Обвинувачений має право на допомогу адвоката відразу ж після затримання, а не тільки під час допитів. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №5-159кс15.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
9 жовтня 2017 року м.Київ №5-159кс15
Верховний Суд України у складі:
головуючого — судді-доповідача Ковтюк Є.І.,
суддів: БЕРДНІК І.С., ВОЛКОВА О.Ф., ВУС С.М., ГРИЦІВА М.І., ГУМЕНЮКА В.І., ЄМЦЯ А.А., ЖАЙВОРОНОК Т.Є., КАНИГІНОЇ Г.В., КОРОТКЕВИЧА М.Є., КРИВЕНДИ О.В., ЛЯЩЕНКО Н.П., ОХРІМЧУК Л.І., ПОШВИ Б.М., ПРОКОПЕНКА О.Б., СІМОНЕНКО В.М., ШКОЛЯРОВА В.Ф.,
розглянувши на спільному засіданні всіх судових палат справу за заявою засудженогоОсоби 21 про перегляд постановлених щодо нього вироку Апеляційного суду м.Києва від 18.03.2005 та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26.07.2005 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом,
УСТАНОВИВ:
Вироком Апеляційного суду м.Києва від 18.03.2005 Особу 21, Інформація 1, раніше не судимого, засуджено за:
ч.5 ст.185 Кримінального кодексу до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
ч.1 ст.115 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 15 років;
пп.9, 13 ч.2 ст.115 КК до довічного позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів Особі 21 визначено остаточне покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Згідно з вироком Особу 21 визнано винуватим та засуджено за злочини, скоєні за таких обставин.
23.01.2003, приблизно о 23:00, Особа 21, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння в квартирі за Адресою 1, після спільного вживання спиртних напоїв з господарями квартири — подружжям Особою 23 і Особою 24, на ґрунті особистих неприязних відносин, що виникли під час сварки з приводу існуючих між ними ділових стосунків, діючи умисно, з метою позбавлення життя Особи 24 зайшов до кімнати, де Особа 24 працював за комп’ютером, і двічі вдарив його кухонним ножем, який взяв з кухні квартири, в груди та живіт, унаслідок чого від отриманих ушкоджень серця й печінки настала смерть Особи 24.
Далі, побачивши Особу 23, яка ввійшла до кімнати, й, усвідомивши, що вона є очевидцем учиненого ним вбивства Особи 24, з метою приховати скоєний злочин, будучи особою, яка вчинила умисне вбивство, вирішив убити й Особу 23.
Реалізуючи свій намір, Особа 21 завдав Особі 23, яка намагалася чинити опір, численні удари ножем у спину, груди, живіт, а коли Особа 23 впала на підлогу та втратила свідомість, ножем перерізав їй шию. Від цих дій Особи 21 настала смертьОсоби 23.
Потім Особа 21 з метою вилучення з місця події предметів і речей, які могли вказувати на його причетність до вбивств, діючи також із корисливих мотивів, таємно викрав із системного блоку комп’ютера майно, що належало вбитому подружжю, а саме: відеокарту вартістю 612,95 грн., звукову карту вартістю 319,80 грн., вентилятор вартістю 69,29 грн. та два кабелі вартістю 4 грн. кожен, які потім викинув.
Також Особа 21 таємно викрав належне потерпілим інше майно: $3200, що становило 17000,56 грн., мобільний телефон «Нокіа» вартістю $300, що становило 1599 грн., з куртки Особи 24 — 50 грн. та ключі від квартири, які не мали матеріальної цінності, а всього — на загальну суму 19659,60 грн., що становило особливо великий розмір.
Крім того, Особа 21 обвинувачувався в скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК. Матеріали справи за цим обвинуваченням ухвалою колегії суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м.Києва від 18.02.2005 виділено в окреме провадження й направлено прокурору м.Києва на додаткове розслідування.
