Аби захистити інтереси інших вкладників, законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №910/501/16.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
5 липня 2017 року м.Київ №910/501/16
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — ЖАЙВОРОНОК Т.Є.,
суддів: БЕРДНІК І.С., ЄМЦЯ А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду від 3.08.2016 у справі №910/501/16 за позовом ПАТ «Банк Національний кредит» в особі уповноваженої особи фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Національний кредит» Паламарчука В.В. до товариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014» про зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2016 року ПАТ «Банк Національний кредит» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що за умовами укладеного між ним і ТОВ «ВГФ 2014» депозитного договору в разі його дострокового розірвання з ініціативи вкладника проценти виплачуються відповідачеві за зниженою ставкою. Крім того, між ПАТ «Банк Національний кредит» і відповідачем укладено договір про внесення змін до депозитного договору, за змістом якого повернення коштів у разі дострокового розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника здійснюється без застосування зниженої процентної ставки. Відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання цього договору, яку було задоволено. На рахунок відповідача повернуто всю суму депозиту та суму нарахованих процентів без їх перерахування за зниженою ставкою. Оскільки договір про внесення змін є нікчемним у силу положень п.1 ч.3 ст.38 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ПАТ «Банк Національний кредит» просило зобов’язати ТОВ «ВГФ 2014» повернути кошти, отримані на виконання такого правочину, в сумі 25068,49 грн.
Заперечуючи проти позову, ТОВ «ВГФ 2014» послалося на те, що визначення та нарахування процентної ставки за депозитним договором не є відмовою банку від власних майнових вимог, а є його обов’язком. На час укладення договору про внесення змін у банку не було майнових вимог, від яких він міг би відмовитися, оскільки відносини між банком і вкладником щодо дострокового припинення депозитного договору з ініціативи вкладника було врегульовано іншим договором про внесення змін, укладеним раніше. Отже, положення п.1 ч.3 ст.38 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не підлягають застосуванню до цих правовідносин.
Рішенням Господарського суду м.Києва від 31.03.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016, в задоволенні позову відмовлено.
Постановою ВГС від 3.08.2016 постанову апеляційного суду залишено без змін.
У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.11116 Господарського процесуального кодексу, ПАТ «Банк Національний кредит» просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: ч.2, п.1 ч.3 ст.38 та п.8 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
На обґрунтування заяви надано копії постанов ВГС від 7.12.2016 у справі №924/293/16 та від 23.11.2016 у справі №910/31/16, правовідносини в яких, на думку заявника, є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах ВСУ вважає, що заява ПАТ «Банк Національний кредит» підлягає частковому задоволенню.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 26.06.2014 між ПАТ «Банк Національний кредит» (банк) і ТОВ «ВГФ 2014» (вкладник) укладено договір про депозитний вклад «Стандартний» №DU1240/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) у національній валюті (без капіталізації процентів).
За змістом пп.2.1—2.3 договору, вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок у ПАТ «Банк Національний кредит» кошти в сумі 150000,00 грн. у національній валюті на умовах цього договору. Депозит розміщується на строк з 26.06.2014 до 27.06.2015 включно. Банк сплачує вкладникові процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22% річних.
Порядок повернення депозиту та сплати процентів визначено в розд.3 договору, згідно з п.3.1 якого банк приймає на зберігання кошти вкладника на умовах і в терміни, передбачені пп.2.1—2.3 цього договору.
Вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладникові. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника, відкритий у ПАТ «Банк Національний кредит». У випадку розірвання договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку (п.3.7 договору).
Якщо сума раніше сплачених вкладникові процентів перевищує суму процентів, що належить до виплати за перерахуванням, то різниця між ними утримується банком у момент дострокового повернення вкладу із суми вкладу або вноситься вкладником на рахунок банку (п.3.8 договору).
Відповідно до п.4.2 договору банк має право самостійно розраховувати суму процентів, а також визначати в кожному конкретному випадку умови договорів про зміну умов договору, в тому числі зміну розміру процентів за результатами переговорів. Банк має право в разі дострокового розірвання договору з ініціативи вкладника повернути суму депозиту вкладникові за мінусом суми, утриманої із суми депозиту згідно з п.3.8 цього договору.
