Сам по собі факт нереєстрації встановленого ухвалою суду обмеження не може слугувати підставою для висновку про його відсутність. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №442/4416/16-ц.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
27 вересня 2017 року м.Київ №442/4416/16-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — ГУМЕНЮКА В.І.,
суддів: ЛЯЩЕНКО Н.П., ОХРІМЧУК Л.І., СІМОНЕНКО В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій «Карпатські зорі» Центр реабілітації та оздоровлення» до Особи 8, публічного акціонерного товариства «Укрінком», третя особа — приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, про визнання недійсним договору купівлі-продажу за заявою ТОВ «Санаторій «Карпатські зорі» Центр реабілітації та оздоровлення», за заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Львівської області від 12.01.2017, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2017,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2014 року ТОВ «Санаторій «Карпатські зорі» Центр реабілітації та оздоровлення» звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 23.08.2012 між ПАТ «Брокбізнесбанк» та санаторієм було укладено кредитний договір №7/12/Ю, відповідно до умов якого банк надав позивачеві кредит у сумі 6238577,60 грн. строком до 22.08.2017 зі ставкою 19% річних. Кошти надавалися на викуп приміщень будівлі лікувального корпусу літ. «А-2» площею 377,8 м2, їдальні літ. «Б-1» площею 642,9 м2, холу, кінозалу, бювету мінеральних вод літ. «Б-1» площею 358,7 м2, будівлі спального корпусу літ. «В-3» площею 1916 м2, розташованих за Адресою 1.
На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 23.08.2012 між АТ «Брокбізнесбанк» та санаторієм було укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку було передано вищевказані нежитлові будівлі та приміщення, розташовані на земельній ділянці площею 2,1462 га (кадастровий номер №*), яка належить Модрицькій сільській раді та перебуває в оренді відповідно до договору оренди землі від 1.08.2012 №*.
Крім того, зобов’язання санаторію за кредитним договором від 23.08.2012 було забезпечено договором поруки №7/12/Ю, укладеним між АТ «Брокбізнесбанк» таОсобою 6.
Згідно з постановою правління Національного банку від 10.06.2014 №339 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію» від 11.06.2014 №45 з 11.06.2014 розпочато процедуру ліквідації банку та призначено на це уповноважену особу фонду.
Відповідно до оголошення, розміщеного в газеті «Голос України» від 5.06.2015 №98 (6102), уповноваженою особою фонду на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» оголошено конкурс для реалізації активів банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитами іншим фінансовим установам, який проводитиметься на електронному майданчику товарної біржі «Електронні торги України». Серед переліку таких кредитів було зазначено кредитний договір №7/12/Ю з початковою ціною лота №200697 в розмірі 2360800 грн. Згідно з офіційною інформацією, розміщеною на сайті ТБ «Електронні торги України», 19.06.2015 відбувся конкурс для реалізації права вимоги за вказаним кредитним договором, який забезпечений іпотекою й порукою фізичної особи, учасник з індивідуальним кодом 200313 запропонував найвищу ціну за лот №200697 — 2365 тис. грн.
15.07.2015 ПАТ «Український інноваційний банк» (після зміни найменування — ПАТ «Укрінком») надіслало санаторію повідомлення (вимогу) від 10.07.2015 №2843/0/2-15, в якій ішлося про те, що AT «Брокбізнесбанк» відступив ПАТ «Укрінбанк» право вимоги за кредитним договором №7/12/Ю та зазначеними іпотечним договором та договором поруки. Крім того, ПАТ «Укрінбанк» повідомило позивача про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором №7/12/Ю, яка станом на 3.07.2015 дорівнювала 7098304,97 грн., та попередило його про свій намір укласти з третіми особами договір купівлі-продажу предмета іпотеки в разі невиконання боржником зобов’язань за кредитним договором після спливу 30-денного строку з моменту направлення вимоги.