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ ухвалою від 26.07.2005 касаційні скарги засудженого Особи 21 та його захисника Особи 25 задовольнила частково, вирок Апеляційного суду м.Києва від 18.03.2005 змінила та пом’якшила призначене Особі 21 покарання за ч.5 ст.185 КК до 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, і визнала Особу 21 засудженим на підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ч.5 ст.185, ч.1 ст.115, пп.9, 13 ч.2 ст.115 КК до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. У решті зазначені вирок апеляційного суду й ухвалу цього ж суду від 18.02.2005 щодо Особи 21 залишила без зміни.
2.02.2017 Європейський суд з прав людини одноголосно постановив рішення у справі «Кулік проти України», яким фактично є заявник Особа 21, та констатував порушення щодо Особи 21 таких положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод:
ст.3 конвенції у зв’язку з умовами тримання заявника під вартою в Київському СІЗО та виправній колонії №47;
ст.3 конвенції у зв’язку з умовами тримання заявника під вартою в дні судових засідань, зокрема триманням його в металевій клітці в залі судових засідань та умовами його етапування до суду й після закінчення судових засідань;
п.1 ст.5 конвенції у зв’язку з триманням заявника під вартою з 25.03.2004 до 18.03.2005;
пп.«с» п.3 ст.6 конвенції в поєднанні з п.1 ст.6 конвенції у зв’язку з порушенням права заявника на отримання правової допомоги на початкових етапах провадження.
У рішенні Суд, визнаючи порушення ст.3 конвенції, вказав, що умови тримання заявника під вартою в Київському СІЗО (зокрема відсутність особистого простору) в поєднанні з антисанітарними умовами та відсутністю прогулянок протягом майже трьох років тримання його під вартою становило таке, що принижує гідність, поводження. Крім того, Суд зазначив, що заявник захворів на туберкульоз під час його перебування у виправній колонії №47, і цей факт є достатнім непрямим доказом достовірності тверджень заявника щодо нездатності органів влади забезпечити належні умови тримання в цій установі.
Також Суд, звернувшись до своєї практики, підкреслив, що тримання особи в металевій клітці під час судового засідання саме по собі становить публічне приниження людської гідності. Суд дійшов висновку, що умови тримання заявника під вартою, зокрема тримання його в металевій клітці в залі судових засідань та його етапування до суду в дні судових засідань, були такими, що порушували ст.3 конвенції.
Крім того, Суд констатував порушення п.1 ст.5 конвенції у зв’язку з триманням заявника під вартою з 25.03.2004 до 18.03.2005, зазначивши, що рішення про взяття заявника під варту не встановлювало чіткого строку дії запобіжного заходу, що саме по собі суперечить вимозі законності, закріпленій у ст.5 конвенції, і ця проблема є повторюваною у справах проти України внаслідок існування законодавчих прогалин.
Розглянувши скаргу заявника за пп.«с» п.3 та п.1 ст.6 конвенції, Суд вказав, що 1.02.2003 заявника було проінформовано про його право на захист і він висловив бажання побачитися з адвокатом до першого допиту. Проте в той же день у присутності працівників міліції та за відсутності адвоката заявник зізнався у вчиненні подвійного вбивства, в якому він обвинувачувався, і органи влади визнали його зізнання як доказ, хоча були інші докази винуватості заявника. Крім того, Суд указав на відсутність вагомих підстав для обмеження права заявника на юридичну допомогу до 3.02.2003, коли адвоката, з яким дружина заявника уклала угоду, було допущено до участі у справі. У зв’язку із цим Суд визнав порушення пп.«с» п.3 ст.6 у поєднанні з п.1 ст.6 конвенції.
Засуджений Особа 21 звернувся до ВСУ із заявою та доповненнями до неї про перегляд судових рішень щодо нього на підставі п.4 ч.1 ст.445 Кримінального процесуального кодексу у зв’язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Обґрунтовуючи підставу для перегляду судових рішень, вказує на висновки, викладені в рішенні Суду в справі «Кулік проти України» від 2.02.2017 (заява №34515/04). Зазначає, що на досудовому слідстві на нього чинився тиск, унаслідок чого він обмовив себе в скоєнні злочинів, за які його засуджено, та давав первинні показання без участі захисника. Вказує на проведення судового провадження з порушенням норм кримінального процесуального закону.
