Заміна відповідача на належного може відбутися за клопотанням будь-якої особи, яка бере участь у справі, або навіть за ініціативою суду. Такий висновок зробив ВС в постанові №826/1460/16.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
13 лютого 2018 року м.Київ №826/1460/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого — ХАНОВОЇ Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: ГОНЧАРОВОЇ І.А., ОЛЕНДЕРА І.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Айбренд» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 24.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017,
УСТАНОВИВ:
У лютому 2016 року ТОВ «Айбренд» звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби в м.Києві, департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів про зобов’язання департаменту підготувати подання про повернення помилково сплачених товариством коштів до державного бюджету та направити його разом з іншими, передбаченими законодавством документами Головному управлінню Державної казначейської служби України в м.Києві, зобов’язання першого відповідача повернути помилково зараховані до державного бюджету кошти згідно з платіжним дорученням №* від 13.09.2011 в сумі 400000 грн. на рахунок товариства.
Позов обґрунтовує тим, що товариством подано заяву до органів доходів і зборів про повернення помилково сплачених коштів, у вказаній заяві зазначені необхідні реквізити для повернення коштів в розмірі 500000 грн. Водночас кошти позивачу повернуто не в повному обсязі.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 24.03.2017, залишеною без змін ухвалою КААС від 19.10.2017, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовні вимоги щодо зобов’язання департаменту підготувати подання про повернення помилково сплачених товариством коштів до державного бюджету та направити його до органу казначейської служби подано до неналежного відповідача. Стосовно позовних вимог, заявлених до органу казначейської служби, суди дійшли висновку про їх передчасність, оскільки ГУ ДКС у м.Києві, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог чинного законодавства, з огляду на положення порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, позбавлено можливості здійснити повернення помилково сплачених коштів без подання органом контролю необхідних документів до органу казначейської служби.
У листопаді 2017 року товариством подано касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в якій воно, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про направлення справи на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м.Києва.
Позивач, пославшись на положення чч.3 та 4 ст.43 Податкового кодексу, пп.3, 5, 15 розд.І Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, доводить обов’язок відповідачів здійснити повернення товариству надміру сплачених ним податків за заявою, поданою ще у 2011 році до департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів.
Позивач також зазначає, що суд першої інстанції, встановивши, що позов заявлено до неналежного відповідача, мав замінити цього відповідача (департамент) на належного (ГУ ДФС у м.Києві) відповідно до вимог ст.52 Кодексу адміністративного судочинства.
Позивач вважає та вказує це у касаційній скарзі, що товариство не повинно було звертатись до ДФС із відповідною заявою, оскільки у 2011 році цей орган не мав повноважень робити подання на повернення надміру сплачених податків.
Згідно із ч.3 ст.3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.345 КАС суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до чч.1, 2, 3 ст.242 КАС судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили таке.
ТОВ «Айбренд» 13.09.2011 за платіжним дорученням №* помилково сплатило кошти у розмірі 500000,00 грн. до УДК у Шевченківському районі м.Києва (код бюджетної класифікації 22011000) як плату за ліцензію на право оптової торгівлі алкогольними напоями.
За зверненням позивача до Державної податкової інспекції у Шевченківському районні м.Києва позивачу перераховано 100000,00 грн.
При подальшому зверненні позивача із заявами від 3.12.2014 та 19.01.2015 про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, позивачу надана відмова з посиланням на п.3 ст.43 ПК.
Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює закон «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 2.03.2015 №222-VIII, на час виникнення спірних правовідносин діяв закон «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1.06.2000 №1775-III.
Ліцензування — засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ліцензування, захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
Орган ліцензування — орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів або уповноважений законом державний колегіальний орган (п.6, п.7 ч.1 ст.1 закону №222-VIII).
Частинами 3 та 5 ст.14 закону №222-VIII встановлено, що документом, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, є копія квитанції, виданої банком, копія платіжного доручення з відміткою банку, квитанція з платіжного термінала, квитанція (чек) з поштового відділення зв’язку.
Плата за видачу ліцензії, що видана органом ліцензування, який є центральним органом виконавчої влади або державним колегіальним органом, зараховується до держбюджету.
Пунктами 14, 16, 23 Положення про порядок видачі ліцензій на право оптової торгівлі спиртом етиловим і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, затвердженого постановою КМ від 31.03.99 №500, встановлено, що ліцензії на право оптової торгівлі спиртом, алкогольними напоями та тютюновими виробами підписуються директором департаменту або його заступником і скріплюються печаткою департаменту.
Видача ліцензій здійснюється тільки за умови подання довідки відповідного фінансового органу про фактичне надходження коштів до бюджету, визначеного законодавством, на підставі поданої заявником копії платіжного доручення (з відміткою установи банку про сплату). Зазначені документи зберігаються в особовій справі суб’єкта підприємницької діяльності в департаменті.
