Позови про стягнення аліментів охоплюють усі вимоги, пов’язані з невиконанням обов’язку щодо утримання. Такий висновок зробив ВС у постанові №638/9910/13-ц.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
23 січня 2018 року м.Київ №638/9910/13-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ЛУСПЕНИКА Д. Д.,
суддів: БІЛОКОНЬ О.В. (суддя-доповідач), СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ХОПТИ С.Ф., ЧЕРНЯК Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 4 на ухвалу Ленінського районного суду м.Миколаєва від 10.10.2016 та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 16.11.2016,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до п.4 розд.XIII «Перехідні положенння» ЦПК у редакції закону №2147-VIII від 3.10.2017 касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до КЦС та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.
У вересні 2016 року Особа 4 звернулася до суду із позовом до Особи 5 про збільшення розміру аліментів на дітей Особу 6 та Особу 7, Інформація 1, стягуваних рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 4.03.2008, з 300 до 2 тис. грн. на кожну дитину, посилаючись на зміну матеріального становища відповідача на підставі ч.1 ст.192 СК.
Ухвалою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 10.10.2016 позов повернуто Особі 4 для подання до належного суду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що поданий позивачкою позов не належить до категорії справ, до яких застосовуються правила альтернативної підсудності, а тому повинен бути поданий за загальним правилом підсудності, визначеним ч.1 ст.109 ЦПК.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 16.11.2016 апеляційна скарга Особи 4 залишена без задоволення, а ухвала суду першої інстанції — без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що правила альтернативної підсудності, встановлені ст.110 ЦПК, не передбачають винятків із загального правила про підсудність спору за місцем проживання відповідача щодо позовних вимог про збільшення розміру аліментів, а тому судом постановлено ухвалу із дотриманням норм процесуального права.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Особа 4 просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позов про збільшення розміру аліментів може пред’являтися за місцем проживання одержувача аліментів. Право вибору між судами, яким згідно з правилами загальної та альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. Оскільки позивач проживає на території Ленінського району м.Миколаєва, висновок суду про повернення позовної заяви є помилковим.
Відповідно до ст.388 ЦПК судом касаційної інстанції у цивільних справах є ВС.
22.12.2017 справа передана до ВС.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно із положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.110 ЦПК (в редакції, яка була чинною на час подання позову) позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Дана стаття встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред’явлений в одному з двох і більше судів. Суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді. Крім того, аналіз вказаної норми свідчить про те, що позови про стягнення аліментів охоплюють всі вимоги, пов’язані з невиконанням обов’язку щодо утримання, передбачені стст.75—89, 91, 180—201, 202—206, 265—274 СК, і можуть пред’являтись також за зареєстрованим місцем проживання позивача.
Оскільки позов був пред’явлений за правилами альтернативної підсудності за місцем проживання позивача, що є його правом, суди дійшли помилкового висновку про повернення позовної заяви.
За таких обставин оскаржувані ухвали визнати законними не можна, вони підлягають скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з підстав, установлених ч.6 ст.411 ЦПК.
Керуючись стст.400, 411, 416 ЦПК, ВС у складі колегії суддів першої судової палати КЦС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 4 задовольнити.
Ухвалу Ленінського районного суду м.Миколаєва від 10.10.2016 та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 16.11.2016 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