29.10.2015 ПАТ «Укрінбанк» уклало з Особою 8 договір купівлі-продажу нежитлових будівель та приміщень з усіма їх приналежностями, розташованих за Адресою 1, а саме: будівлі лікувального корпусу літ. «А-2» загальною площею 377,8 м2, будівлі спального корпусу літ. «В-3» загальною площею 1916 м2, приміщення їдальні літ. «Б-1» загальною площею 642,9 м2, приміщення холу, кінозалу, бювету мінеральних вод літ. «Б-1» загальною площею 358,7 м2, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А. Предмет іпотеки банк відчужив за ціною 2447775 грн., тоді як ринкова вартість предмета іпотеки відповідно до звіту про оцінку майна, виконаного оцінювачем фізичною особою — підприємцем Особою 12, становить 7204440 грн. Крім того, вказане майна було відчужене за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна заборони на його відчуження та без згоди санаторію на отримання банком будь-яких документів від свого імені для укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки.
Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області рішенням від 6.10.2016 позов задовольнив: визнав недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ПАТ «Укрінбанк» та Особою 8, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А. за реєстровим №7009; вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд Львівської області рішенням від 12.01.2017, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 13.04.2017, рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову; вирішив питання про розподіл судових витрат.
У заяві санаторію порушується питання про скасування рішення Апеляційного суду Львівської області від 12.01.2017, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 13.04.2017 та залишення без змін рішення суду першої інстанції з передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстав:
неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме стст.203, 215, 216 Цивільного кодексу в поєднанні зі стст.15, 16 цього кодексу, стст.151—153 ЦПК, закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;
невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах указаних норм права.
На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень санаторій посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 17.07, 18.12 та 25.12.2013, постанови ВСУ від 25.05.2016 та 18.01.2017.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників санаторія, представника ПАТ «Українська інноваційна компанія», представників Особи 8, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшли висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі ст.3604 ЦПК ВСУ скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що воно є незаконним.
Суди встановили, що 23.08.2012 між АТ «Брокбізнесбанк» та санаторієм було укладено кредитний договір №7/12/Ю, відповідно до якого АТ «Брокбізнесбанк» узяло на себе зобов’язання надати позичальнику кредит у розмірі 6238577,60 грн. строком до 22.08.2017 зі ставкою 19% річних.
23.08.2012 між АТ «Брокбізнесбанк» та санаторієм було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Юзефівим О.Б. за реєстровим №420.
Згідно із цим іпотечним договором в іпотеку було передано нежитлові будівлі та приміщення, розташовані за Адресою 1, а саме: будівлю лікувального корпусу, позначену на плані літ. «А-2», загальною площею 377,8 м2 (реєстраційний №1610256); будівлю спального корпусу, позначену на плані літ. «В-3», загальною площею 1916 м2 (реєстраційний №1610933); приміщення їдальні, позначене на плані літ. «Б-1», загальною площею 642,9 м2 (реєстраційний №1612607); приміщення холу, кінозалу, бювету мінеральних вод, позначені на плані літ. «Б-1», загальною площею 358,7 м2 (реєстраційний №1613364).
У цьому договорі зазначено, що предмет іпотеки розташований на земельній ділянці площею 2,1462 га (кадастровий №*), яка належить Модрицькій сільській раді та перебуває в оренді відповідно до договору оренди землі від 1.08.2012 №462120004000461.
У ст.7 цього договору передбачено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідного до п.7.1 вказаного іпотечного договору банк має право у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником умов основного зобов’язання за кредитним договором у цілому або в його частині та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем обов’язків, установлених цим договором, у цілому або в тій чи іншій їх частинах, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання умов основного зобов’язання, а в разі його невиконання — звернути стягнення на предмет іпотеки.
У п.7.4 цього іпотечного договору передбачено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст.38 закону «Про іпотеку» та умовами іпотечного договору.
Згідно з п.7.6.2 іпотечного договору іпотекодавець цим договором уповноважує іпотекодержателя подавати та отримувати від імені іпотекодавця будь-які довідки та документи (в тому числі технічну документацію в бюро технічної інвентаризації), необхідні для підготовки предмета іпотеки для продажу, в тому числі, але не виключно, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно або довідку-характеристику БТІ, вносити всі необхідні платежі.
