Держава відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №310/5980/13-ц.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
15 листопада 2017 року м.Київ №310/5980/13-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ОХРІМЧУК Л.І., РОМАНЮКА Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави до Бердянської міської ради, управління Держземагентства в Бердянському районі Запорізької області, Особи 5, третя особа — реєстраційна служба Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки, за заявою Особи 5, подану представником Особою 6, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.09.2015,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2013 року бердянський міжрайонний прокурор в інтересах держави звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що прокурорською перевіркою встановлено, що пп.5.46 п.5 рішення Бердянської міськради від 28.01.2010 «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проект відведення земельних ділянок та передано у власність Особи 5 земельну ділянку площею 0,1 га для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації за Адресою 1. На підставі цього рішення Особа 5 отримала державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку та здійснила державну реєстрацію цього державного акта.
Вважаючи, що проект відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва Особі 5 погоджено та затверджено з порушенням вимог водного, земельного та містобудівного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, розташована в м.Бердянську на території Бердянської коси в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, проектна документація стосовно землеустрою щодо її відведення затверджена оскаржуваним рішенням Бердянської міськради без проведення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації, прокурор в інтересах держави просив визнати недійсними пп.5.46 п.5 рішення Бердянської міськради від 28.01.2010 «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га для ведення індивідуального дачного будівництва за Адресою 1, виданий на ім’я Особи 5; скасувати державну реєстрацію зазначеного державного акта; зобов’язати управління Держземагентства в Бердянському районі Запорізької області скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки; зобов’язати Особу 5 повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді м.Бердянська.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12.05.2014 позов прокурора в інтересах держави до Бердянської міськради задоволено частково: визнано недійсним пп.5.46 п.5 рішення Бердянської міськради «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 28.01.2010 №38, яким передано у приватну власність Особі 5 земельну ділянку площею 0,1 га для ведення індивідуального дачного будівництва; визнано недійсним державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку та скасовано його державну реєстрацію. Зобов’язано управління Держземагентства в Бердянському районі Запорізької області скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки та зобов’язано Особу 5 повернути зазначену земельну ділянку територіальній громаді м.Бердянська.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 8.04.2015 рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12.05.2014 в частині задоволення позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов’язання управління Держземагентства в Бердянському районі Запорізької області скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою ВСС від 17.09.2015 касаційну скаргу Особи 5, подану представником Особою 6, відхилено, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12.05.2014 в залишеній без змін частині рішенням апеляційного суду та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 8.04.2015 залишено без змін.
13.09.2016 від представника Особи 5 — Особи 6 до Верховного Суду України надійшла заява про перегляд ухвали ВСС від 17.09.2015, яка подана з передбаченої п.4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме — ст.267 Цивільного кодексу в поєднанні з п.5 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 №4176-VI.
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення заявник посилається на постанову ВСУ від 8.06.2016.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
Згідно з п.4 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.
У справі, яка переглядається, суди, з’ясувавши питання щодо спливу строку позовної давності, дійшли висновку про те, що прокурор не пропустив такого строку на звернення до суду із зазначеним позовом і до спірних правовідносин підлягає застосуванню законом №4176-VI, оскільки право на звернення до суду із цим позовом виникло в січні 2010 року й на момент набрання чинності законом №4176-VI (15.01.2012) строк позовної давності не сплив, а тому звернення прокурора до суду з позовом у червні 2013 року відповідає вимогам п.5 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №4176-VI про право особи протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.
Разом з тим у наданій заявником постанові ВСУ від 8.06.2016 у справі №6-3089цс15 зроблено правовий висновок, відповідно до якого норма п.4 ч.1 ст.268 ЦК, яка діяла до набрання чинності законом №4176-VI, спрямована на захист власників та інших осіб, які мають речові права на майно, від неправомірних дій органів державної влади або органів місцевого самоврядування, отже, не може поширюватися на випадки звернення до суду прокурора з позовом в інтересах держави, а сплив позовної давності для зазначених спорів починається з дати, коли орган, в інтересах якого подано позов прокурором, дізнався про порушене право.
Отже, судове рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не відповідає викладеному в постанові ВСУ правовому висновку щодо застосування в подібних правовідносинах ст.257 ЦК в поєднанні з п.4 ч.1 ст.268 цього кодексу в редакції, яка діяла до набрання чинності законом №4176-VI, тобто до 15.01.2012.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, ВСУ виходить із такого.
Відповідно до ст.257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю 3 роки.
При цьому відповідно до ч.1 ст.261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Положеннями ст.268 ЦК передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема в п.4 ч.1 цієї статті в редакції, яка діяла до 15.01.2012, зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.
Відповідно до п.5 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом, тобто з 15.01.2012, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, яким порушено її право власності або інше речове право.
Однак зазначена норма матеріального права за своєю суттю направлена на захист прав власників та інших осіб від незаконних дій держави та її органів щодо порушення права власності або інших речових прав громадян з її боку.
Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень положення п.4 ч.1 ст.268 ЦК не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави та спрямовані на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.
На такі позови поширюється положення ст.257 ЦК щодо загальної позовної давності, а на підставі ч.1 ст.261 цього кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів.
Таким чином, суди безпідставно застосували до спірних правовідносин положення п.5 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №4176-VI.
Оскільки під час розгляду справи слід встановити, з якого часу особі, в інтересах якої пред’явлено позов прокурором, стало відомо про порушене право, а ВСУ відповідно до норм статей 3602, 335 ЦПК не може встановлювати ці обставини, то це перешкоджає ВСУ ухвалити нове рішення у справі.
Тому судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК.
Керуючись п.4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 5 задовольнити частково.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12.05.2014, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 8.04.2015 та ухвалу ВСС від 17.09.2015 скасувати в частині задоволених позовних вимог, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
