Школа-інтернат здійснює делеговані їй управлінські функції щодо нарахування та виплати одноразо-вої допомоги, гарантованої державою, тому має статус суб’єкта владних повноважень. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №140/103/15-а.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
11 липня 2017 року м.Київ №140/103/15-а
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — ПРОКОПЕНКА О.Б.,
суддів: ГРИЦІВА М.І., КРИВЕНДИ О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокуратури Вінницької області в інтересах дитини-сироти Особи 7 до школи-інтернату, треті особи — орган опіки та піклування Вінницької міської ради, Вище професійне училище №11 м.Вінниці, про стягнення коштів,
ВСТАНОВИЛА:
Прокуратура звернулася до суду з адміністративним позовом в інтересах дитини-сироти Особи 7 до школи-інтернату, треті особи — орган опіки та піклування Вінницької міської ради, училище, в якому просила: визнати бездіяльність школи-інтернату щодо недонарахування та невиплати випускнику з-поміж дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, Особі 7 одноразової грошової допомоги відповідно до закону «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 №2342-ІV у розмірі 6916 грн. неправомірною; зобов’язати школу-інтернат в особі директора забезпечити нарахування за рахунок навчального закладу та виплатити в установленому законом порядку випускнику з-поміж дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, Особі 7 одноразову грошову допомогу в розмірі 6916 грн.
Суди встановили, що до 27.05.2014 Особа 7 навчалась та виховувалась у школі-інтернаті, де перебувала на повному державному утриманні. З вересня 2014 року вона навчається в училищі.
Школа-інтернат виплатила Особі 7 грошову допомогу в розмірі 800 грн.
Прокуратура вважає неправильним розрахунок грошової допомоги та звернулася до суду як представник інтересів Особи 7.
Немирівський районний суд Вінницької області постановою від 23.03.2015 позов задовольнив і визнав бездіяльність школи-інтернату щодо недонарахування та невиплати випускнику з-поміж дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, Особі 7 одноразової грошової допомоги відповідно до закону №2342-ІV у розмірі 6916 грн. неправомірною; зобов’язав школу-інтернат забезпечити нарахування за рахунок навчального закладу та виплату в установленому законом порядку випускнику з-поміж дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, Особі 7 одноразової грошової допомоги в розмірі 6916 грн.
Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16.06.2015 рішення суду першої інстанції скасував, а позов залишив без розгляду з підстави непідтримання Особою 7 адміністративного позову (ч.3 ст.61 Кодексу адміністративного судочинства).
Вищий адміністративний суд ухвалою від 23.02.2016 касаційну скаргу прокуратури задовольнив частково: постанову Немирівського районного суду Вінницької області від 23.03.2015 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 скасував, провадження у справі закрив.
ВАС своє рішення обґрунтував тим, що спір у справі не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а випливає із захисту фізичною особою права на отримання коштів, а отже, є приватноправовим і не підпадає під визначення адміністративної справи. Компетенція адміністративних судів, установлена ст.17 КАС, на цей спір не поширюється.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, заступник Генерального прокурора подав заяву про її перегляд ВСУ, посилаючись на наявність підстави, встановленої п.2 ч.1 ст.237 КАС, в якій просить ухвалу ВАС від 23.02.2016 скасувати, а справу передати на розгляд до суду касаційної інстанції.
На обґрунтування заяви додав копії ухвал ВАС від 23.07.2015 (К/800/9323/15), 3.09.2015 (К/800/6658/15), 12.04.2016 (К/800/30893/15), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм процесуального права, а саме — стст.3 та 17 КАС.
У наданих для порівняння ухвалах ВАС у подібних відносинах не погодився з висновками судів попередніх інстанцій та зазначив, що спори випускників навчальних закладів з-поміж дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, із навчальними закладами про визнання протиправними дій, зобов’язання донарахувати та виплатити грошову допомогу, виплата якої гарантована державою та покладена на навчальний заклад, належать до юрисдикції адміністративних судів.
Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно зі ст.3 КАС справа адміністративної юрисдикції — це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Суб’єкт владних повноважень — це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У чч.1 та 2 ст.17 КАС установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Законом №2342-ІV передбачено, що держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа (ч.1 ст.8).
Випускники навчальних закладів з-поміж дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менш як 6 прожиткових мінімумів доходів громадян для осіб відповідного віку. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються КМ. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття (ч.7 ст.8).
Витрати на фінансування заходів щодо соціального забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа передбачаються в державному бюджеті окремим рядком (ч.2 ст.9 закону №2342-ІV).
Як визначено у ст.399 закону №2342-ІV, порядок відшкодування витрат на виплату допомоги випускникам закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, повне державне забезпечення відповідно до ст.8 цього закону при працевлаштуванні та вступі до навчального закладу відповідно до норм забезпечення випускників закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, затверджується КМ.
Матеріальне забезпечення та виплата грошової допомоги передбачена пп.1 п.13 постанови КМ «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» від 5.04.94 №226.
Таким чином, одноразова грошова допомога є соціальною гарантією державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Повноваження щодо виплати зазначеної допомоги державою делеговані навчальним закладам, у яких навчаються конкретні діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування.
Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що школа-інтернат здійснює делеговані їй чинним законодавством владні управлінські функції щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, виплата якої гарантована державою, тому має статус суб’єкта владних повноважень.
На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ дійшла висновку про те, що спори випускників навчальних закладів з-поміж дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, із цими навчальними закладами з приводу визнання протиправними дій, зобов’язання донарахувати та виплатити недоотриману одноразову грошову допомогу, виплата якої гарантована державою та покладена на навчальний заклад, належать до юрисдикції адміністративних судів.
Отже, суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, дійшов помилкового висновку про те, що цей спір не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єкта, який виконує делеговані законодавством повноваження щодо виплати грошової допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, закрив провадження у справі.
За таких обставин ухвалене у справі рішення суду касаційної інстанції слід скасувати, а справу передати на розгляд до ВАС.
Керуючись п.6 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву заступника Генерального прокурора задовольнити.
Ухвалу ВАС від 23.02.2016 скасувати, а справу передати на розгляд до цього ж суду.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.
_03_03.png)
