Продавець, не повідомлений про пред’явлення позову, відповідає лише у випадку, якщо не доведе, що, взявши участь у справі, міг би відвернути відібрання товару в покупця. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №464/9623/14.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
18 січня 2018 року м.Київ №464/9623/14
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ВИСОЦЬКОЇ В. С.
суддів: МАРТЄВА С.Ю. (суддя-доповідач), ПРОРОКА В.В., ФАЛОВСЬКОЇ І.М., ШТЕЛИК С.П.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Львівської міської ради та Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Апеляційного суду Львівської області від 4.05.2016,
ВСТАНОВИВ :
Відповідно до п.4 розд.XIII «Перехідні положення» ЦПК у редакції закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3.10.2017 №2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.
У жовтні 2014 року Львівська міська рада звернулась до суду з позовом до Особи 6, Особи 8 про витребування з чужого незаконного володіння майна.
Позовна заява мотивована тим, що ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25.02.2008 визнано мирову угоду між Львівською міською радою, Сихівською районною адміністрацією та Особою 9, Особою 10, Особою 11. За умовами цієї угоди, Львівська міська рада та Сихівська районна адміністрація зобов’язувались видати Особі 12, Особі 10, Особі 11 ордер на заселення у квартиру за Адресою 1, а останні зобов’язувалися відмовитися від права користування квартирою за Адресою 2.
У подальшому з’ясувалося, що зобов’язання сторін за зазначеною мировою угодою не можуть бути виконані, оскільки квартира за Адресою 2 на підставі рішення Дрогобицького районного суду Львівської області від 20.10.2008 стала належати на праві власності Особі 8.
На підставі договору купівлі-продажу від 25.12.2008 Особа 8 здійснив відчуження спірної квартири на користь Особи 13, який у свою чергу продав цю квартиру Особі 6, уклавши з нею договір купівлі-продажу від 13.03.2009.
Посилаючись на те, що судове рішення, на підставі якого Особа 8 набув право власності на спірну квартиру, скасовано, у зв’язку із чим у всіх наступних покупців квартири не виник-ло право власності на неї, Львівська міська рада просила витребувати квартиру з володіння її теперішнього власника — Особи 6.
Заочним рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 18.02.2015 позов Львівської міської ради задоволено. Витребувано з володіння Особи 6 квартиру за Адресою 2 загальною площею 50,3 м2, що належить на праві комунальної власності територіальній громаді м.Львова.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира за Адресою 2 вибула з володіння територіальної громади м.Львова поза її волі, оскільки рішення суду, на підставі якого Особа 8 набув у власність цю квартиру, у подальшому було скасовано, що відповідно до положень ч.1 ст.388 ЦК є підставою для витребування спірної квартири в Особи 6 як у добросовісного набувача.
Рішенням АСЛО від 4.05.2016 апеляційну скаргу представника Осо-би 6 — Особи 7задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову Львівської міської ради до Особи 6, Особи 8 про витребування з чужого незаконного володіння майна відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що у разі витребування спірної квартири у покупця відповідно до ст.661 ЦК в останнього виникне право звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням квартири за рішенням суду. Оскільки Особа 13, який продав Особі 6 спірну квартиру, до участі у справі не залучався, прий-няття рішення про задоволення позову може порушити його права.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник Львівської міської ради просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.
Касаційна скарга міської ради мотивована тим, що квартира вибула з володіння територіальної громади м.Львова поза її волі, оскільки Львівська міська рада не залучалась до участі у розгляді справи про визнання за Особою 8 права власності на спірну квартиру, а тому є правові підстави, передбачені ч.1 ст.388 ЦК, для витребування вказаної квартири в Особи 6.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до ВСС, голова Сихівської районної адміністрації просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції до вирішення спору не застосовано стст.387, 388, 392, 651 ЦК та не ураховано роз’яснення, викладені у п.10 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду справи про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 №9.