У розд.7 договору наведено заключні положення. Зокрема, згідно з п.7.2 всі інші зміни та доповнення до цього договору, в тому числі щодо зміни розміру процентної ставки за користування депозитом, має бути вчинено в письмовій формі та підписано належним чином сторонами з обов’язковим посиланням на цей договір.
27.06.2014 між ПАТ «Банк Національний кредит» (заставодержатель), ТОВ «ВГФ 2014» (заставодавець) і ТОВ «Факторинг фінанс» укладено договір застави майнових прав №04-1281/1-1, за умовами якого заставодавець на забезпечення виконання зобов’язань позичальника за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 1.06.2013 №05.1-85ю/2013/2-1, укладеним між банком і ТОВ «Факторинг Фінанс», передав заставодержателю у заставу майнові права на отримання коштів у сумі 150000,00 грн. за договором, включаючи сам вклад і нараховані проценти в розмірі 22%.
27.06.2014 між ПАТ «Банк Національний кредит» і ТОВ «ВГФ 2014» укладено договір про внесення змін №1 до договору, згідно з яким сторони, зокрема:
— доповнили договір положенням про те, що майнові права на вклад є забезпеченням виконання зобов’язань ТОВ «Факторинг фінанс» за кредитним договором;
— змінили п.2.6 договору, яким передбачалося, що банк у день повернення депозиту зараховує суму депозиту із нарахованими процентами на поточний рахунок вкладника, встановивши, що 26.06.2015 банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника, але в будь-якому випадку після припинення дії договору застави;
— виклали п.3.7 договору в новій редакції, згідно з якою вкладник має право після припинення дії договору застави звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладникові. Після припинення дії договору застави банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 (десяти) днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника;
— доповнили договір положеннями про те, що вкладник має право на дострокове розірвання договору, але тільки після припинення дії договору застави, повідомивши про це банк за 10 робочих днів.
20.04.2015 відповідач звернувся до позивача із заявою, в якій просив достроково розірвати договір.
29.04.2015 ПАТ «Банк Національний кредит» і ТОВ «Факторинг фінанс» уклали договір про розірвання кредитного договору.
29.04.2015 між ПАТ «Банк Національний кредит» і ТОВ «ВГФ 2014» укладено договір про внесення змін до договору. Зокрема, сторони виклали п.3.7 договору в новій редакції, згідно з якою вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 (десяти) днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника. У випадку розірвання договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.
Виписка за особовим рахунком ТОВ «ВГФ 2014», надана банком, містить інформацію про те, що проводку на суму 177575,34 грн. (двома платежами по 27575,34 грн. і 150000,00 грн.) здійснено 28.08.2015. Вихідний залишок на цьому рахунку станом на 23.09.2015 становить 25068,49 грн. (відповідає сумі заявленого позову).
Рішенням виконавчої дирекції фонду від 5.06.2015 №114 з 8.06.2015 у ПАТ «Банк Національний кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію. 31.08.2015 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Національний кредит».
У листі від 3.12.2015 №04-08/2727 уповноважена особа фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Національний кредит» повідомила ТОВ «ВГФ 2014» про нікчемність договору від 29.04.2015 про внесення змін до договору на підставі ст.38 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і просила повернути кошти, сплачені на виконання нікчемного правочину, у сумі 25068,49 грн.
Оскільки кошти не було повернуто, ПАТ «Банк Національний кредит» в особі уповноваженої особи фонду звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ «ВГФ 2014» зазначеної суми коштів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходячи із загальних положень Цивільного і Господарського кодексів про зобов’язання, свободу договору та договір банківського вкладу, дійшов висновку, що сторони, уклавши договір про внесення змін №1 до договору, на власний розсуд виклали п.3.7 договору в новій редакції, а саме — виключили положення про виплату процентів за зниженою процентною ставкою у разі дострокового розірвання договору. Договір про внесення змін №1 до договору є чинним, у судовому порядку не оскаржувався. Крім того, договір від 29.04.2015 про внесення змін до договору, на нікчемність якого послався позивач, фактично не змінює умов виплати процентів за депозитом у разі дострокового розірвання договору на вимогу вкладника, оскільки на дату його підписання положення про застосування зниженої процентної ставки за погодженням сторін вже було виключено з умов договору на підставі договору про внесення змін №1 від 27.06.2014. Виплата банком процентів за користування депозитом із розрахунку 22% річних є належним виконанням банком своїх зобов’язань за депозитним договором, тому відсутні підстави вважати договір від 29.04.2015 про внесення змін нікчемним.