Крім того, з метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 23.08.2012 між AT «Брокбізнесбанк» та Особою 6 було укладено договір поруки №7/12/Ю.
Згідно з постановою правління НБУ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» від 10.06.2014 №339 та з рішенням виконавчої дирекції фонду від 11.06.2014 №45 «Про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію» з 11.06.2014 розпочато процедуру ліквідації АТ «Брокбізнесбанк» та призначено на це уповноважену особу фонду.
19.06.2015 відбувся конкурс для реалізації права вимоги за вказаним кредитним договором, який забезпечений іпотекою та порукою фізичної особи. В інформації щодо результатів конкурсу зазначено: учасник індивідуальний код 200313, запропонував найвищу ціну за лот №200697 — 2365 тис. грн.
10.07.2015 ПАТ «Укрінбанк» направило санаторію повідомлення (вимогу) №2843/0/2-15, яким повідомило про відступлення йому AT «Брокбізнесбанк» права вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами і договором поруки відповідно до договорів про відступлення права вимоги від 3.07.2015 №21 та про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 9.07.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А. за реєстровим №5114.
У вказаному повідомленні (вимозі) ПАТ «Укрінбанк» вимагало від санаторію погасити заборгованість за кредитним договором, яка станом на дату укладення договору про відступлення права вимоги складала 708304,97 грн., та попередило, що в разі невиконання позичальником зобов’язання в повному обсязі після спливу 30-денного строку з моменту направлення повідомлення має намір укласти з третьою особою договір купівлі-продажу предмета іпотеки.
3.08.2015 позивач направив на адресу ПАТ «Укрінбанк» заяву про відкликання довіреності, виданої шляхом укладення іпотечного договору від 23.08.2012, якою повідомив банк, що з моменту отримання цього повідомлення дії, що будуть вчинені на виконання п.7.6.2 указаного договору, та інші дії за цим договором, будуть уважатися недійсними та незаконними.
5.08.2015 Ржищівський міський суд Київської області постановив ухвалу в справі №374/326/15-ц за позовом Особи 14 до санаторію про захист прав споживача та стягнення коштів, відповідно до якої заяву Особи 14 про забезпечення позову задовольнив: наклав арешт на нерухоме майно, що належить санаторію, а саме: будівлю лікувального корпусу, позначену на плані літ. «А-2», загальною площею 377,8 м2 (реєстраційний №1610256); будівлю спального корпусу, позначену на плані літ. «В-3», загальною площею 1916 м2 (реєстраційний №1610933); приміщення їдальні, позначене на плані літ. «Б-1», загальною площею 642,9 м2 (реєстраційний №1612607); приміщення холу, кінозалу, бювету мінеральних вод, позначені на плані літ. «Б-1», загальною площею 358,7 м2 (реєстраційний №1613364), що розташовані за Адресою 1; заборонив санаторію вчиняти дії, спрямовані на відчуження вказаного нерухомого майна.
10.08.2015 державний виконавець відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції виніс постанову ВП №48401746 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження на підставі вказаної ухвали суду в справі №374/326/15-ц.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.12.2015 №125679683 державний реєстратор управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в м.Києві Особа 1528.10.2015 на підставі ухвали Апеляційного суду Львівської області від 29.09.2015 в справі №574/8346/15-ц припинив обтяження — арешт зазначеного нерухомого майна санаторію.
29.10.2015 ПАТ «Укрінбанк» уклало з Особою 8 договір купівлі-продажу нежитлових будівель та приміщень з усіма їх приналежностями, розташованих за Адресою 1, а саме: будівлі лікувального корпусу, позначеної на плані літ. «А-2», загальною площею 377,8 м2 (реєстраційний №1610256); будівлі спального корпусу, позначеної на плані літ. «В-3», загальною площею 1916 м2 (реєстраційний №1610933); приміщення їдальні, позначеного на плані літ. «Б-1», загальною площею 642,9 м2(реєстраційний №1612607); приміщення холу, кінозалу, бювету мінеральних вод, позначених на плані літ. «Б-1», загальною площею 358,7 м2 (реєстраційний №1613364). Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А.