Відзив на касаційну скаргу, поданий Особою 6 у липні 2016 року до ВСС, мотивовано тим, що всі доводи скаржників є формальними, а недійсність правочину, укладеного між Особою 8 та Особою 14, не свідчить про вибуття спірної квартири з володіння Львівської міської ради не з волі власника. Також Особа 6 стверджує, що вона є добросовісним набувачем квартири відповідно до положень ст.330 ЦК, а тому в неї не може бути її витребувано. На підставі цього просить залишити обидві скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду — без змін.
Згідно зі ст.388 ЦПК судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
26.12.2017 справу за позовом Львівської міської ради до Особи 6, Особи 8 про витребування з чужого незаконного володіння майна передано до КЦС у складі ВС.
У ч.3 ст.3 ЦПК передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною 2 ст.389 ЦПК визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень чч.1 і 2 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позов-них вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною 1 ст.402 ЦПК передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.400 цього кодексу.
Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
Абзац 2 п.2 ст.16 ЦК визначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж встановлений договором або законом.
Судами встановлено, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 2.10.2008 задоволено позовні вимоги Особи 8 до Особи 14, визнано за Особою 8 право власності на квартиру за Адресою 2.
22.12.2008 Особа 8 здійснив відчуження зазначеного нерухомого майна за договором купівлі-продажу Особі 13, який продав цю квартиру за договором купівлі-продажу від 22.02.2009 Особі 6.
У подальшому рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 2.10.2008 скасовано рішенням АСЛО від 28.07.2013, з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Відповідно до загального правила, встановленого ст.387 ЦК, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Згідно з ч.1 ст.388 ЦК, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Захист порушених прав власника майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред’явлення віндикаційного позову до останнього набувача (добросовісного набувача) цього майна з підстав, передбачених стст.387 та 388 ЦК.
За п.3 ч.1 ст.388 ЦК, витребувати майно від добросовісного набувача можливо за наявності у діях власника майна волі на передачу майна*.
Встановивши, що рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 2.10.2008, на підставі якого спірна квартира була вилучена з володіння територіальної громади м.Львова, в подальшому було скасовано судом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що майно вибуло з володіння власника поза його волею й Львівська міська рада має право витребувати його у добросовісного набувача — Особи 6 в порядку ст.388 ЦК.
Вказані висновки суду узгоджую-ться з правовою позицією, викладеною у постанові ВСУ від 11.06.2014 у справі №6-52цс14.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд мотивував нове рішення про відмову в задоволенні позову лише тим, що відповідачка Особа 6 придбала спірне майно в Особи 13, який до участі у справі як співвідповідач не був залучений.
З такими висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитися.
На підставі ч.1 ст.661 ЦК у разі вилучення за рішенням суду товару в покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Згідно з чч.1 і 2 ст.660 ЦК, якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред’явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця. Якщо покупець не повідомив продавця про пред’явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару в покупця.
За правилами ст.661 ЦК, обов’язок повідомлення продавця про пред’явлення позову третьою особою та подача клопотання про залучення його до участі покладається на покупця. Продавець, не повідомлений про пред’явлення третьою особою позову про витребування товару, в разі відсудження товару в покупця відповідає лише у випадку, якщо не доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця.
Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що у випадку задоволення позову та витребування спірної квартири в Особи 6 в останньої виникне безумовне право вимоги до Особи 15 про повернення сплачених коштів за договором купівлі-продажу, не відповідає вимогам закону.
Крім того, апеляційний суд не врахував, що у витребуванні майна з чужого незаконного володіння може бути відмовлено лише з підстав, передбачених стст.387, 388 ЦК.
Пунктом 4 ч.1 ст.409 ЦПК встановлено, що за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Оскільки апеляційний суд помилково скасував правильне рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яке не відповідає вимогам закону, останнє підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції — залишенню в силі.
Керуючись стст. 402, 409, 413, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Львівської міської ради та Сихівської районної адміністрації задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Львівської області від 4.05.2016 скасувати.
Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 18.02.2015 залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
* Швидше за все, тут помилка, оскільки п.3 ч.1 ст.388 ЦК говорить про протилежне.
_03_03.png)
