Обов’язок щодо сплати податку на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт, виникає з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Такий висновок зробив ВС у постанові №820/7996/13-а.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
24 січня 2018 року м.Київ №820/7996/13-а
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого — ОЛЕНДЕРА І.Я.,
суддів: ГОНЧАРОВОЇ І.А., ХАНОВОЇ Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу державної податкової інспекції в Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7.10.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 за позовом Особи 4 до ДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Особа 4 звернувся до суду з позовом до ДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.04.2013.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність спірного податкового повідомлення-рішення у зв’язку з відсутністю обов’язку щодо сплати земельного податку, оскільки йому не належить право власності або користування об’єктом оподаткування земельним податком.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 7.10.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013, скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 30.04.2013. Стягнуто з державного бюджету на користь позивача судовий збір у розмірі 114,70 грн.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи адміністративний позов та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, виходили з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства, оскільки позивач не є власником чи землекористувачем земельної ділянки, а отже, у нього відсутній обов’язок щодо слати земельного податку.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, де, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову ХОАС від 7.10.2013 та ухвалу ХААС від 21.11.2013 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Особи 4.
У доводах касаційної скарги відповідач посилається на прийняття оскаржуваних рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки відсутність доказів набуття позивачем права власності чи користування земельною ділянкою при її фактичному використанні не звільняє платника податків від законодавчо встановленого обов’язку щодо сплати земельного податку.
Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст.345 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції закону від 3.10.2017 №2147-VІІІ, що діє з 15.12.2017).
Так, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1 ст.341 КАС).
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, ВС дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач має свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме — нежитлове приміщення 1-го поверху загальною площею 160 м2, розташоване в житловому двоповерховому будинку за Адресою 1.
Відповідно до додатку рішення 21-ї сесії Харківської міської ради 6-го скликання «Про поновлення юридичним та фізичним особам договорів оренди землі для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 19.12.2012 №963/12 позивачу було поновлено до 1.12.2017 договір оренди землі від 9.02.2010 площею 0,0029 га за рахунок земель транспорту за Адресою 1 для обслуговування прибудови з окремим входом до магазину продовольчих товарів.
Органом контролю на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 та п.286.5 ст.286 Податкового кодексу прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013 про визначення податкового зобов’язання стосовно земельного податку у розмірі 3837,62 грн. за земельну ділянку, на якій розташовані нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 160 м2, що перебуває за Адресою 1.
Відповідно до ст.269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Статтею 270 вказаного кодексу визначено, що об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
За змістом п.286.1 ст.286 ПК, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно з п.287.1 ст.287 ПК власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Пунктом 287.6 ст.287 ПК установлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Тобто фізична особа — власник нежитлового приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
За таких обставин, незважаючи на те що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, обов’язок щодо сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Приписами ст.120 Земельного кодексу закріплено, що в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, а також беручи до уваги вимоги вищенаведених норм, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку щодо неправомірності здійсненого органом контролю донарахування земельного податку, оскільки до власника приміщення перейшли усі права та обов’язки щодо земельної ділянки, на якій воно розміщене. Так, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно, з моменту набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення) обов’язок щодо сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об’єкт, покладається на особу, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду. Правомірність здійсненого розрахунку земельного податку позивачем не оспорюється.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України в постанові від 7.07.2015 (справа №21-775а15).
Відповідно до п.1 ч.3 ст.349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (чч.1 та 3 ст.351 КАС).
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права в частині неправильного тлумачення закону, що є підставою для скасування судових рішень, а тому касаційна скарга ДПІ підлягає задоволенню.
Керуючись стст.341, 345, 349, 351, 355, 356, 359, п.4 ч.1 розд.VII «Перехідні положення» КАС, Верховний Суд у складі колегії суддів КАС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області задовольнити.
Скасувати постанову ХОАС від 7.10.2013 та ухвалу ХААС від 21.11.2013 у справі №820/7996/13-а.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
