Заборона провайдерам надавати доступ до певних ресурсів не повинна ототожнюватись з обмеженням права на інформацію як таким, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації.
Так зазначено у мотивувальній частині рішення Вищого адміністративного суду у справі за позовом про визнання протиправними і нечинними пп. 11 п. 422, пп. 11 п. 423, пп. 11 п. 424, пп. 11 п. 425 додатка до рішення РНБОУ від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента від 15 травня 2017 року № 133/2017.
У мотивувальній частині рішення йдеться про те, що позивач на обґрунтування заявлених вимог вказав, що оскаржуваний ним Указ у відповідній частині прийнятий всупереч вимогам закону «Про санкції» і порушує його права:
– на свободу вираження поглядів у відповідності зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (як на аргумент послався на справу, розглянуту Європейським судом з прав людини за заявою AHMET YILDIRIM проти Туреччини, у якій, на його думку, суд визнав порушення статті 10 Конвенції з підстав, аналогічних тим, що наведено в розглядуваній справі);
– на свободу доступу до інформації.
«Оскаржуваний Указ Президента має персональний характер, а тому є актом індивідуальної дії, оскільки породжує певні правові наслідки, впливає на права і свободи тільки тих суб'єктів, яким його адресовано. Таким чином, відсутність у будь-кого (крім визначеного цим актом певного кола осіб), у тому числі позивача, прав чи обов'язків у зв'язку з оскарженим Указом не породжує для останнього і права на захист», — говориться у рішенні.
Отже, на думку суду, оскаржити Указ № 133/2017 може тільки визначене у ньому коло осіб, а такі особи до суду не зверталися і не уповноважували позивача на звернення до суду.
А щодо наведеного позивачем рішення ЄСПЛ у справі AHMET YILDIRIM проти Туреччини, суд зауважив, що заявник у тому випадку скаржився на неможливість доступу до свого сайту як власник, а не користувач, спричинену заходом, постановленим у рамках кримінальної справи, яка не мала жодного стосунку до його сайту.
ЄСПЛ у ході розгляду згаданої справи встановив, що спірне блокування було наслідком заборони, яка спочатку стосувалась іншого сайту, а через блокування Google Sites воно торкалось також і заявника, власника іншого веб-сайту. З урахуванням усіх обставин ЄСПЛ постановив, що згаданий захід мав протиправні наслідки і не міг вважатись таким, що спрямований виключно на блокування доступу до спірного сайту, оскільки він спричинив загальне блокування усіх сайтів, яким надавав хостинг Google Sites, а тому мало місце порушення статті 10 Конвенції.
«Однак у тому ж рішенні ЄСПЛ колегія погодилася з можливістю застосування заходів з обмеження у випадку наявності протиправного контенту в Інтернеті, які включають як індивідуальне вимкнення доступу до Інтернету, так і заборону доступу до конкретного сайту і видалення протиправного контенту», — підкреслюється у мотивувальній частині рішення.
Колегія суддів ВАС дійшла висновку, що у випадку з блокуванням російських соцмереж спірним є не користування мережею в цілому, а лише заборона провайдерам на певний період надання доступу до певних сервісів, яка, у свою чергу, не створює перешкод для користування будь-якими іншими сервісами.
До того ж, законом «Про інформацію», зокрема ч. 2 ст. 6, визначено, що право на інформацію може бути обмежене в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Також законом передбачено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Отже суд переконаний, що законодавець передбачив можливість обмеження права на інформацію, водночас жодним чином не обмежив право вибору форм і джерел одержання інформації.
«Спірним Указом позивача не обмежено у виборі форм і джерел одержання інформації. Окремі перешкоди, які можуть виникнути в процесі використання ресурсів сервісів «Мail.ru» та соціально-орієнтованих ресурсів «Вконтакте» та «Одноклассники», не обмежують права громадян на використання цих ресурсів, а спричинені виключно необхідністю створення негативних наслідків для осіб, щодо яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції). З урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, Вищий адміністративний суд України не вбачає порушення прав позивача», — резюмується у рішенні ВАС.
_03_03.png)