У відповіді Апеляційного суду Львівської області від 15.04.2016 №01.19/31/2016 на звернення представника санаторію Особи 16 від 13.04.2016 повідомлено, що згідно з даними автоматизованої системи документо-обігу цього суду цивільної справи за №574/8346/15-ц не існує.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що нотаріус посвідчив оспорюваний договір купівлі-продажу за наявності заборон в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна на відчуження спірних будівель від 28.04.2006 та 23.08.2012. Крім того, ухвала Ржищівського міського суду Київської області від 5.08.2015 в справі №374/326/15-ц про забезпечення позову на момент укладення вказаного договору набрала законної сили та була скасована лише 2.12.2015. При цьому предмет іпотеки вибув з володіння санаторію поза його волею.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що на час посвідчення оспорюваного договору (29.10.2015) ніяких інших заборон відчуження та/або арештів на предмет іпотеки, крім заборон, які були зареєстровані на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Юзефівим О.Б. 23.08.2012 за реєстровим №420, та договором про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т.А. 9.07.2015 за реєстровим №5114, не було. При цьому нотаріус не знав і не міг знати про те, що припинення обтяження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було вчинено державним реєстратором на підставі ухвали Апеляційного суду Львівської області від 29.09.2015, постановленій в неіснуючій справі №574/8346/15-ц. Крім того, продавець за договором — іпотекодержатель ПАТ «Укрінком» при укладенні оспорюваного договору діяв у межах повноважень, наданих йому законом «Про іпотеку» та іпотечним договором.
Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 1.07, 18.12 та 25.12.2013, наданих заявником для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що укладені правочини щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, є недійсними, незважаючи на те, чи було зареєстровано таке обтяження відповідно до вимог закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У наданих для порівняння постановах ВСУ від 25.05.2016 та 18.01.2017 зазначено, що забезпечення позову по суті — це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Тому той факт, що встановлені судом в ухвалі обмеження не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно йому достеменно відомо.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норми матеріального права, а саме: стст.203, 215, 216 ЦК в поєднанні зі стст.15, 16 цього кодексу, стст.151—153 ЦПК та нормами закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах зазначених норм права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходять із такого.
Зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою для його недійсності (ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК).
Згідно із чч.2 та 3 ст.215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (ст.216 ЦК) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв’язку із учиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.
При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (стст.215, 216 цього кодексу).
З огляду на зазначені приписи, правила стст.15, 16 ЦК, стст.1, 3, 4, 14, 15, 215 ЦПК кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов’язковий елемент конкретного суб’єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб’єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч.3 ст.215 ЦК), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала в певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.
У п.9 ч.2 ст.129 Конституції обов’язковість судового рішення закріплено як одну з основних засад судочинства, яка з огляду на положення стст.14, 153 ЦПК поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч.3 ст.151 ЦПК забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Забезпечення позову по суті — це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (ст.154 ЦПК). Тому той факт, що на момент укладення оспорюваного правочину встановлені судом в ухвалі обмеження не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно йому достеменно відомо.
При цьому як суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, так і суди апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалюючи судові рішення про відмову в задоволенні позову, на вказане уваги не звернули та не встановили, чи було достеменно відомо банку на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу нежитлових будівель та приміщень з усіма їх приналежностями від 29.10.2015 про встановлену судом заборону відчужувати вказане нерухоме майно, адже саме ПАТ «Укрінбанк» звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційної скаргою від 18.09.2015 на ухвалу Ржищівського міського суду Київської області від 5.08.2015 в справі №374/326/15-ц про забезпечення позову, яка міститься в матеріалах справи.
Без оцінки судом першої інстанції вказаних обставин ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими в стст.57—60, 131—132, 137, 177, 179, 185, 194, 212—215 ЦПК, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.
Водночас відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.3602 ЦПК справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому ВСУ не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та давати їм оцінку.
Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ВСУ ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК.
Керуючись пп.1 та 4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, чч.1, 2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ТОВ «Санаторій «Карпатські зорі» Центр реабілітації та оздоровлення» задовольнити частково.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 6.10.2016, рішення Апеляційного суду Львівської області від 12.01.2017, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 13.04.2017 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
