Рішення у справі про спадщину не може прийматись без участі усіх осіб, прав і інтересів яких воно стосується. На цьому наголосив Верховний Суд у постанові від 22.05.2018 № 274/4382/16.
Позивач звернувся до суду з позовом до сільради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. У позові йшлося про те, що після смерті матері, яка заповіла йому усе належне майно, позивач не знайшов правовстановлюючий документ на земельну ділянку та господарство, які належали померлій. Через певний час він дізнався про існування папірця від голови селищної ради та отримавши його, звернувся до нотаріальної контори. Та оскільки строки прийняття спадщини вже були пропущені, нотаріус у наданні послуг відмовив.
Суд першої інстанції призначив додатковий строк, взявши до уваги похилий вік позивача, а також те, що на момент смерті матері він проживав і працював у іншому селищі, та утримував хвору дружину.
Рішення місцевого суду було оскаржене в апеляційному порядку. Поскаржилась онука померлої, яка раніше подала заяву про прийняття спадщини. Апеляційний суд скаргу задовольнив, наголосивши на тому, що суд першої інстанції мав би залучити скаржницю в якості відповідача.
Зазначений вердикт позивач оскаржив до касаційної інстанції.
У постанові № 274/4382/16 ВС в складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав на таке.
Апеляційним судом встановлено, що рішення у справі прямо стосується прав і законних інтересів онуки. Тож, давши правильну оцінку обставинам справи та доказам, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення місцевого суду.
_03_03.png)
