Не може вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, зокрема, списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №401/6656/12-ц.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
8 листопада 2017 року м.Київ №401/6656/12-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І.,ЛЯЩЕНКО Н.П.,ОХРІМЧУК Л.І.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Особи 6, товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес сувеніри» про визнання недійсними договорів кредиту, іпотеки та поруки, за зустрічним позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до Особи 5, Особи 6, ТОВ «Бізнес сувеніри» про стягнення заборгованості, за заявою Особи 5 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.04.2016,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2012 року Особа 5 звернулася до суду з позовом про визнання договорів кредиту, іпотеки та поруки недійсними, мотивуючи свої вимоги тим, що кредитні договори суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки укладені сторонами на невигідних для позичальника умовах, що обмежувало волю позивача при укладенні цих договорів та є підставою для визнання його недійсним, відповідно, й всі укладені договори на забезпечення кредитного договору також підлягають визнанню недійсними.
У липні 2012 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду із зустрічною позовною заявою, в якій зазначило, що у зв’язку з невиконанням Особою 5 умов кредитних договорів виникла заборгованість, а тому просило стягнути солідарно з Особи 5 та Особи 6 суму заборгованості за кредитним договором від 8.05.2007 №СМ-SME 302/100/2007 у розмірі $57837,80, що, за курсом НБУ, станом на 14.06.2013 еквівалентно 462297,54 грн.; стягнути солідарно з Особи 5 та ТОВ «Бізнес сувеніри» суму заборгованості за кредитним договором від 9.06.2006 №СМ-302/142/2006 у розмірі $274158,19, що, за курсом НБУ, станом на 14.06.2013 еквівалентно 2191346,41 грн.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.10.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3.02.2016, у позові Особи 5 відмовлено; зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з Особи 5 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна»: заборгованість за кредитним договором від 9.06.2006 №СМ-302/142/2006 в розмірі $273976,22, що, за курсом НБУ, станом на 14.06.2013 еквівалентно 2191346,41 грн.; заборгованість за кредитним договором від 8.05.2007 №СМ-SME 302/100/2007 в розмірі $57837,80, що, за курсом НБУ, станом на 14.06.2013 еквівалентно 462297,54 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалою ВСС від 20.04.2016 відмовлено Особі 5 у відкритті касаційного провадження.
У грудні 2016 року Особа 5 звернулася до ВСУ із заявою про перегляд ухвали ВСС від 20.04.2016 і просить скасувати судові рішення у цій справі в частині задоволених позовних вимог за зустрічним позовом про стягнення коштів за кредитним договором від 9.06.2006 №СМ-302/142/2006 та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову з передбаченої п.4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме — ч.1 ст.264 Цивільного кодексу.
На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявниця посилається на дві постанови ВСУ від 9.11.2016 у справах №№6-1457цс16 та 6-2170цс16.
Оскільки заявниця просить переглянути судові рішення лише в частині задоволених позовних вимог за зустрічним позовом, справа щодо первісного позову не є предметом перегляду ВСУ.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
Згідно з положеннями п.4 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Справа в апеляційному порядку розглядалась судами неодноразово.
Під час розгляду справи суди встановили, що 9.06.2006 між Особою 5 та акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний договір №СМ-302/142/2006 на суму $330 тис.
Того ж дня на забезпечення виконання умов кредитного договору між тими самими сторонами було укладено договір іпотеки.
Банк виконав умови договору та надав Особі 5 кредит за кредитним договором від 9.06.2006 №СМ-302/142/2006 в розмірі $82990, що еквівалентно 419099,5 грн. та $247010, що еквівалентно 1247400,5 грн., що підтверджується валютними меморіальними ордерами №№23, 46 від 9.06.2006.
12.12.2008 банк направив на адресу Особи 5 вимогу про дострокове виконання зобов’язань за цим кредитним договором, в якому просив погасити утворену заборгованість протягом 30 днів з дати одержання цієї вимоги, яку позивачка отримала 4.03.2009.
Таким чином, банк змінив строк виконання зобов’язань за цим кредитним договором, з якого погашення боргу вже не відбувається щомісячними платежами відповідно до графіку платежів, а підлягає сплаті всією сумою у визначений банком строк.
Суди також установили, що у вересні 2009 року Особа 5 внесла $54,26 на погашення суми боргу.
12.11.2010 ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, у тому числі за кредитним договором від 9.06.2006 №*, а тому до останнього перейшло право вимоги до відповідачів за цим кредитним договором.
Задовольняючи вимоги банку щодо стягнення заборгованості з Особи 5 за кредитним договором від 9.06.2006 №*, суди виходили з того, що перебіг позовної давності за цим кредитним договором перервався сплатою Особою 5 грошової суми на погашення заборгованості у вересні 2009 року, тобто після отримання нею досудової вимоги про дострокове виконання зобов’язань за кредитним договором та після настання визначеного у ній терміну, а товариство звернулось до суду з позовом 19.06.2012. Суди також зазначили, що Особа 5 визнала суму основної заборгованості за цим кредитним договором.
Натомість у наданих постановах ВСУ від 9.11.2016 міститься правовий висновок, відповідно до якого правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Отже, наведене заявником судове рішення свідчить про невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах ВСУ висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції ст.264 ЦК, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
Відповідно до ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст.526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На підставі ст.629 ЦК договір є обов’язковим для виконання сторонами.
За змістом ч.1 ст.261 ЦК, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
Відповідно до ч.1, 3 ст.264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Вчинення боржником дій щодо виконання зобов’язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії вчинено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього або без його схвалення.
Дійшовши висновку про погашення боржником боргу, суд першої інстанції не встановив: чи було волевиявлення боржника на погашення такого боргу, чи знав боржник про таке погашення та чи схвалив такі дії.
Таким чином, оскільки суд не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення зустрічних позовних вимог з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись п.4 ч.1 ст.355 , п.1 ч.1 ст.360-3, чч.1, 2 ст.360-4 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 5 про перегляд ВСУ ухвали ВСС від 20.04.2016 задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.10.2014, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3.02.2016 та ухвалу ВСС від 20.04.2016 в частині задоволення зустрічного позову скасувати; справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
