельний зал, кафе, відділення банку, музей тощо під час роботи названих закладів та установ), ВСУ висловив у постанові від 15.11.2012 в справі №5-15кс12. У цій постанові Суд зазначив, що ключовим у вирішенні питання про наявність чи відсутність ознаки проникнення при вчиненні розбою є встановлення того, з якою метою особа ввійшла (потрапила) у приміщення.
21. Відповідно до даного правового висновку, якщо суб’єкт злочину поставив собі за мету заволодіти майном певного виду (якості, значення тощо), місцезнаходження якого зумовлює вибір конкретного способу посягання, реалізація якого передбачає входження чи потрапляння в приміщення, незважаючи на режим доступу до нього (вільний/заборонений), то фізичне перебування в такому приміщенні з означеною метою є незаконним, а з учиненням наступних дій із застосуванням насильства чи погроз його застосування з метою заволодіння майном має кваліфікуватися як розбій, поєднаний з проникненням у приміщення.
22. Разом з тим ВСУ зазначає, що в тому разі, коли особа мала намір викрасти конкретне майно з торговельної зали крамниці й обрала спосіб заволодіння ним, пов’язаний із формально безперешкодним входженням до приміщення зали, факт потрапляння в приміщення за таких обставин не повинен визнаватися «проникненням» у кримінально-правовому значенні. Наведена вище правова позиція відображена й у постанові ВСУ від 8.09.2016 в справі №5-213кс16.
23. Велика Палата ВС вважає за необхідне зазначити таке.
24. Крадіжка, грабіж та розбій є однорідними злочинами, тобто такими, що посягають на однакові або подібні об’єкти кримінально-правової охорони і вчиняються з однією і тією ж формою вини та мають низку спільних кваліфікуючих ознак.
25. У зв’язку з цим слід дотримуватися однакового підходу при кримінально-правовій кваліфікації крадіжки, грабежу та розбою, в тому числі й при інкримінуванні кваліфікуючих ознак, зокрема проникнення.
26. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, за своєю правовою природою є складеним злочином. Даний склад злочину поєднує у собі кілька діянь, кожне з яких становить самостійний злочин. Так, розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, об’єднує в собі напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ч.1 ст.187 КК) та незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи (ч.1 ст.162 КК). При цьому посягання, передбачене ч.1 ст.162 КК, відіграє роль ознаки, що створює кваліфікований склад розбою.
27. Хоча в диспозиції ч.3 ст.187 КК немає, як у ст.162 КК, вказівки на незаконність проникнення в приміщення, проте це випливає із сутності та завдань закону про кримінальну відповідальність, адже КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Отже, правомірні та законні дії особи не можуть вважатися суспільно небезпечним, винним діянням (злочином) і тим більше не можуть вважатись ознакою, яка утворює кваліфікований склад злочину, що обумовлює визначення більш суворої міри покарання.
28. Вирішальним при визначенні законності/незаконності входження (потрапляння) особи у відповідне приміщення або перебування в ньому під час вчинення розбою, є режим доступу до об’єкта (вільний/обмежений).
29. Відповідно, наявність режиму вільного доступу до приміщення свідчить про законність входження (потрапляння) особи у відповідне приміщення та правомірне її перебування там, а отже, виключається інкримінування кваліфікуючої ознаки «проникнення», навіть якщо особа потрапила в приміщення з умислом заволодіти чужим майном.
30. Інша кримінально-правова кваліфікація має бути надана діям особи, яка шляхом вільного доступу до певного приміщення вчиняє дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, що зберігається в місці з обмеженим доступом (наприклад, службові приміщення, відокремлені секції магазину з обмеженим доступом, касові апарати, сейфи тощо). Такі дії мають бути кваліфіковані як поєднані з проникненням в інше приміщення чи сховище. Так само мають бути кваліфіковані дії особи, яка потрапила в приміщення з вільним доступом, але залишилася в ньому з метою заволодіння чужим майном і тоді, коли режим доступу до цього приміщення змінився й став обмеженим (завершення робочого дня в магазині, музеї тощо).
31. Разом з тим у діях особи, яка заволоділа майном у житлі, іншому приміщенні чи сховищі з обмеженим доступом, буде відсутня ознака «проникнення» у випадку, якщо таку особу відповідно до її службового становища (у зв’язку з роботою, правовим статусом, особливим характером діяльності підприємства, установи, організації) було наділено правом безперешкодного доступу до цих приміщень.
32. У випадку, якщо особа формально безперешкодно увійшла (потрапила) у приміщення з обмеженим доступом (наприклад, з дозволу чи за запрошенням уповноваженої особи), при цьому способом доступу до майна обрала обман чи зловживання довірою з метою заволодіння майном, такі дії з урахуванням фактичних обставин справи слід кваліфікувати як розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.
33. Для правильної кримінально-правової кваліфікації дій особи за ч.3 ст.187 КК також важливим є встановлення спрямованості умислу особи. Так, для основного складу розбою характерним є наявність в особи умислу на заволодіння чужим майном. Саме тому, вирішуючи питання про наявність у діях особи ознаки «проникнення» при вчиненні розбою, слід звертати увагу на наявність умислу на заволодіння чужим майном. Дана кваліфікуюча ознака має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном. Проте не можна кваліфікувати як такі, що вчинені з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, дії особи, яка потрапила до житла, іншого приміщення чи сховища без умислу заволодіти чужим майном, однак заволоділа ним.