Разом з тим у справі №924/293/16 суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову ПАТ «Банк Національний кредит» до приватного підприємства «Аграрна компанія 2004» про зобов’язання повернути кошти з огляду на таке. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов’язати відповідача повернути позивачеві кошти, одержані за нікчемною додатковою угодою до депозитного договору з підстав, визначених п.1 ч.3 ст.38 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки у зв’язку з незастосуванням перерахунку процентів за зниженою ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що призвело до необґрунтованої виплати відповідачеві коштів. Суд дійшов висновку, що сторони депозитного договору з метою уникнення негативних наслідків для вкладника у вигляді втрати нарахованих процентів уклали додаткову угоду, внаслідок чого банк відмовився від власних майнових вимог щодо права утримати із суми депозиту різницю між сумою раніше сплачених вкладнику процентів та сумою процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою. Жодної вигоди від зазначеного правочину банк не отримав, водночас це призвело до необґрунтованої виплати відповідачеві коштів. Встановивши нікчемність цієї угоди на підставі п.1 ч.3 ст.38 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст.215 ЦК, суд застосував наслідки недійсності нікчемного правочину, передбачені ст.216 ЦК. Таких висновків дійшов суд касаційної інстанції і в справі №910/31/16, залишаючи без змін постанову апеляційного суду про задоволення аналогічного позову.
Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Забезпечуючи єдність судової практики в застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах ВСУ виходить із такого.
Згідно з ч.1 ст.203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом ст.215 ЦК, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно із ч.1 ст.216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли з договору строкового банківського вкладу, тобто підпадають під правове регулювання гл.71 ЦК.
Так, відповідно до чч.1, 3 ст.1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунку (гл.72 ЦК), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Згідно із ч.1 ст.1060 ЦК договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Частиною 1 ст.1061 ЦК передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
При цьому чч.3 та 4 вказаної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади.
Водночас у ЦК відсутні положення щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу.
Разом з тим чинним законодавством передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майнових інтересів інших вкладників такого банку.
Так, відповідно до ч.2, п.1 ч.3 ст.38 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч.3 цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Уповноважена особа фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч.2 ст.38 цього закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.
Всупереч наведеному, у справі, що розглядається, суд не дав належної правової оцінки положенням договору та не спростував доводи позивача про нікчемність положень договорів про внесення змін до нього від 27.06.2014 та від 29.04.2015, які були укладені протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у контексті відповідності їх умов вимогам закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Зосередившись лише на такій засаді цивільного права, як свобода договору, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою інші принципи: справедливість, добросовісність та розумність.
Неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, а тому всі судові рішення підлягають скасуванню.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у стст.32—34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Відповідно до ст.11123 ГПК ВСУ розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини у справі не встановлено, а відсутність у ВСУ процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.11125 ГПК.
Ураховуючи викладене, заява ПАТ «Банк Національний кредит» підлягає частковому задоволенню, а всі постановлені у справі судові рішення — скасуванню з переданням справи на розгляд до Господарського суду м.Києва.
Керуючись п.6 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VII, стст.11114, 11123—11125 ГПК, Судова палата у господарських справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ПАТ «Банк Національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Національний кредит» Паламарчука В.В. про перегляд ВСУ постанови ВГС від 3.08.2016 у справі №910/501/16 задовольнити частково.
Постанову ВГС від 3.08.2016, постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 та рішення Господарського суду м.Києва від 31.03.2016 у справі №910/501/16 скасувати, а справу передати на розгляд до Господарського суду м.Києва.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.11116 ГПК.
_03_03.png)
