Не вважається публічно-правовим спір, в якому фізична особа звернулася по захист права цивільного, зокрема щодо відшкодування завданої шкоди. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №377/232/16-ц.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
5 липня 2017 року м.Київ №377/232/16-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — РОМАНЮКА Я.М.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ОХРІМЧУК Л.І., ЛЯЩЕНКО Н.П., СІМОНЕНКО В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області про відшкодування шкоди, за заявою Особи 6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.12.2016,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2016 року Особа 6 звернувся до суду з позовом до управління соціального захисту населення ВК Славутицької міської ради Київської області про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків щодо ліквідації наслідків на ЧАЕС із 26.04.86 до 1999 року на роботах у зоні іонізуючого випромінювання його здоров’ю було завдано шкоди, внаслідок чого він отримав II групу інвалідності довічно.
Станом на березень 2016 року управління Славутицької міської ради не виплатило йому щорічну допомогу на оздоровлення за 2014 рік за шкоду, заподіяну здоров’ю під час ліквідації наслідків ядерної аварії на ЧАЕС, у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, що передбачено ч.4 ст.48 закону «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За таких обставин позивач уважає, що йому відповідачем було завдано шкоди в розмірі 6770 грн. невиплаченої допомоги, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.
Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 31.03.2016, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20.05.2016, відмовлено у відкритті провадження в справі за позовом Особи 6 до управління Славутицької міської ради Київської області про відшкодування шкоди.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.12.2016 касаційну скаргу Особи 6 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.
У заяві про перегляд судового рішення Особа 6 просить скасувати ухвалу касаційного суду та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті в порядку цивільного судочинства, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
Відповідно до змісту ст.3604 Цивільного процесуального кодексу ВСУ скасовує судове рішення і передає справу на новий розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, якщо установить, що воно є незаконним.
Відмовляючи у відкритті провадження в справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що Особа 6, звертаючись до суду з даним позовом, оскаржував бездіяльність управління Славутицької міської ради, яка полягала в невиплаті йому щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік на підставі ч.4 ст.48 закону «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Отже, такий спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Проте в наданій для порівняння ухвалі ВСС від 1.03.2017 суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, керувався тим, що, пред’являючи позов, Особа 7 просила стягнути з управління Славутицької міської ради на свою користь 6770 грн. як шкоду, пов’язану з невиплатою щорічної допомоги на оздоровлення, а з урахуванням положень ст.1 ЦПК не вважається публічно-правовим і розглядається в порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб’єктом владних повноважень) як суб’єктом публічного права та суб’єктом приватного права — фізичною особою, в якому управлінські дії суб’єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про цивільне право, незважаючи на те що в спорі бере участь суб’єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або встановленій законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме: стст.1, 15 ЦПК, стст.2, 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства.
Усуваючи розбіжності в застосуванні касаційним судом зазначених норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
Суд установив, що у своїй позовній заяві Особа 6 просить стягнути з управління Славутицької міської ради Київської області на свою користь 6770 грн. як шкоду, пов’язану з невиплатою щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік у зв’язку з ушкодженням здоров’я під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у розмірі, передбаченому ч.4 ст.48 закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як інваліду II групи.
Відповідно до ст.15 ЦПК в порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС (ст.17), Господарським процесуальним кодексом (стст.1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом або Кодексом про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження у справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Згідно з пп.1, 5 ч.2 ст.17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС справа адміністративної юрисдикції — це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення — публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов’язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов’язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим уважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Отже, визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.
З огляду на положення стст.1 та 15 ЦПК, ст.2 КАС не вважається публічно-правовим і розглядається в порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування та суб’єктом приватного права — фізичною особою, в якому фізична особа звернулася до суду по захист права не публічного, а цивільного, зокрема права на відшкодування завданої шкоди. У такому випадку це спір про цивільне право, незважаючи на те що у спорі бере участь суб’єкт публічного права.
Оскільки, як зазначає Особа 6, невиплатою управлінням Славутицької міської ради щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік йому завдано шкоди, тобто порушено цивільне право, то такий спір піддягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про непоширення цивільної юрисдикції на даний спір, тому рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись п.2 ч.1 ст.355, стст.3603, 3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 6 задовольнити.
Ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 31.03.2016, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20.05.2016 та ухвалу ВСС від 29.12.2016 скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