34. Водночас необхідно враховувати, що розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, має вищий ступінь суспільної небезпеки, оскільки відбувається посягання не лише на власність, яке полягає в протиправному вилученні чужого майна, що завдає шкоду власнику чи іншому володільцю майна, а й на фундаментальне право особи на недоторканність житла, іншого приміщення чи сховища, що перебуває в її власності (володінні, користуванні, розпорядженні).
35. Тому при інкримінуванні «проникнення» важливим є також факт усвідомлення особою незаконності входження (потрапляння) у відповідне приміщення або перебування в ньому під час вчинення розбою. Вчиняючи розбій, поєднаний з проникненням, особа повинна усвідомлювати протиправність входження (потрапляння) у приміщення або перебування в ньому під час вчинення розбою, передбачати суспільно небезпечні наслідки такого протиправного входження (потрапляння) у приміщення й бажати їх настання або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати їх настання.
36. Отже, якщо особа, не усвідомлюючи, що режим доступу до об’єкта є обмеженим, а входження (потрапляння) у відповідне приміщення або перебування в ньому під час вчинення розбою — незаконним, фактично увійшла (потрапила) у житло, інше приміщення чи сховище з обмеженим режимом доступу, такі дії мають кваліфікуватися без ознаки «проникнення».
37. У зв’язку із цим неприпустимо кваліфікувати дії як розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, враховуючи лише момент виникнення в особи умислу на вчинення заволодіння чужим майном, незважаючи на режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) та наявність/відсутність умислу на проникнення до приміщення.
38. Тому суду під час розгляду справи необхідно встановлювати та розмежовувати умисел особи на незаконне заволодіння чужим майном та умисел на проникнення, який у сукупності з дослідженими іншими ознаками дає можливість установити як об’єктивну, так і суб’єктивну сторони вчиненого кримінального правопорушення.
39. Вирішуючи питання про наявність чи відсутність ознаки «проникнення» у складі розбою, суд після встановлення фактичних ознак складу вчиненого кримінального правопорушення повинен перевірити, як ці ознаки співвідносяться з ознаками складу злочину кримінально-правової норми, передбаченої у ч.3 ст.187 КК.
40. Як правильно зазначається в постанові ВСУ від 15.11.2012 в справі №5-15кс12в, при наданні такої правової оцінки необхідно виділяти фізичний та юридичний критерії розуміння поняття «проникнення». Зокрема, для визначення фізичного критерію підлягає встановленню: 1) факт входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища); 2) час, спосіб, місце та обставини входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) з урахуванням режиму доступу до нього та до майна, яким бажає заволодіти особа.
41. Для з’ясування юридичного критерію слід установлювати:
1) незаконність входження (потрапляння) в приміщення (житло, інше приміщення чи сховище) або перебування в ньому, що обумовлюється відсутністю в особи права на перебування там, де міститься майно, яким вона бажає незаконно заволодіти;
2) мету, яку досягає особа, вчиняючи обрані дії, усвідомлення нею характеру вчиненого суспільно небезпечного діяння, зокрема й факту незаконного входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) чи перебування в ньому, передбачення наслідків вчиненого діяння.
Щодо законності та обґрунтованості оскарженого судового рішення
42. У даному кримінальному провадженні, за змістом обвинувального акта, досудовим слідством сформульовано, що 8.12.2015 Особа 4, маючи умисел на вчинення розбійного нападу на відділ №1 «Ювелірні вироби» у торговельному центрі «Перехід Центральний», що розташований за адресою: вул. Соборна, 69 у м.Рівному, з метою заволодіння золотими виробами з облаштованої відокремленої торговельної секції, доступ до якої обмежено, зайшов до вказаного відділу, де шляхом обману, розглядаючи надані вироби під приводом придбання, застосував до Особи 5 насильство, небезпечне для життя чи здоров’я, та незаконно заволодів ювелірними виробами.
43. Наведені обставини обвинувачення було досліджено та перевірено судом першої інстанції, який у мотивувальній частині ухваленого вироку встановив, що Особа 4, маючи умисел на напад з метою заволодіння чужим майном, зайшов до приміщення торговельного відділу під приводом придбання ювелірних виробів, які йому були надані для огляду, вчинив розбій із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, та заволодів чужим майном.
44. Посилаючись на обставину, яка забезпечувала винному вільний доступ до приміщення, суд перекваліфікував дії винного з ч.3 ст.187 на ч.1 ст.187 КК.
45. Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність та безпідставно виключив з обвинувачення кваліфікуючу ознаку, передбачену ч.3 ст.187 КК, — розбій, поєднаний з проникненням в інше приміщення.
46. При цьому колегія суддів апеляційного суду у вироку виклала фактичні обставини обвинувачення, наведені в обвинувальному акті.
