Умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним у цілому. Такий висновок зробив ВС в постанові №910/22319/16, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
12 березня 2018 року м.Київ справа №910/22319/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий — СТРАТІЄНКО Л.В.
судді: ТКАЧ І.В., СТУДЕНЕЦЬ В.І.,
розглянувши без повідомлення учасників справи заяву заступника Генерального прокурора — головного військового прокурора про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду від 18.09.2017, за позовом Харківського прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина 9951), до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Темп-3000», про визнання недійсним договору про закупівлю від 15.09.2014 №218-14 у частині включення в оплату за товар податку на додану вартість та стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2016 року Харківський прикордонний загін ДПС звернувся до Господарського суду м.Києва з позовом до ТОВ «НВП «Темп-3000» про визнання недійсним договору про закупівлю від 15.09.2014 №218-14 в частині включення в оплату за товар ПДВ та про стягнення 18679,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч приписам закону «Про внесення змін до Податкового кодексу щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів» за умовами оспорюваного договору до ціни товару включено суму податку на додану вартість. З огляду на це позивач уважає, що відповідна умова договору має бути визнана недійсною, а сплачена ним у ціні товару сума ПДВ підлягає поверненню відповідачем.
Рішенням Господарського суду м.Києва від 23.01.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2017, у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що пільги, які полягають у звільненні від обкладання ПДВ, поширюються на операції щодо ввезення на митну територію України та постачання на митній території України спеціальних засобів індивідуального захисту для цілей АТО, однак у матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем імпорту спеціальних засобів індивідуального захисту, поставлених за укладеним між сторонами договором, та їх подальшого використання саме при проведенні АТО.
Постановою ВГС від 18.09.2017 касаційну скаргу Харківського прикордонного загону ДПС (в/ч 9951) залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 та рішення Господарського суду м.Києва від 23.01.2017 — без змін.
14.12.2017 заступник Генпрокурора — головний військовий прокурор подав до ВСУ заяву про перегляд постанови ВГС від 18.09.2017.
У заяві про перегляд ВСУ постанови ВГС із підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.11116Господарського процесуального кодексу (в редакції, чинній до 15.12.2017), заступник Генпрокурора — головний військовий прокурор, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову ВГС від 18.09.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 та рішення Господарського суду м.Києва від 23.01.2017 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
На підтвердження зазначених підстав для подання заяви про перегляд постанови ВГС від 18.09.2017 до заяви додано копію постанови ВГС від 6.12.2016 у справі №922/4065/15.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи й заперечення проти неї та перевіривши матеріали справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 15.09.2014 між позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) укладено договір про закупівлю засобів індивідуального захисту, за умовами якого відповідач зобов’язався виготовити та передати позивачу у власність жилети «Панцир 3-95 М» 4-го класу (код відповідно до ДК 016:2010:2), зазначений у специфікації, яка є невід’ємною частиною договору, а замовник зобов’язався прийняти та оплатити такий товар.
Відповідно до п.3.1 вказаного договору загальна сума договору становить 112067,40 грн., у тому числі ПДВ — 18670,40 грн.
Згідно з п.4.1 договору від 15.09.2014 №218-14 розрахунки за цим договором проводяться шляхом оплати після поставки товару.
При цьому договір про закупівлю набирає чинності з дня його підписання сторонами, дата закінчення строку дії договору — 31.12.2014 (п.10.1 договору).
Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що на виконання умов договору про закупівлю відповідач поставив позивачу товар у кількості 59 штук загальною вартістю 112076,40 грн., у тому числі ПДВ — 18679,40 грн., що підтверджується видатковою накладною від 15.09.2014.
У свою чергу позивач повністю оплатив товар, що підтверджується платіжним дорученням від 15.09.2014.
4.12.2014 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій просив повернути сплачений ним ПДВ у розмірі 18679,40 грн. шляхом виготовлення та передачі в/ч бронежилетів у кількості 11 штук та повернути решту коштів у сумі 1257,40 грн. на рахунок позивача. З цією метою позивач також просив відповідача підписати додаткову угоду до договору.
У зв’язку з тим що ТОВ «НВП «Темп-3000» не виконав вимоги, викладені в претензії, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору про закупівлю від 15.09.2014 №218-14 у частині включення в оплату за товар ПДВ та про стягнення 18679,40 грн.
За приписами ст.11 Цивільного кодексу, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але, за аналогією, породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.
