Заява на внесення готівки не належить до прибуткових касових документів і не засвідчує факту прийняття банком грошей на вклад. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №463/2111/14-ц.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
29 листопада 2017 року м.Київ №463/2111/14-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ОХРІМЧУК Л.І., РОМАНЮКА Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії — Львівського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» — про стягнення коштів за договором банківського вкладу та за зустрічним позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії — Львівського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» — до Особи 5 про визнання договору банківського вкладу нікчемним, за заявою ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії — Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» — про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2016,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2014 року Особа 5 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому, мотивуючи свої вимоги тим, що банк взяті на себе зобов’язання щодо сплати відсотків та повернення депозитних коштів не виконав, просить стягнути з відповідача на її користь гроші в розмірі €22500 за договором банківського вкладу, €540,04 відсотків за вкладом та €85,07 — 3% річних.
У червні 2014 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду із зустрічним позовом до Особи 5 про визнання договору банківського вкладу нікчемним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в банку відсутні будь-які дані щодо укладення Особою 5 договору банківського вкладу та внесення до каси банку коштів на виконання умов договору, а документи, якими позивачка підтверджує внесення грошей на вклад, не відповідають нормативно-правовим актам у сфері банківської діяльності та не підтверджують факту дотримання письмової форми правочину між позивачем і банком.
Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 22.02.2016 в задоволенні позову Особи 5 відмовлено. Зустрічний позов ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії — Львівського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» — задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17.05.2016 рішення Галицького районного суду м.Львова від 22.02.2016 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог Особи 5, а в задоволенні зустрічного позову ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії — Львівського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» — відмовлено.
Ухвалою ВСС від 17.10.2016 касаційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії — Львівського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» — відхилено, рішення Апеляційного суду Львівської області від 17.05.2016 залишено без змін.
У січні 2017 року ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії — Львівського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» — звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 17.10.2016 з підстав, передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК, — неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права: ст.1059 ЦК, п.8 гл.2 розд.III Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою правління Національного банку від 14.08.2003, п.2.9 розд.IV Інструкції про ведення касових операцій банками України, затвердженої постановою правління НБУ від 1.06.2011 №174.
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції заявник посилається на ухвали ВСС від 18.05, 1.06 та 16.11.2016 й постанови ВСУ від 29.10.2014 та від 16.11.2016.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.353 Цивільного процесуального кодексу ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
Згідно зі ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.
На підставі ст.3604 ЦПК ВСУ скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, чи з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо встановить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним.
Під час розгляду справи суди установили, що 5.06.2013 між Особою 5 та ПАТ «Державний ощадний банк України» укладено договір банківського вкладу, за яким Особа 5 зобов’язалася внести на вкладний (депозитний рахунок) €22500 строком на 13 місяців, а банк зобов’язався повернути депозит 5.07.2014 з виплатою 6,5% річних.
Згідно із заявою на внесення готівки від 5.06.2013 №1230475 Особа 5 внесла кошти в сумі €22500 на рахунок, відкритий у цьому ж банку.
Відповідно до заяв про видачу готівки від 8.07.2013, від 6.08.2013, від 4.09.2013, від 9.10.2013, від 12.11.2013, від 9.12.2013 Особа 5 отримувала відсотки за депозитним вкладом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява на внесення готівки №1230475 від 5.06.2013 не належить до прибуткових касових документів, які передбачені вимогами Інструкції про ведення касових операцій банками, та не засвідчує факту прийняття банком від відповідача готівки на вклад. Крім того, долучений до позовної заяви договір на вклад «Депозитний» на ім’я фізичної особи, складений за формою, яка не відповідає типовим формам договорів про вклад, що були затверджені постановою правління ПАТ «Державний ощадний банк України» від 15.04.2008 №131 і були чинними станом на дату, яка зазначена в договорі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що спірний договір відповідає чинному законодавству, що регулює зазначені правовідносини, оскільки має просту письмову форму й містить усі умови, необхідні для договору даного виду: розмір вкладу, розмір відсотків за користування вкладом, порядок їх нарахування, строк дії договору. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що заяви про видачу готівки відповідають вимогам п.2.9 гл.2 розд.ІV інструкції про ведення касових операцій банками України.
Натомість у наданих заявником ухвалах ВСС від 18.05, 1.06 та 16.11.2016 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог під час розгляду справ у аналогічних правовідносинах, виходив з того, що надані позивачами квитанції на підтвердження внесення ними як вкладниками коштів на депозитні рахунки, не є належними та допустимими доказами, оскільки не відповідають вимогам, установленим нормативними актами у сфері банківської діяльності.
У постановах ВСУ від 29.10.2014 та 16.11.2016 викладено правову позиція, згідно з якою письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час — час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
Отже, існує неоднакове застосування судами ст.1059 ЦК, п.8 гл.2 розд.III Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою правління НБУ від 14.08.2003, п.2.9 розд.IV Інструкції про ведення касових операцій банками України, затвердженої постановою правління НБУ від 1.06.2011 №174.
Усуваючи розбіжності в застосуванні зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
Відповідно до ч.1 ст.1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
За правилами ст.1059 ЦК, договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Висновки щодо правильного застосування ст.1059 ЦК з урахуванням норм п.1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою правління НБУ від 3.12.2003 №516, пп.1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12.11.2003 №492, п. 8 гл.2 «Приймання банком готівки» розд.ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою правління НБУ від 14.08.2003 №337 (втратила чинність згідно з постановою правління НБУ від 1.06.2011 №174 про затвердження нової Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні), що наведені рішеннях ВСУ та ВСС, на які у своїй заяві посилається ПАТ «КБ «ПриватБанк», зводяться до такого.
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час — час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
З огляду за такі висновки суд касаційної інстанції та ВСУ в судових рішеннях, постановлених за результатами розгляду судових справ, зазначали про необхідність перевірки судами нижчих інстанцій у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, доводів і доказів сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу та щодо розмірів вкладів, про необхідність дослідження документів про укладення договорів, про обов’язковість оцінки всіх доказів, перевірки та проведення розрахунків сум і наведення відповідних результатів у судовому рішенні.
Згідно з п.2.9 гл.2 розд.IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 1.06.2011 №174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.06.2011 за №790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою правління НБУ від 14.08.2003 №337, банк (філія, відділення) зобов’язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час — час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час — час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
Таким чином, висновки про застосування норм матеріального права, наведені в наданих ПАТ «Державний ощадний банк України» для порівняння рішеннях суду касаційної інстанції та в постановах ВСУ, можуть застосовуватися також і до подібних правовідносин, які виникли після втрати чинності Інструкцією про касові операції в банках України 2003 року, оскільки прийнята на її заміну Інструкція про ведення касових операцій банками в Україні 2011 року так само регулює питання щодо визначення обов’язкових ознак для документів, які підтверджують внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника.
У справі, рішення в якій переглядаються, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, не взяв до уваги відповідних положень інструкцій, затверджених НБУ, не застосував їх норм, що призвело до неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності рішення суду касаційної інстанції, про скасування якого просить ПАТ «Державний ощадний банк України», викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права.
Натомість суд першої інстанції дійшов таких по суті висновків щодо застосування наведених норм матеріального права під час розгляду цієї справи.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанції підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.
Керуючись пп.1, 4 ч.1 ст.355, ч.1 ст.3602, п.1 ч.1 ст.3603, ч.2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ПАТ «Державний ощадний банк України» задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Львівської області від 17.05.2016 та ухвалу ВСС від 17.10.2016 скасувати та залишити в силі рішення Галицького районного суду м.Львова від 22.02.2016.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