47. Своє рішення апеляційний суд, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 15.11.2012 у справі №5-15кс12, мотивував тим, що, вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки, суди повинні з’ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном, а також обґрунтовував тим, що суд першої інстанції встановив, що в Особи 4 умисел на скоєння злочину виник ще до входження в приміщення ювелірної крамниці.
48. Тобто апеляційний суд, керуючись правовим висновком ВСУ, викладеним у постанові від 15.11.2012 у справі №5-15кс12, вважає, що встановлення того факту, що Особа 4 увійшов (потрапив) до ювелірної крамниці з метою викрадення ювелірних виробів, є достатньою обставиною для кваліфікації дій засудженого за ч.3 ст.187 КК — розбій, поєднаний з проникненням в інше приміщення.
49. При цьому, обмежившись допитом Особи 4 та потерпілої Особи 5, не досліджуючи доказів, що свідчать про режим доступу до приміщення (вільний/обмежений), способу потрапляння до приміщення (законний/незаконний), факту усвідомлення засудженим законності/незаконності входження (потрапляння) до приміщення, апеляційний суд дав власну (протилежну) оцінку зібраним доказам у справі стосовно режиму доступу до ювелірної крамниці. Одночасно апеляційний суд погодився з формулюванням обвинувачення, яке визнано доведеним судом першої інстанції, чим допустив суперечливість у своїх висновках.
50. Підтвердження чи спростування таких обставин, як заволодіння майном з облаштованої відокремленої торговельної секції, доступ до якої обмежено, чи в разі формально безперешкодного входження до торговельного відділу, є суттєвим, оскільки це впливає на кваліфікацію кримінального правопорушення, яке визнано судом доведеним.
51. Однак у разі незгоди апеляційного суду з висновком суду першої інстанції щодо обставин справи та встановлення нових фактичних обставин суду апеляційної інстанції в рішенні слід зазначити, які саме нові обставини ним установлено, крім того, необхідно обґрунтувати свої мотиви доказами, дослідженими в судовому засіданні, з урахуванням яких і сформулювати нове обвинувачення.
52. На наведене звертає увагу й постанова Пленуму ВСУ «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» від 15.05.2006 №1. У ній було зазначено, що з огляду на принцип безпосередності дослідження доказів апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного розгляду справи.
53. Апеляційний розгляд згідно з ч.1 ст.405 КПК здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених гл.31 КПК.
54. За правилами ст.23 КПК, суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнаними доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим кодексом.
55. Згідно зі ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК.
56. Однак, на порушення вимог стст.23, 94, 370, 404 КПК, суд апеляційної інстанції вдався до іншої оцінки доказів, не досліджених під час апеляційного розгляду, та дійшов передчасного висновку про встановлення нових фактичних обставин, а також допустив суперечності у своїх висновках, викладених у судовому рішенні.
57. За таких обставин вирок АСРО від 21.02.2017 щодо Особи 4 не можна визнати законним та обґрунтованим. Апеляційним судом були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
58. Допущення таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування даного вироку згідно з п.1 ч.1 ст.438 КПК.
59. Крім того, відповідно до ст.374 КПК у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку слід зазначати формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
60. Водночас у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги (ч.2 ст.420 КПК).
61. З аналізу вироку апеляційного суду від 21.02.2017 щодо Особи 4 вбачається, що він не відповідає: а) вимогам ст.420 КПК, оскільки обставини, які було встановлено судом першої інстанції, у вироку апеляційного суду не викладено, колегія суддів обмежилася лише посиланням на юридичну кваліфікацію дій Особи 4; б) вимогам ч.3 ст.374 КПК, адже не вказано мотивів неврахування окремих доказів, наприклад щодо встановленого судом першої інстанції безперешкодного входження Особи 4 в ювелірний відділ.
62. Разом з тим суд касаційної інстанції відповідно до ч.1 ст.433 КПК не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Отже, керуючись п.2 ч.1 ст.436 КПК, вирок апеляційного суду від 21.02.2017 щодо Особи 4 слід скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
63. Під час нового апеляційного розгляду суду слід урахувати вказівки суду касаційної інстанції, а саме: повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону дослідити докази щодо режиму доступу до відділу з продажу ювелірних виробів (вільний/обмежений) у момент входження (потрапляння) Особи 4 до нього та наявності умислу на незаконне входження (потрапляння) у приміщення, доступ до якого обмежений, для вчинення нападу з метою заволодіти чужим майном.
64. Оскільки вирок апеляційного суду скасовується через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, інші доводи касаційної скарги судом касаційної інстанції не перевіряються.
Висновок щодо застосування норми права (кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» в складі кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК)
65. Проникнення як кваліфікуюча ознака розбою передбачає, що особа потрапила в житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де міститься майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.
66. При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» в складі кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК, вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час учинення розбою та наявність в особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном.
Враховуючи викладене та керуючись стст.434, 436, 438, 442 КПК, п.7 розд.ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII), ч. 6 ст.13, п.1 ч.2 ст.45 закону від 2.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», Велика палата ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу захисника Ляшка Д.В. в інтересах засудженого Особи 4 задовольнити.
Вирок Апеляційного суду Рівненської області від 21.02.2017 щодо Особи 4 скасувати, призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