За загальним правилом, викладеним у ч.1 ст.627 ЦК, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК).
Як зазначено в ч.1 ст.691 ЦК, покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена в договорі й не може бути визначена, виходячи з його умов, — за ціною, що визначається відповідно до ст.632 цього кодексу, а також учинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Водночас, за приписами ч.1 ст.215 ЦК, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені в чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У ч.1 ст.203 ЦК закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам.
Крім того, за приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю чи в частині.
Відповідно до ст.204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Обов’язок доведення наявності обставин, з якими закон пов’язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові, Вищий господарський суд виходив з того, що позивач не довів невідповідності оспорюваного пункту чинним нормативно-правовим актам, зокрема абз.1, 2 п.32 підрозд.2 розд.XX Податкового кодексу, згідно з якими тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від обкладання ПДВ операції щодо ввезення на митну територію України та постачання на митній території України, а саме: спеціальних засобів індивідуального захисту (каски, виготовлені відповідно до військових стандартів або технічних умов, чи їх еквіваленти та спеціально призначені для них компоненти (тобто підшоломи, амортизатори), що класифікуються в товарній підкатегорії 6506108000 згідно з УКТ ЗЕД, бронежилети, що класифікуються в товарній підкатегорії 6211439000 згідно з УКТ ЗЕД), виготовлених відповідно до військових стандартів або військових умов для потреб правоохоронних органів, Збройних сил та інших військових формувань, утворених відповідно до законів, інших суб’єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону; ниток для виготовлення бронежилетів, що класифікуються в товарних підкатегоріях 5402110000 та 5407100000 згідно з УКТ ЗЕД; тканин (матеріалів) для виготовлення бронежилетів, що класифікуються в товарних підкатегоріях 3920108990, 3921906000, 5603141000, 6914900000 згідно з УКТ ЗЕД. У матеріалах справи відсутні докази того, що спірний товар підпадає під зазначені коди УКТ ЗЕД.
Також у постанові ВГС від 18.09.2017 було встановлено, що договір від 15.09.2014 №218-14 повністю виконаний сторонами й відповідна сума податку на додану вартість перерахована до державного бюджету.
Стосовно тверджень заявника, що ВГС неправильно застосовано норми ПК при вирішенні спору, у зв’язку з чим було прийнято постанову, яка суперечить позиції, викладеній у постанові ВГС від 6.12.2016 у справі №922/4065/15, то вони судом не приймаються, оскільки, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання недійсним п.3.1 договору поставки, ВГС у справі №922/4065/15 керувався «Перехідними положеннями» ПК (у редакції закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування продукції оборонного призначення» від 2.09.2014 №1658-VII, який набрав чинності 25.09.2015), а у справі, рішення в якій переглядається, ВГС, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, посилався на «Перехідні положення» ПК (у редакції закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів» №1561-VII, який набрав чинності 23.07.2014).
Отже, умови договору про закупівлю засобів індивідуального захисту від 15.09.2014 №218-14 не могли суперечити положенням ПК в редакції закону від 2.09.2014 №1658-VII, посилаючись на які суд у справі №922/4065/15 задовольнив позовні вимоги в частині визнання недійсним п.3.1 договору поставки, оскільки договір про закупівлю був укладений до набрання чинності вказаним законом (25.09.2015).
Крім того, відповідно до ч.2 ст.189 ГК ціна є істотною умовою господарського договору.
Правові наслідки недійсності окремих частин правочину встановлені ст.217 ЦК, згідно з якою недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним у цілому.
Нормами цивільного законодавства встановлено, що договір не може існувати без умов щодо вартості товару. Відповідно до ст.180 ГК без погодження сторонами ціни договору такий договір є неукладений. Оскільки пункт договору в частині включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою, договір не може бути визнаний недійсним у цій частині.
З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується з обґрунтованими висновками ВГС про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.
Згідно з ч.1 ст.11126 ГПК ВСУ відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Позаяк суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви заступника Генпрокурора — головного військового прокурора необхідно відмовити.
Керуючись пп.1 п.1 «Перехідних положень» ГПК (у редакції, чинній після 15.12.2017), стст.11116, 11123, 11124, 11126 ГПК (у редакції, чинній до 15.12.2017),
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви заступника Генпрокурора — головного військового прокурора про перегляд ВСУ постанови ВГС від 18.09.2017 у справі відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
