Територію подвір’я, навіть якщо вона мала огорожу, не можна вважати сховищем. Такий висновок зробив ВС в постанові №569/6988/16-к.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
10 квітня 2018 року м.Київ №569/6988/16-к
Колегія суддів першої палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої — ГРИГОР’ЄВОЇ І.В.,
суддів: БУЩЕНКА А.П., ГОЛУБИЦЬКОГО С.С. —
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника Ляшка Д.В. на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 17.05.2017 та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 16.08.2017 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016180010001768, щодо
Особи 2, Інформація 1, раніше судимого за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.2 ст.186 КК (вирок Дзержинського районного суду м.Харкова від 1.02.2013),
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 і ч.3 ст.185 КК.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 17.05.2017, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 16.08.2017, Особу 2 було засуджено за ч.3 ст.15 і ч.3 ст.185 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст.71 КК частково приєднано до покарання, призначеного за цим вироком, невідбуту частину покарання за вироком Дзержинського районного суду м.Харкова від 1.02.2013 і визначено Особі 2 остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Суд визнав Особу 2 винним у незакінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднаному з проникненням у сховище, вчиненому за обставин, детально викладених у вироку.
Як установив суд, Особа 2 21.03.2016 о 23:50, повторно, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу проник на подвір’я домоволодіння за Адресою 2, звідки намагався викрасти належний Особі 3 велосипед вартістю 570 грн. Однак довести злочин до кінця Особі 2 не вдалося з причин, що не залежали від його волі, оскільки його протиправні дії на території згаданого подвір’я помітив і припинив потерпілий.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
Захисник Ляшко Д.В. просить на підставах, передбачених пп.1, 2 ч.1 ст.438 КПК, скасувати постановлені щодо Особи 2 судові рішення й закрити кримінальне провадження. Аргументуючи заявлену вимогу, захисник вказує на неповноту судового розгляду, відсутність у справі належних та допустимих доказів реальної вартості викраденого велосипеда. Також, на думку захисника, суд необґрунтовано визнав сховищем огороджену територію подвір’я. Заперечуючи по суті встановлені фактичні обставини, достовірність показань потерпілого, належну оцінку доказів та правильність кваліфікації за ч.3 ст.15 і ч.3 ст.185 КК, скаржник стверджує, що в діях Особи 2 відсутній склад злочину. Разом з тим захисник наголошує на тому, що вчинене засудженим діяння необхідно було перекваліфікувати на ч.1 ст.185 вказаного кодексу. Оскільки апеляційний суд залишив поза увагою допущені порушення, не усунув їх, вважає незаконною його ухвалу.
Крім того, у поданій скарзі міститься прохання про здійснення касаційного розгляду без участі сторони захисту.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторони обвинувачення, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчого рівня норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з положеннями ст.438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а виходить із обставин, установлених судом.
У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, захисник заперечує правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, достовірність доказів, а також посилається на неповноту судового розгляду, тоді як їх перевірки в силу ст.433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості Особи 2 у вчиненні кримінального правопорушення зроблено з дотриманням ст.3 КПК на підставі ретельного з’ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст.94 кодексу.
Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні як обвинуваченого Особи 2, потерпілого Особи 3, свідка Особи 4, експерта Особи 5; даних, що містяться в протоколі огляду місця події, у висновку товарознавчої експертизи, зміст яких детально викладено у вироку.
Усупереч доводам захисника, вартість викраденого майна було встановлено в порядку, передбаченому законом, згідно з приписами стст.242, 243 КПК, а отриманий у цій справі експертний висновок не суперечить положенням стст.101, 102 кодексу.
Крім того, суд допитав експерта Особу 5, який роз’яснив, що при проведенні експертизи він мав достатньо даних для встановлення вартості велосипеда на момент скоєння злочину. При цьому стороні захисту давалася можливість ставити експерту запитання, і таким правом Ляшко Д.В. скористався.
З урахуванням установленої судом сукупності фактів, що належать до предмета доказування в провадженні, суд дійшов обґрунтованого висновку про вчинення Особою 2 злочину проти власності. Натомість твердження захисника про протилежне — відсутність у діянні засудженого складу такого злочину та про наявність підстав для закриття справи є неприйнятними.
До того ж аналогічні за змістом доводи сторони захисту були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який умотивовано їх відхилив. У цій частині ухвала згаданого суду відповідає ст.419 КПК.
Разом з тим, як видно з результатів перевірки матеріалів кримінального провадження, встановивши фактичні обставини замаху на крадіжку, суд першої інстанції помилково кваліфікував діяння Особи 2 як замах на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням в інше сховище. Зокрема, у постановленому вироку суд установив, що злочин було скоєно шляхом вільного доступу на територію подвір’я. За наведених обставин цю територію, навіть якщо вона мала огорожу, не можна вважати сховищем, адже в конкретному випадку її наявність суд фактично визначив як таку, що встановлює лише видимі межі території, а не як сховище. На зазначене апеляційний суд не звернув уваги, на що слушно вказує захисник у касаційній скарзі.
З урахуванням викладеного, виходячи з установлених фактичних обставин кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність виключення з оспорюваних судових рішень кваліфікуючої ознаки злочину — крадіжки, поєднаної з проникненням в інше сховище. У зв’язку із цим з огляду на наявність іншої ознаки — повторності — діяння засудженого має бути перекваліфіковано з ч.3 ст.15 і ч.3 ст.185 на ч.3 ст.15 і ч.2 ст.185 КК з призначенням йому покарання за вказаним законом про кримінальну відповідальність.
Таким чином, оскаржувані вирок та ухвала підлягають зміні на підставі п.2 ч.1 ст.438 КПК.
Істотних порушень норм права в кримінальному провадженні при його перегляді судом касаційної інстанції не встановлено, а тому відсутні передбачені ст.438 КПК підстави для скасування судових рішень і закриття справи за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, про що просить захисник у скарзі.
Отже, подану касаційну скаргу слід задовольнити частково.
Керуючись стст.433, 434, 436, 441, 442 КПК, п.15 розд.XI «Перехідні положення» КПК (у редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII), колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу захисника Ляшка Д.В. задовольнити частково.
Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 17.05.2017 та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 16.08.2016 щодо Особи 2 змінити:
— виключити з указаних судових рішень кваліфікуючу ознаку злочину «крадіжка, поєднана з проникненням в інше сховище»;
— перекваліфікувати дії Особи 2 із ч.3 ст.15 і ч.3 ст.185 на ч.3 ст.15 і ч.2 ст.185 КК,призначити йому за цим законом покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки, а за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Дзержинського районного суду м.Харкова від 1.02.2013 і призначити Особі 2 остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
