Аліменти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, тому на них не може бути звернено стягнення. Такий висновок зробив ВС в постанові №682/690/16-ц.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
14 березня 2018 року м.Київ №682/690/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д. (суддя-доповідач),
суддів: БІЛОКОНЬ О.В., ГУЛЬКА Б.І., СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ЧЕРНЯК Ю.В. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30.08.2017 та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 27.11.2017
Встановив:
<…> У серпні 2017 року Особа 1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Славутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області.
Скарга мотивована тим, що 24.10.2016 головним державним виконавцем Славутського МВ ДВС ГТУЮ в Хмельницькій області відкрито виконавче провадження щодо виконання рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11.10.2016 у справі за позовом Особи 2 до Особи 1 про оспорювання батьківства та зміну розміру аліментів.
Постановою державного виконавця від 30.01.2017 на її кошти як боржника накладено арешт.
12.07.2017 вона звернулась із заявою до Славутського МВ ДВС ГТУЮ в Хмельницькій області про зняття арешту з банківського рахунку, відкритого в ПАТ «КБ «ПриватБанк», оскільки на вказаний рахунок надходять аліменти на утримання дітей. 24.07.2017 їй повідомлено, що постановами державного виконавця знято арешт із частини коштів боржника за вказаним картковим рахунком. Проте державним виконавцем не знято арешт із коштів, які надходять у виглядів аліментів, у зв’язку з чим вона не може ними розпорядитися за цільовим призначенням та використати на утримання дітей.
Ураховуючи викладене, Особа 1 просила суд зняти арешт з її банківського рахунку, відкритого в ПАТ «КБ «ПриватБанк».
Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30.08.2017 у задоволенні скарги Особі 1 відмовлено.
Відмовляючи і задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець, винісши постанову про арешт банківського рахунку заявника, діяв у межах обсягу прав, наданих законом «Про виконавче провадження», оскільки банківський рахунок не має спеціального режиму використання, а посилання заявника на те, що рахунок є соціальним і кошти на ньому не можуть бути арештованими, оскільки на нього зараховуються аліменти на утримання дітей, є хибним, тому що аліменти не є допомогою на дітей в контексті п.10 ч.1 ст.73 закону «Про виконавче провадження».
Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 27.11.2017 апеляційну скаргу Особи 1 відхилено. Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30.08.2017 залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши також, що вимоги закону «Про виконавче провадження» не звільняють осіб, які здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, від обов’язку виконувати рішення суду.
14.12.2017 Особа 1 подала до ВСУ з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані рішення й ухвалити нове — про задоволення скарги.
Касаційна скарга мотивована тим, що державним виконавцем накладено арешт на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дітей, а не на належні їй кошти. При цьому відповідно до положень ст.179 СК аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Проте з часу накладення арешту на банківський рахунок, діти обмежені в здійснені права власності на аліменти.
Також суди не врахували, що аліменти на утримання дітей є іншою допомогою на дітей у контексті п.10 ч.1 ст.73 закону «Про виконавче провадження».
Крім того, вона здійснює догляд за дитиною-інвалідом Особою 3, яка потребує періодичного стаціонарного лікування, однак унаслідок накладення арешту на банківський рахунок, на який надходять аліменти на утримання дітей, дитина позбавлена конституційного права на охорону здоров’я та медичне обслуговування.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
Відповідно до ст.388 ЦПК судом касаційної інстанції у цивільних справах є ВС.
18.01.2018 справа передана до ВС.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час учинення окремих процесуальних дій, розгляду й вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У ч.1 ст.402 ЦПК встановлено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.400 цього кодексу.
Відповідно до чч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що 28.10.2016 державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області прийнято до примусового виконання виконавчий лист від 24.10.2016 №682/960/16-ц про стягнення з Особи 1 на користь Особи 2 судових витрат у розмірі 1102,40 грн. судового збору, 300 грн. витрат на правову допомогу та 8000 грн. витрат на проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
11.01.2017 до Славутського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Хмельницькій області надійшла заява стягувача Особи 2 про накладення арешту на кошти, що належать боржнику Особі 1 та містяться на рахунках у ПАТ «КБ «ПриватБанк».
30.01.2017 державним виконавцем Славутського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Хмельницькій області винесено постанову про арешт коштів боржника Особи 1, які містяться на вищевказаних рахунках.
13.02.2017 Особа 1 звернулася до Славутського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Хмельницькій області із заявою про зняття арешту з коштів, оскільки стягнення на соціальну допомогу інвалідам з дитинства може бути звернено виключно за переліком підстав, що передбачені законом, також не може бути звернено стягнення на допомогу на дітей одиноким матерям.
Постановами державного виконавця від 16.02.2017 та 10.03.2017 знято арешт із частини коштів Особи 1 у розмірі по 1717,40 грн., та 168,17 грн., яку направлено на виконання до ПАТ «КБ «ПриватБанк».
11.07.2017 до Славутського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Хмельницькій області надійшла ухвала Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11.07.2017 про розстрочку виконання рішення суду на рік у розмірі 2102,40 грн. з 1.08.2017 до 1.08.2018 щомісячними платежами по 175,20 грн. на місяць. Стягнення судових витрат у розмірі 7000 грн. здійснено в загальному порядку, у зв’язку з чим державним виконавцем винесено постанову про розстрочення виконання судового рішення та направлено платіжні вимоги від 11.08.2017 на суму 8011,24 грн. на виконання.
Відповідно до ч.1 ст.179 СК у редакції, чинній на час накладення арешту на банківські рахунки, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім’я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.
Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.
Отже, у ст.179 СК в зазначеній вище редакції врегульовані питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним з батьків, та їх цільове призначення.
Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім’я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.
Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреб у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку й виховання дитини, реалізації її здібностей.
При цьому кодекс уточнює правовий режим аліментів, отриманих на неповнолітню дитину шляхом визнання за нею права брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані на її утримання.
Згідно зі ст.179 СК у чинній редакції аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
Той з батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до ЦК.
У ч.1 ст.321 ЦК передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.73 закону «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом.
Згідно з ч.1 ст.383 ЦПК у редакції 2004 року, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що в будь-якому випадку аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім’я кого вони виплачуються, чи є власністю дитини, однак ці кошти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, тому на них не може бути звернено стягнення.
Разом з тим апеляційний суд не врахував, що внаслідок накладення державним виконавцем арешту на кошти, що належать боржнику Особі 1 та містяться на рахунках у ПАТ «КБ «ПриватБанк», діти позбавлені права брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на їх утримання, та спрямуванні їх на забезпечення першочергових потреб, зокрема в харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні тощо.
Таким чином, на порушення стст.212—214, 303, 315, 383 ЦПК, у редакції, чинній на час розгляду справи, апеляційний суд: у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; не дав належної правової оцінки доводам заявника; не врахував, що аліменти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, не з’ясував, чи не на кошти, які передбачені для утримання дитини, накладено арешт, та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанцій, ухвалюючи судове рішення у справі, неправильно застосував норми матеріального права, порушивши норми процесуального права, тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п.1 ч.3 та ч.4 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст.263 ЦПК та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу п.1 ч.3 та ч.4 ст.411 ЦПК є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись стст.400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК, ВС
Постановив:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 27.11.2017 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