Департамент та інші органи виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законодавством, здійснюють контроль за додержанням установлених вимог до оптової торгівлі продукцією, на яку видана ліцензія.
Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, постановою КМ «Про реорганізацію деяких органів державної податкової служби, спеціалізованих митних органів та організацій» від 20.03.2013 №228 департамент контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової служби реорганізовано шляхом приєднання його до Міністерства доходів і зборів, яке, у свою чергу, згідно з постановою КМ від 21.05.2014 №160 реорганізовано шляхом перетворення в Державну фіскальну службу.
ДФС відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування, зокрема діяльності суб’єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, з оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами (положення про ДФС, затверджене постановою КМ від 21.05.2014 №236).
Пунктом 41.1 ст.41 ПК передбачено, що контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Як установили суди попередніх інстанцій, товариством помилково сплачено кошти до органу казначейської служби як плата за ліцензію на право оптової торгівлі алкогольними напоями.
Правовідносини щодо повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, регулюються Бюджетним кодексом та іншими нормативно-правовими актами стосовно спірних правовідносин.
Частина 2 ст.45 БК передбачає, що казначейство веде бухгалтерський облік усіх надходжень держбюджету та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
На виконання стст.43, 45, 78 та 112 БК та Положення про Міністерство фінансів, затвердженого указом Президента від 8.04.2011 №446, розроблений Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів від 3.09.2013 №787 (зареєстрований в Міністерстві юстиції 25.09.2013 за №1650/24182), є нормативно правовим актом в розумінні ст.117 Конституції, який підлягає застосуванню судом відповідно до ч.2 ст.7 КАС.
Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії.
Пункт 5 розд.І порядку встановлює, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету. Подання подається до органу казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою із найменуванням та ідентифікаційним кодом установи, з обов’язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб’єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
Відповідно до п.10 розд.І порядку подання подається до відповідного органу казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету.
Органи казначейства приймають подання від органів, які контролюють справляння надходжень до бюджету або які здійснюють облік заборгованості в розрізі позичальників, у строки, визначені нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів.
Аналіз положень зазначених нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що у разі підтвердження факту помилкової сплати коштів до бюджету вони можуть бути повернуті за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету.
При цьому обов’язковою умовою для повернення сум грошового зобов’язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (п.43.3 ст.43 ПК).
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що товариством при поданні заяви про повернення помилково сплачених коштів у 2011 році до департаменту дотримано обов’язкову умову для здійснення повернення помилково сплачених сум. При цьому заява подана до департаменту з дотриманнм 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Така заява має бути розглянута правонаступником департаменту — ДФС, яка в межах своєї компетенції здійснює контроль за справлянням надходжень до бюджету (щодо плати за ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями).
Аналізуючи спірні правовідносини, колегія суддів звертається до положень ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Довготривалий нерозгляд компетентними органами держави заяви товариства про повернення помилково сплачених коштів до держбюджету, часткове повернення коштів, яке може розцінюватись як визнання податковим органом помилковості їх сплати, стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника, а також невизначеність правонаступника органу, відповідального за розгляд поданої заяви, розцінюються судом як порушення права позивача на мирне володіння своїм майном, але лише за умови підтвердження належними та допустимими доказами факту помилковості сплати коштів товариством.
Колегія суддів погоджується з доводами товариства, викладеними в касаційній скарзі, щодо ігнорування судом першої інстанції положень ст.52 КАС (в редакції, чинній на час розгляду справи), які передбачають, що суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Суд зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Жодних доказів того, що суд запропонував позивачу здійснити заміну другого відповідача, матеріали справи не містять.
Колегія суддів вважає: якщо суд першої інстанції встановить порушення права позивача суб’єктом владних повноважень (юридичною особою), який реорганізовано і який має правонаступника, відмова в задоволенні позову з підстав його заявлення до неналежного відповідача, є порушенням норм процесуального права.
Крім того, положення ст.55 КАС (в редакції, чинній на час вирішення справи в судах попередніх інстанцій) передбачають процесуальне правонаступництво, яке може бути застосовано судом на будь-якій стадії адміністративного процесу. Зазначена норма проігнорована судами попередніх інстанцій при розгляді справи.
Суд також дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи копії документів, зокрема платіжні доручення, які мають підтвердити зарахування коштів на казначейський рахунок, не є належним доказом у справі, оскільки не засвідчені судом на виконання вимог ч.4 ст.79 КАС (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).
Всі документи, що містять матеріали справи, наявні у вигляді неякісних ксерокопій та не засвідчені судом.
Зазначене свідчить про порушення судами попередніх інстанцій принципу належності та допустимості доказів.
Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст.353 КАС.
Керуючись стст.341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС, Верховний Суд у складі колегії суддів КАС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОФ «Айбренд» задовольнити.
Постанову ОАСК від 24.03.2017 та ухвалу КААС від 19.10.2017 скасувати.
Справу направити до Окружного адміністративного суду м.Києва на новий судовий розгляд.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