Заявник просить скасувати вирок Апеляційного суду м.Києва від 18.03.2005 та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 26.07.2005 щодо нього та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого Особи 21 у режимі відеоконференції та захисника Бойкову І.А., які просили заяву й доповнення до неї задовольнити, скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до компетентного суду першої інстанції зі звільненням Особи 21 з місць позбавлення волі, пояснення прокурора, який вважав, що заяву необхідно задовольнити частково, виключити з оскаржуваних судових рішень посилання суду на явку з повинною як на доказ винуватості Особи 21, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи заяви, ВСУ дійшов такого висновку.
1. Відповідно до п.1 ст.46 конвенції та ст.2 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV держава Україна зобов’язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
Положення гл.3 закону передбачають, що рішення Суду може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, а також вжиття заходів загального характеру. Додатковими заходами індивідуального характеру відповідно до ст.10 зазначеного закону є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення конвенції; б) інші заходи, передбачені в рішенні Суду. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
Згідно з рекомендацією №R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів від 19.01.2000, повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:
коли потерпіла сторона й далі зазнає значних негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, — наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту та які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
коли рішення Суду спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить конвенції по суті або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
2. У заяві з доповненнями до неї засуджений Особа 21 порушує питання про перегляд ВСУ судових рішень щодо нього на підставі п.4 ч.1 ст.445 КПК та просить їх скасувати, посилаючись на те, що відповідно до рішення Суду від 2.02.2017 під час провадження у справі були порушені ст.3, п.1 ст.5, пп.«с» п.3 ст.6 у поєднанні з п.1 ст.6 конвенції.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.01.2003 старший слідчий прокуратури Деснянського району м.Києва порушив кримінальну справу щодо Особи 21 за ознаками злочину, передбаченого пп.1, 6 ч.2 ст.115 КК, і того ж дня склав постанову про притягнення Особи 21 як обвинуваченого та оголосив його розшук. Дозвіл на затримання обвинуваченого Особи 21 було дано Деснянським районним судом м.Києва відповідно до постанови від 31.01.2003.
1.02.2003, до складання протоколу про затримання, Особі 21 було роз’яснено його процесуальні права, у тому числі право на захист, і він заявив вимогу мати захисника й побачення з ним до першого допиту слідчим. Також про запрошення захисника повідомляла слідчого в телеграмах від 1.02.2003 дружина Особи 21 — Особа 25, яка просила проводити допит Особи 21 за участю захисника Колесник Н.М.
Наведена обставина, відповідно до ст.45 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року, яка встановлювала, що при провадженні дізнання, досудового слідства участь захисника є обов’язковою з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення, коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне позбавлення волі, зобов’язувала органи досудового слідства залучити до участі у справі захисника з моменту затримання Особи 21.
Однак, як видно з матеріалів справи, за відсутності захисника Особа 21 написав явку з повинною, яка 1.02.2003 була прийнята працівником міліції, в якій зізнався у вчиненні умисного вбивства Особи 23 і Особи 24.
До участі у справі захисник Колесник Н.М. була допущена 3.02.2003 й подальші слідчі дії проводилися за її участю.
Указану явку з повинною Особи 21 суди першої та касаційної інстанцій визнали як доказ його винуватості та обґрунтували свої висновки, проаналізувавши дані, що містилися в явці з повинною, поряд з іншими доказами у справі.
Під час судового розгляду справи Особа 21 вину в скоєнні злочинів, за якими обвинувачувався, не визнав, стверджував, що в явці з повинною та показаннях на досудовому слідстві обмовив себе, перебуваючи під фізичним та психологічним тиском працівників міліції. Зазначені доводи Особи 21 суд першої інстанції визнав безпідставними. За результатами перегляду справи в касаційному порядку судом аналогічно були оцінені ці твердження Особи 21 та його доводи про порушення права на захист.
3. У рішенні у справі «Кулік проти України» від 2.02.2017 Суд нагадав, що відповідно до загальновизнаних міжнародно-правових норм, які визнаються Судом і формують основу його прецедентної практики, обвинувачений має право на допомогу адвоката відразу після затримання, а не тільки під час допитів.
