Зобов’язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, що не може змінюватися мировою угодою між ними. Такий висновок зробив ВС в постанові №562/2026/15-ц.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
30 січня 2018 року м.Київ №562/2026/15-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — СТРІЛЬЧУКА В.А.,
суддів: КАРПЕНКО С.О. (суддя-доповідач), ОЛІЙНИК А.С., ПОГРІБНОГО С.О., СТУПАК О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», подану його представником, на ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30.11.2016,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2015 року Особа 4 звернулася з позовом до Особи 5 про поділ спільного майна подружжя.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 23.09.2005 перебувала з Особою 5 у шлюбі, який рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 4.10.2012 розірвано. За час шлюбу ними набуто майно, що є їх спільною сумісною власністю, а саме: квартиру за Адресою 1, а також майно домашнього вжитку.
З урахуванням уточнених у травні 2016 року позовних вимог просила визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири за Адресою 1, виділити їй у власність фотоапарат, диван, пральну машину, соковитискач, блендер, кавомолку та килим, а відповідачу — холодильник, кухонний стіл зі стільцями, ноутбук, килим, чотири люстри та диван.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 31.05.2016 позов задоволено частково.
Визнано за Особою 4 право власності на 1/2 частку квартири за Адресою 1.
Виділено їй зі спільного майна подружжя таке майно: фотоапарат вартістю 1500 грн., диван вартістю 4800 грн., пральну машину вартістю 4000 грн., соковитискач вартістю 700 грн., блендер вартістю 300 грн., кавомолку вартістю 300 грн., килим вартістю 200 грн., а всього на суму 11800 грн.
Особі 5 зі спільного майна виділено: холодильник вартістю 4000 грн., кухонний стіл зі стільцями вартістю 1000 грн., ноутбук вартістю 3000 грн., килим вартістю 200 грн., чотири люстри вартістю 1000 грн. та диван вартістю 2500 грн., а всього на суму 11700 грн.
Судові витрати покладені на сторони у фактично понесених кожною розмірах.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. З урахуванням приписів стст.60, 69, 70 СК суд першої інстанції виходив із принципу рівності часток кожного з подружжя в такому майні, здійснив поділ вказаного майна й визнав за Особою 4 право власності на 1/2 частку спільної квартири.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 30.11.2016 рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 31.05.2016 скасовано, визнано мирову угоду, укладену між Особою 4 та Особою 5 26.10.2016, згідно з якою сторони дійшли згоди щодо поділу спільного майна.
За умовами мирової угоди визнано об’єктом спільної сумісної власності подружжя таке майно: квартиру за Адресою 1, фотоапарат, пральну машину, соковитискач, блендер, кавомолку, два килими, холодильник, кухонний стіл зі стільцями, ноутбук, чотири люстри та диван.
Визнано за Особою 5 право власності на 60/100 частки квартири за Адресою 1, за Особою 4 — на 40/100 частки цієї ж квартири.
Виділено Особі 5 у власність холодильник вартістю 4000 грн., кухонний стіл зі стільцями вартістю 1000 грн., ноутбук вартістю 3000 грн., килим вартістю 200 грн. та чотири люстри вартістю 1000 грн., а всього на суму 9200 грн.
Особі 4 виділено у власність фотоапарат вартістю 1500 грн., пральну машину вартістю 4000 грн., соковитискач вартістю 700 грн., блендер вартістю 300 грн., кавомолку вартістю 300 грн. і килим вартістю 200 грн., а всього на суму 7000 грн.
Також сторони домовилися про розподіл зобов’язань за кредитним договором від 11.10.2005, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та Особою 5.
Особа 5 відповідає за зобов’язаннями, які виникли до укладення мирової угоди і виникнуть у майбутньому, перед ПАТ «УкрСиббанк» за кредитним договором від 11.10.2005, укладеним між ним і ПАТ «УкрСиббанк».
Особа 4 звільняється від будь-яких зобов’язань за кредитним договором від 11.10.2005, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і Особою 5.
Судові витрати покладені на сторони в розмірах, фактично ними понесених.
Провадження у справі за позовом Особи 4 до Особи 5 про поділ спільного майна подружжя закрито.
У грудні 2016 ПАТ «УкрСиббанк», діючи через свого представника, подало до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30.11.2016 скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Затвердження мирової угоди, як стверджує заявник, призвело до порушення прав банку у зв’язку з тим, що 11.10.2005 між Особою 5 та ПАТ «УкрСиббанк» укладений кредитний договір з метою придбання нерухомого майна, а саме — квартири за Адресою 1. Заявник указує на те, що позивач давала згоду відповідачу на укладення договору та уклала з банком договір поруки, відповідно до умов якого Особа 4зобов’язувалася відповідати перед банком за виконання Особою 5 зобов’язань за кредитним договором. Оскільки зобов’язання за вказаним кредитним договором не виконані, позивач і відповідач мають спільні зобов’язання за ним. Незважаючи на викладене, сторони уклали мирову угоду, відповідно до умов якої Особа 4 звільняється від будь-яких зобов’язань за цим кредитним договором.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.12.2016 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, ухвалою колегії суддів ВСС від 9.11.2017 справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до ст.388 ЦПК судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до пп.4 п.1 розд.XIII «Перехідні положення» ЦПК в редакції закону від 3.10.2017 касаційні скарги (подання) на судові рішення в цивільних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до КЦС та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.
Згідно із ч.3 ст.3 ЦПК в редакції закону від 3.10.2017 провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час учинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
Відповідно до ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (ч.1 ст.400 ЦПК).
Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій відповідно до ч.3 ст.406 ЦПК розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Суд апеляційної інстанції встановив, що Особа 4 звернулася з позовом до Особи 5 про поділ спільного майна подружжя.
У жовтні 2016 року сторони звернулися до апеляційного суду із заявою про визнання мирової угоди, укладеної ними 26.10.2016.
Відповідно до ч.1 ст.175 ЦПК в редакції кодексу, чинній на час вирішення справи в суді апеляційної інстанції, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмета позову.
Визнаючи мирову угоду та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції, застосувавши положення ст.175 ЦПК, дійшов висновку, що мирова угода стосується прав та обов’язків сторін і предмета позову, не суперечить закону й не порушує прав та інтересів банку.
Проте із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на таке.
Згідно із ч.1 ст.60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом, майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини (ч.3 ст.61 СК).
Також ст.70 СК передбачено, що в разі поділу майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо іншого не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї (ч.4 ст.65 СК).
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело й час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне в нього на час розгляду справи, та те, що перебуває в третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч.4 ст.65 СК).
Таким чином, у результаті укладення кредитного договору зобов’язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, хто підписав кредитний договір.
Апеляційний суд, установивши, що кредитний договір від 11.10.2005, сторонами якого є ПАТ «УкрСиббанк» та Особа 5, укладений в інтересах сім’ї, дійшов помилкового висновку про те, що мирова угода не порушує прав та інтересів банку, оскільки кредит не погашений, фактично позбавивши банк права вимоги до Особи 4про належне виконання умов кредитного договору.
Підставою для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій та направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (ч.6 ст.411 ЦПК).
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки постановлена з такими порушеннями норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись стст.406, 409, 411, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати КЦС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30.11.2016 скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
