З набуттям ознак суб’єкта господарювання фізична особа не перестає бути власником ділянки та не звільняється від обов’язку сплати земельного податку. Такий висновок зробив ВС в постанові №826/27202/15.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
6 березня 2018 року м.Київ №826/27202/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача — БИВШЕВОЇ Л.І.,
суддів: ШИПУЛІНОЇ Т.М., ХОХУЛЯКА В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Особи 2 на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.08.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016 у справі за позовом Особи 2 до Державної податкової інспекції в Солом’янському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
15.12.2015 Особа 2 звернувся до суду з позовом до інспекції, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.04.2015 №305-17.
На обґрунтування зазначених вимог Особа 2 послався на те, що згідно з узагальнюючою податковою консультацією щодо плати земельного податку власниками нежитлових приміщень платниками єдиного податку — фізичними особами — підприємцями, затвердженою наказом ДПС від 23.11.2012 №1015, фізична особа — підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, звільняється від нарахування та сплати земельного податку за земельну ділянку, що використовується ним у господарській діяльності; спірне податкове повідомлення-рішення не містить даних державного земельного кадастру та періоду, за який нараховано податок; дані про земельну ділянку під будівлею, де розташоване належне позивачу нерухоме майно, не внесені до Державного земельного кадастру.
Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 25.08.2016 у задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13.10.2016 рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що обрання суб’єктом господарювання спрощеної системи оподаткування не є безумовною підставою для звільнення його від сплати земельного податку, з урахуванням того, що в процесі розгляду справи позивач не надав доказів, які свідчили б про використання ним земельної ділянки для провадження господарської діяльності.
Особа 2 оскаржив рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду, який ухвалою від 2.11.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Особи 2 та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, які полягають у незастосуванні положень пп.297.1.4 п.297.1 ст.297 та пп.286.1, 286.6 ст.286 Податкового кодексу. Також Особа 2 посилається на те, що належне йому нежитлове приміщення є лише частиною підвалу 4-поверхового (багатоквартирного) будинку, з огляду на що нарахування йому земельного податку, виходячи з усією площі нежитлового приміщення, є протиправним; у Державному земельному кадастрі взагалі відсутня ділянка, за яку інспекція нарахувала йому податкові зобов’язання.
<…> Верховний Суд у складі КАС ухвалою від 22.02.2018 прийняв касаційну скаргу Особи 2 до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду та призначив попередній розгляд справи на 27.02.2018, під час якого колегія суддів дійшла висновку про необхідність призначення справи до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 6.03.2018.
ВС перевірив наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди встановили, що Особа 2 з 14.02.2000 є фізичною особою — підприємцем та з 1.01.2012 сплачує єдиний податок, що підтверджується свідоцтвом за такими видами діяльності: інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля книгами, газетами та канцелярськими товарами; здавання в оренду власного нерухомого майна; інша поліграфічна діяльність. Особі 2 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення площею 104,4 м2, розташоване за Адресою 1, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 19.06.2007.
За пп.14.1.72 і 14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення), земельним податком визнається обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти й нерезиденти), яким відповідно до закону надані в користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до пп.269.1.1 і 269.1.2 п.269.1 ст.269 ПК (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідом-
лення-рішення) платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з пп.270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до п.286.1 ст.286 ПК (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
За змістом п.287.7 ст.287 ПК (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення), у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно з п.287.8 ст.287 ПК (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) власник нежитлового приміщення (його частини) в багатоквартирному будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У чч.1 та 2 ст.120 Земельного кодексу (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) встановлено, що в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває в користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до стст.125 і 126 ЗК (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення ст.377 Цивільного кодексу (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення). За ст.378 цього кодексу, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, установлених законом.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об’єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов’язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати в разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Зокрема, в розумінні зазначених норм обов’язок щодо сплати земельного податку для фізичної особи — власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от: набуття нею статусу суб’єкта господарювання, діяльність якого пов’язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Відповідно до п.291.3 ст.291 ПК (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) юридична особа чи фізична особа — підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, установленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
За змістом п.291.2 ст.291 ПК (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення), спрощена система оподаткування, обліку та звітності — особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, установлених п.297.1 ст.297 цього кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У п.269.2 ст.269 ПК (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) також передбачено, що суб’єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому гл.1 розд.XIV цього кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Згідно з пп.4 п.297.1 ст.297 ПК (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності й земельного податку, крім податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб’єкта господарювання від виконання податкових зобов’язань щодо сплати податків, установлених у п.297.1 ч.297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також установлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб’єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для провадження господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежитлове приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
З аналізу наведених вище правових норм випливає, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов’язок сплати цього податку виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею та триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов’язком сплати земельного податку не припиняється в разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб’єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності й системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб’єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки та не звільняється від обов’язку сплати земельного податку.
Разом з тим суди попередніх інстанцій не встановили, чи внесена земельна ділянка, яка розташована під приміщенням, яке належить Особі 2 на праві приватної власності, до Державного земельного кадастру, а також не перевірили доводів позивача стосовно нарахування земельного податку пропорційно частці кожної особи в спільній частковій власності багатоквартирного будинку з урахуванням інформації Житлово-експлуатаційної дільниці №903 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом’янського району м.Києва». Крім іншого, суди не встановили, за який період позивачу було визначене податкове зобов’язання щодо земельного податку та не перевірили правильності розрахунку такого податкового зобов’язання.
Принцип всебічності з’ясування обставин вимагає від суду дати правову оцінку кожному доводу, а у випадку неприйняття — навести відповідні аргументи.
З урахуванням наведеного касаційна скарга Особи 2 підлягає частковому задоволенню, а ухвалені в даній справі судові рішення — скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно з ч.3 ст.3 КАС (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час учинення окремої процесуальної дії, розгляду й вирішення справи.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.353 КАС (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Враховуючи зазначене, касаційна скарга Особи 2 підлягає частковому задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.08.2016 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись п.2 ч.1 ст.349, п.1 ч.2 ст.353, чч.1, 5 ст.355, стст.356, 359, ч.3 ст.375, пп.4 п.1 «Перехідних положень» КАС, ВС у складі колегії суддів КАС,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити частково.
Постанову ОАСК від 25.08.2016 та ухвалу КААС від 13.10.2016 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