Навіть якщо вагомі підстави можуть у виняткових випадках виправдовувати відмову в доступі до захисника, таке обмеження, незалежно від його підстав, не повинне невиправдано порушувати права обвинуваченого за ст.6 конвенції. Право на захист буде в принципі непоправно порушено, якщо визнавальні показання, отримані від особи під час допиту правоохоронними органами без забезпечення їй доступу до захисника, використовуватимуться з метою її засудження.
Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначив, що хоча на підставі наявних у нього документів не може вирішити, чи дав заявник визнавальні показання 1.02.2003 добровільно або під тиском органів влади, ніщо не свідчить про те, що заявнику було надано правову допомогу до 3.02.2003, коли адвоката, найнятого дружиною заявника, було залучено до провадження. Дослідивши факти справи, Суд дійшов висновку про відсутність вагомих підстав для обмеження права заявника на юридичну допомогу до зазначеної дати.
Крім того, Суд уважає, що цим обмеженням було порушено право заявника на захист, оскільки, встановлюючи вину заявника у вчиненні вбивств, національний суд посилався на зізнання заявника, зроблене на початковому етапі слідства за відсутності адвоката. Хоча були інші докази вини заявника, Суд не може залишити поза увагою значний імовірний вплив первинних визнавальних показань заявника на подальший хід кримінального провадження щодо нього.
У зв’язку із цим Суд дійшов висновку, що було порушення пп.«с» п.3 ст.6 у поєднанні з п.1 ст.6 конвенції — порушення права заявника на отримання правової допомоги на початкових етапах провадження.
Згідно із ч.1 ст.412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Отже, висновки Суду про порушення права Особи 21 на захист дають підстави вважати, що вирок суду першої інстанції щодо нього був постановлений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, якого касаційний суд не усунув.
Відповідно до ч.3 ст.455 КПК за наявності підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.445 цього кодексу, ВСУ має право скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково та направити справу на новий розгляд до суду, який ухвалив оскаржуване рішення.
Ураховуючи характер (зміст) рішення Суду у справі «Кулік проти України» від 2.02.2017, констатовані в ньому порушення права Особи 21 на отримання правової допомоги на початкових етапах провадження, ВСУ дійшов висновку, що виправлення допущених порушень і відновлення попереднього юридичного стануОсоби 21 можливо шляхом застосування додаткових заходів індивідуального характеру та скасування вироку апеляційного суду й ухвали суду касаційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до компетентного суду першої інстанції.
Аналіз інших установлених у рішенні Суду порушень конвенції: ст.3, п.1 ст.5 щодо умов тримання Особи 21 під вартою в Київському СІЗО та виправній колонії №47; щодо умов тримання під вартою в дні судових засідань, зокрема тримання його в металевій клітці в залі судових засідань та умов етапування до суду й після закінчення судових засідань; щодо відсутності в рішенні про взяття Особи 21 під варту чіткого строку дії запобіжного заходу в період з 25.03.2004 до 18.03.2005 — дають підстави вважати, що стосовно Особи 21 були допущені такі порушення конвенції, які за даних обставин неможливо відновити у вигляді того стану чи становища, які існували до вчинення порушень. У такому випадку засобами компенсації можуть бути сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, вжиття заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Виходячи з того, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права сторін у справі, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що метою запобіжного заходу є подальший розгляд справи судом, який повинен підтвердити або спростувати підозру, що була підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ВСУ дійшов висновку, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою Особи 21 потрібно залишити без зміни до вирішення цього питання компетентним судом у порядку, передбаченому КПК 2012 року.
Керуючись п.6 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, стст.453, 454, 455 КПК 2012 року, ВСУ
ПОСТАНОВИВ:
Заяву засудженого Особи 21 задовольнити.
Вирок Апеляційного суду м.Києва від 18.03.2005 та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 26.07.2005 щодо Особи 21 скасувати та направити справу на новий розгляд до компетентного суду першої інстанції.
Обраний Особі 21 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без зміни до вирішення цього питання компетентним судом у порядку, передбаченому КПК 2012 року.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.445 КПК 2012 року.
_03_03.png)
