Введення тимчасової адміністрації унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Такий висновок зробив ВСУ в постанові №490/4542/15-ц.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
7 червня 2017 року м.Київ №490/4542/15-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ЛЯЩЕНКО Н.П., ОХРІМЧУК Л.І.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про захист прав споживачів та стягнення коштів, за заявою Особи 5 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.03.2016,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2015 року Особа 5 звернувся до суду з відповідним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», порушуючи умови договору депозитного вкладу, не повернуло йому суми вкладу та належних відсотків за користування коштами після закінчення строку дії договору.
Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 10.11.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 7.12.2015, у задоволенні позову Особи 5 відмовлено.
Ухвалою ВСС від 23.03.2016 касаційну скаргу Особи 5 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.
У липні 2016 року від Особи 5 надійшла заява про перегляд ухвали ВСС від 23.03.2016 з передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави — неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, а саме: стст.1058—1061, 1074 Цивільного кодексу та ст.36 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
На підтвердження зазначеної підстави заявник додає ухвали ВСС від 16 і 23.03.2016, в яких, на його думку, вказані норми матеріального права застосовані по-іншому.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
Згідно з п.1 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За змістом ст.3605 ЦПК, суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень ВСУ, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Під час розгляду справи суди встановили, що 26.11.2014 між Особою 5 та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» був укладений договір банківського вкладу на строк 5 місяців у іноземній валюті на суму $13996,03 зі сплатою 13% річних за користування коштами.
27.04.2015 Особа 5 звернувся до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» із письмовою заявою про повернення йому вкладу та відсотків за користування коштами.
17.09.2015 постановою правління Національного банку №612 ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних. Цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» з 18.09.2015.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що 18.09.2015 фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» з ринку, а тому інтереси позивача підлягають захисту відповідно до положень закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах ВСС від 16 і 23.03.2016 суд касаційної інстанції, задовольняючи вимоги про стягнення вкладів за договорами депозиту після введення тимчасової адміністрації, виходив з того, що порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію, визначено відповідними нормами закону «Про виконавче провадження», якими встановлено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку — його закінчення з надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи фонду. Саме в такий спосіб реалізується положення закону про нездійснення примусового стягнення коштів.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права — закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом вищезазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
17.09.2015 на підставі постанови правління НБУ про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних фонд запровадив тимчасову адміністрацію й розпочав процедуру виведення ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» з ринку.
Згідно з п.16 ст.2 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація — це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим законом.
Відповідно до п.6 ст.2 закону ліквідація банку — це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов’язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов’язань перед його кредиторами, норми закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей закон є пріоритетним щодо інших актів України у таких правовідносинах.
Статтею 36 вказаного закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з пп.1, 2 ч.5 ст.36 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до ч.2 ст.46 цього закону з дня призначення уповноваженої особи фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшеннню ліквідаційної маси. Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВСУ від 12.04.2017 у справі №6-350цс17.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в позові, з висновками яких погодився й суд касаційної інстанції, правильно виходили з того, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції (10.11.2015) у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Отже, у справі, яка переглядається, положення закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» застосовано правильно, рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі є законними, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити.
Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.2 ч.1 ст.3603, ч.1 ст.3605 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні заяви Особи 5 про перегляд ухвали ВСС від 23.03.2016 відмовити.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
